САШКО виструнчується.
ДАНИЛО:
— Враги народа!..
САШКО:
— Так точно. Гади!.. Всі повтікали.
— Бить! Бить!..
САШКО:
— Єсть бить, тов. генерале! До побєди! Ура!.. От генерал так генерал!!. (З усієї сили витягається і випинає колесом груди)
— Жду боєвих розпоряджень.
14
На сцену панічно вибігає група червоноармійців напіврозамунічених. Натикаються на "Генерала" і всі прикипають на місці: — "Генерал... " "наш генерал"... "От чорт!" —Завмерли, козиряючи. Сашко до них теж махнув під козирок. Навіть Данило відруховано потіг руку вгору, мовби наслідуючи. Сашко в захваті з тієї причини. Потім обходить групу, критично оглядаючи:
— "Нічого... Можуть бути... Наполеон, пишуть, теж починав з таких"...
Серед солдатів один молодший лейтенант, простякуватий, але практичний служака. Сперш розгубився, а далі збагнув, що за перспективу він має, захапався, зваживши про себе:
— "Ого! Здається, я матиму орден!.." (І до генерала гарячково, а його перебиваючи, й інші туди ж).
Л-НАНТИК:
— Товаришу генерал!!. Ми вас шукаємо... Цілий фронт шукає... Ми вас знайшли!..
ЧЕРВОНОАРМІЙЦІ:
— Рятуйтесь!
— Дивізія розбита...
— Ми в оточенні!!.
— Л-НАНТИК:
— Ми вас врятуємо... Там жде машина... Швидше!..
(Данило не реагує).
ЧЕРВОНОАРМІЙЦІ (про себе):
— Він здається зійшов з ума...
— Всі вони посходили з ума, чорти б їх забрали...
— Та де-е... Нализався, мабуть, для храбрости і п'яний, як свиня...
Л-НАНТИК:
— Беріть його... Хай живе наш генерал!.. Товаришу генерал, там машина... Сюди... Сюди...
САШКО.
— Полундра! Слухать мою команду! Генерал стомлений... Ми три дивізії нємців розбили... Беріть обережно...
ЧЕРВОНОАРМІЙЦІ з ентузіазмом:
— Єсть брати обережно, товариш Старший Лейтенант!..
Л-НАНТИК, вже за сценою:
— Обережно... Обережно...
САШКО сам, в надзвичайному піднесенні, захоплений:
— Ех!.. Пішла наша армія!!. Стривай... Швейк?!. А де ж Швейк?!.
(Побіг до колеса і взяв книгу. Взяв її в праву руку, одставив... Пантоміма — "Сашко знайомиться з Швейком"):
— А-а, Йосип Швейк??. (Виструнчується, подає руку і тисне уявну Швейкову руку в повітрі) — Сашко Прохода...
15
— Ну, товаришу Йосип Швейк! — Ходи з нами... (бере книгу під руку, поправляє шолом)
Ех!..
(Рішуче маршує через сцену).
— Або слави здобути, або дома не бути...
(На мить затримавшись).
— Смерть Поповим і всій контрреволюції... Впєрьод к дальнєйшім побєдам.
(І пішов парадним кроком, понісши з собою й кінець фрази).
Завіса
(перша)
Гонг
III
Інтермедія
— Де він?.. Де він???..
Вибіг голова сільради — Хамула, роз 'юшений, стривожений:
— Де він... Я є власть, і я мушу його знешкодити. Де він?
ГОЛОС З ПУБЛІКИ:
— Хто?..
— Враг номер один. Той психопат, що йому все України хотілося?.. І той шибайголова, те прокляте насіння, що вродило на моє безголовья. (Мечеться). Евакуював... Всіх і все евакуював... (В розпуці). Та без нього я не можу завершити головної евакуації... Він призначений (по секрету) для евакуації на той світ... Де ж...
— Знайшов... — вискочив НАЧ.. МІЛІЦІЇ, розглянувся, понуро витирає піт:
— Ху-у... Його нема і... Він всюди є... Він як туман, він — як мара, він — як наша загибель...
(Озирається). Ш-ш-ш — ... Де ти шукаєш?! І кого ти питаєш!?.
(Дивиться пильно в масу і в темряву. Щось намацав очима. Пристрасно):
... Так, так, Хамуло, — шукай ...Питай однодумців... Візьми поплічників... Не шкодуй засобів... Шукай...
(Щезають, женучись).
Гонг Завіса
Розділ ДРУГИЙ
Гонг. Синє світло.
Інтермедія
Перед другою завісою проходять, крадучись, троє. Переодягнений генерал Попов і два його супутники, один з них у спідниці і в хустці. Попов говорить уже підкреслено-українською мовою.
ПОПОВ озираючись, шипить на колег:
— Ш-ш-ш ...Боже мій...
ПЕРШИЙ СУПУТНИК:
— Товаришу генерал!..
ПОПОВ
— Пс-с-ст... Два дні я вам товчу... Який я вам "генерал"! Я не генерал, я — Данило Лендер, психічно хорий... 36 літ...
ДРУГИЙ (той, що в спідниці):
(Понуро робить реверанс, говорить жіночим голосом):
— "Ах... Ізвінітє..." (і додає басом з понурою розпукою):
— В цій свистоплясці я вже забув своє амплуа... І навіть, як мене звуть...
(Зупинились).
ПОПОВ витираючи піт, в безнадії:
— Ху-у... Ми ніколи не виберемось... Крутимось і на одному місці... О, моя кар'єра!.. Моя дивізія... Моя голова!.. Моє...
ПЕРШИЙ поточився, береться за черево:
— Ой... ой... Моє черево! У шлунку танк буксує... (Викрутив головою) — Гину... (Плаксиво) — Ви... Ви нас завели...
ПОПОВ:
— Ні, то не я!.. Пухирі (дивиться плаксиво на ноги)... Я вже не можу... (Раптом вибухає люттю, стукає кулаками один об один і кричить істерично):
—Дайте мені автора!!. Дайте мені того, недостріляного мною, автора!!. Він раз був у моїх руках і вийшов живий...У-у-у!!. Чом я його тоді не роздавив, не знищив!!. А тепер от... (Б'є руками об поли, в безсилій люті). Мало того, що мститься на мені, виставивши на посміховисько і вивертаючи мою душу, як рукавичку, — ба, він ще примусив мене говорити цією ненависною мені, проклятою (перекривляє) "мовою", етім пєтлюровскім язиком... Ось цього я не перенесу ... Так, так, він змусив мене говорити тим самим "язиком", за який я йому власноручно ребра виламував! Я — тоді начальник особого спецвідділу — Попов....
ПЕРШИЙ:
— Ш-ш-ша...
ПОПОВ несамовито:
— Ні, я цього не переживу... Я цього не переживу... Я їх стріляв... Я клянусь їх стріляти...
ПЕРШИЙ:
— Та, ш-ш-ша—ж!!. Тут публіка... І це тут Європа!..
ПОПОВ похопившись:
(Продовження на наступній сторінці)