— ... Чи, може, прибіг зо мною попрощатись за те, що я тебе виняньчила, у наймах в тата твого бувши?..
ХАМУЛА скрипнув зубами і одвернувся. Про себе:
— "Невже його тут немає?.. Чоррт!!!"
МАТИ:
— ...Всіх ти вигнав, все вивіз і малих діток пішки босоніж погнав, а сам тут... Чи, може, ти мене захищати лишився?..
ХАМУЛА стрепенувся. Блиснув очима, сопнув не глядя на матір:
— Цить!.. Зараз... побачиш.
Підбіг один, другий, третій з охоронників: — "Нема! Ніде нема!" — Та й стали на варті з усіх чотирьох сторін — від вулиці й біля перелазу в завулок. А Хамула підійшов, помацав одинокий стовпець, що лишився ще від воріт...
МАТИ:
— Так, так. Це ще твій батько стовпець забивав. Це твій...(зітхнувши). І подвір'я твоє, що ти його, зрікшись роду і заславши тата, подарував разом з усією земелькою громаді, — "на революцію пожертвував". Та й жалієш, мстишся все.
ХАМУЛА аж ступнув, мов від батога:
— Ци-ить... Ти заціпиш?!
МАТИ не реагуючи на його шипіння і аж подавшись уперед:
— Ти б же хоч цей стовпець захищав... Коли батька й матір не вмів захищати...
ПОСІПАКА:
— Товариш Хамула! Кінчайте.
— Ну, виговорилась?.. А тепер востаннє питаю — де син?! Бидло! Голота! Влади їй! Свободи їй! "Самостійної України" їй!!. Шантрапа!..
МАТИ пошепки:
— Так, так... Що ти нас покатував — не дивина, — бо ми ж "бидло", "голота", твою земельку посіли, так ти мстився, до влади дорвавшись... Але пощо ти тата свого й маму закопав, занапастив?
(Хамула виймає револьвера, а мати не бачить і не чує нічого, безтямно):
...Вислужувався та ордени заробляв? А чи сам господарем над усім і над нами хотів бути?.. (В розпуці) — А тепер — ти б же хоч оцей стовпець захищав!...
ХАМУЛА нервово, ніяк не наладує револьвера:
— Шантрапа! Контрреволюція... Ти і своїх щенят так виховала... Чи то вони тебе?.. Чи то тебе той гад ненормальний так вишколив?.. Ну! Ти напевно знаєш, де він є... така затята... Числю до трьох. Або ти скажеш де він чи тут, чи до німців пішов,— або... Ну, раз!...
4
В завулку з'явилось троє, крадучись. Попов і його супутники. Попов тримає "під ручку" того, що в спідниці. Плентаються.
Стали.
ПОПОВ:
— Ш-ш-ш... Назад!..
1-Й НА ЧАТАХ:
— Стой! Стой!.. Хто такі?!. Руки вгору!!.
ПОПОВ:
— "Влопались... Здається, німці... Німецька поліція.." (Всі підіймають руки вгору).
1-й НА ЧАТАХ:
— Хто такі?
ПОПОВ:
— Я... Я здєшній... Ми здєшні...
— Хто такі!? (Пересмикнув закривку). Хвамилія?!
— Д-д-даніла Лендєр... Психічний... З супругою... А це свояк один...
(Мати шарпнулась — "Боже ти мій!").
ХАМУЛА:
— Стій-стій, карга! Не рушся!.. Що там таке? Хто так??
(Тим часом, поки Попов і всі троє тримають руки до гори, один з посіпак лізе до кишень по папери. Дістає в Попова. Читає. І зраділий, несе до двору Хамулі).
ХАМУЛА глянув на документи... Тріумфуючи:
— А-а-а... Попався!... Здорово... Ич ти, замаскирувався.
ПОСІПАКА:
— Ще й з супругою...
МАТИ поникла, як підстрелена:
— ... "Не може бути... Ні, ні... Як же це?.. Він?.. І Оксаночка?.. І Сашко?.."
ХАМУЛА:
— Ведіть до розправи! Та бережіть добре.
Збіглись посіпаки, оточили Попова з кампанією та п потягли, підштовхуючи, злорадно кепкуючи:
— Диви, диви!.. У спідниці!.. Та це ж шпійони!!.
— Ги-ги! Шпійонів німецьких піймали!
— От концерт буде!! Ха-ха...
ПОПОВ І СУПУТНИКИ роздивились, зраділи:
— "Свої!!." "Ур-р-ра!.." "Свої.." "Нарешті..."
ХАМУЛА — на подвір'ї, про себе:
— Я тобі дам "своїх!.. Иш ти... Ти в нас не так заспіваєш, стривай. (До матері) — Ну, стара, — чула?!. Тепер можеш поки що жувати горох наш... Та все пам'ятай — з тобою ми ще зустрінемось. Жди своєї черги.
(Виходить).
5
МАТИ сама підбігла до тину, переглянула раз, переглянула з другого боку... Та п покрутила головою розгублено, посміхнулась ніби крізь розпач, шепочучи:
— Ні... Не він... Не він... І не Сашко.. І не Оксана...
(Та й вхопилась за голову).
— А документи??. Свят, свят, свят!.. Вбили, чи що!..
(Вагається. Хоче йти слідом, розпитати, роздивитись, — і не може).
— О, будьте ви прокляті всі, як мені до вас йти та й вас просити, доброго слова благати та й вас горем своїм потішати...
(іде)
Завіса
III
Гонг
ІНТЕРМЕДІЯ
Заметались люди. Побігли. Залементували. Старі й малі.
— Німці!.. Німці!.. Німці йдуть!!.
І побіг хтось, розліплюючи афіші:
"НОВА ЄВРОПА"... "НОВА ЄВРОПА"...
І вийшов старий дід... І прочитав:
"...Українці! Працюйте... А потім дістанете землю, як чесною працею заробите право на неї перед Новою Європою..."
Почухав дідусь потилицю і люто сплюнув:
— Отак...Прийшли і отакої "нової явропи" поналіплювали-и... Га! — ТІЛЬКИ ТИН МЕНІ СПОРТИЛИ!
Гонг
Завіса
Розділ ТРЕТІЙ
І
Гонг.
Рожеве світло. Відкрилася перша завіса. На другій завісі табличка: "Штаб Н-ської Танкової Бригади".
Виходить бравий лейтенант Сашко, обчепляний гранатами, при автоматичному пістолі, з біноклем на шиї, шолом набакир і з цигаркою в зубах. В руках тримає афішу якусь.
САШКО:
— О! Оце тут і буде наша квартира... О???. Гроб з музикою. А це що за ганчірка? (Читає): "Штаб Енської Танкової Бригади"... Фю-і-їть (свистить). Була бригада — і нема бригади. Ха. Досі десь біля Волги. Злізай. Война, брат. Потримався трохи, дай і другому потриматись. Тепер тут буде не якась там їрундова бригада. (Здирає табличку і, широко розчепірившись ногами й руками, чіпляє свою афішу). О!..
(афіша)
"Штаб командувача окремої орденоносної н-ської дивізії військ НКВД".
— О! Смерть мухам і прусакам і всім врагам народа. Ех, хороша штука війна — всі тікають і всі доганяють і ні чорта не розбереш. (Збив захоплено шолом на лоба та й почухав потилицю). Держись, Сашку! (І враз махнув рукою зухвало). Хе... Ну, якось то воно буде. На війні як на війні
(Продовження на наступній сторінці)