— Та генерал один залицявся по-п'яному, хотів теє... Ну, вона йому я-а-ак приварила... Ну, її польовий суд і засудив — за порушення дисципліни і разложеніє армії на фронті та ще в такий момент...
— Хор-ро-ша мені "дисципліна". Он як!
— Ну, а як втекла з-під розстрілу і почала на танку бешкетувати, то їй іще добавили "ізьмену родінє" і всім хто з нею, і оголосили по армії. А ви хіба не чули? От бешкетують!..
— Та чув пак... (про себе). "От чорт. Це ж вона і мені погрожувала. Га. Диви. Ну й ну..."
Л-НАНТИК щось затурбувався:
— Е, той... А як попадеться которий генерал, що втікає, чи якийсь там начальник?
— В льох. І генералів у льох.
— Але ж...
— В льох!!. Тут є один генерал, накази якого для нас закон. Зрозумів?! Ви пак питали про орден?..
Л-НАНТИК виструнчується віддано, на все готовий:
— Я вас слухаю!
— Хай генерал, хай хоч маршал, — все, що кидає нарід на поталу — єсть вороги народа. Лови і сажай.
— Єсть ловити й сажать!
— Матимеш орден. Два. Десять. Сам будеш генералом. Лови і сажай. Всіх. І не питай нас. Потім розберем. Ми їм покажемо.
— Єсть сажати всіх.
— Ось. Тут, брат, не "шури-мури", а ЧЕКА-ОГЕПЕУЕНКЕВЕДЕ. Ясно? І бережи, щоб не розбіглися. Іди. Стривай. А чого той шпійон хотів?
— Та хотів генерала бачити. Каже, "знайомий", хе. І зміцнити варту.
САШКО збентежено:
— В льох. І пам'ятай — у нас серед дезертирів нема знайомих. Всіх у льох. Особливо "знайомих". І зміцнити варту.
— Єсть всіх у льох. Особливо "знайомих"...
(Вийшов).
5
САШКО:
— Ху-у... Ну, здається заварилась каша. Що то воно буде? (Береться швидко малювати). Хе... "Летючий Голландець"... Ще й сюди дзвонив. Хороші мені жарти. (Щось згадав. Сідає на стіл):
..Сон мені такий поганий снився. Ніби я вже — маршал СРСР в Москві, а Хамула — самостійний маршал у Києві. Га... Я в Москві, а Хамула — в Києві! А не навпаки! От свинство...
А дядько Данило ніби теж у Москві помінявся ролями з самим главним, і став такий страшний — з вусярами, з люлькою,— та й давай його розколювати того самого главного... Цирк!... А тут саме народ збунтувався... Та не знав народ, що то МИ, а думав, що то НЕ МИ, що то стара вдасть, та як не зарядив нас у гармату, та...
Ху-у... Добре, що я прокинувся. Сукини сини, — трохи не пальнули на місяць невинним народом. Хай йому чорт. От цирк. Такий паскудний сон, га. (Чухає потилицю). Полундра. Хамула — самостійний маршал у Києві. А не навпаки. Ну й ну. (Заскалив око). Ха... От якби нам оце потрапив самий плавний... Ми б його розкололи, та хіба І Ж так! У всьому б признався. (Засмутився) — Гм... Ну що ж будемо робити тепер? Ні сюди, ні туди.
(Малює)
— ?! Той шпійон казав "знаю". Справді, а я вже й забув І ЯК же нас звуть. (Лізе до дядька в кишеню і витягає документи, розглядає. Потім дістає документи зі своїх кишень. Теж розглянув).— Хе. Як в аптеці. (Швидко домальовує й чіпляє два плакатики на стінах: — над дядьком — "КОМАНДИР ДИВІЗІЇ ГЕНЕРАЛ-
МАЙОР ПОПОВ А."
На другій стіні, приставивши столик:
"НАЧ.СПЕЦ-ЧАСТІ МАЙОР ЄРШОВ П."
Помилувався своєю роботою. Поклав документи назад.
— Ну, ось. А що ж далі?., (зітхнув). — Потрапили в генерали і ні сюди, ні туди... Що будемо робити? (Підійшов до дверей і відкрив їх):
— Стрілок!..
ГОЛОС:
— Слухаю.
— Принеси балабайку. Та швидко, одна нога тут, а друга... Друга щоб за хвилину теж була тут, а то розчахнешся. Пойняв?
— Точно буде!..
САШКО закрив двері. Пройшовся сюди. Пройшовся туди, торсаючи чуба і зсуваючи шолом то на очі, то на потилицю. Потім вийняв книгу і примостився був читати:
— Ну, як там воно було далі, товаришу Йосип Швейк? Га?.. (Читає).
Прийшов стрілок і притарабанив гармонь. Широко посміхається:
— Так що дістав ось...
— Хіба ж це балабайка? Оце така?
— Нема балабайки поблизу, а... — (добродушно посміхається). — боявся розчахнутися... Но ето всьо равно. Гармонька перший сорт.
— Ну давай. Дійсно, — гармонька чи балабайка — одна таратайка. Який пан, така про нього й байка. Йди собі.
(Стрілок, козирнувши, вийшов, поніс посмішку).
САШКО тримаючи в одній руці книгу, в другій гармонь:
— А ти, Йосип Швейк, на цій таратайці грав? Ні?., жаль..
(Задумливо):
— Хе. Наш брат, як треба, то й на решеті заграє. (Ставить біля кулемета стілець і сідає. Розтягає гармонь на весь міх і натискає на всі клявіші і на душник, — гармонь реве й чхає):
— Ху-у... Оце так оркестра. Не гармонька, а цілий тобі музикальний трест. Ну й ну... Ага (тикає пальцями в клавіші і заглядає) — оце пак сюди, а це сюди. (Пробує. Бере акорд. Другий. Нарешті приноровлюється. Розгойдує якусь ліричну мелодію). Во! Поїхали...
ДАНИЛО стрепенувшись, перелякано:
— Га?.. Що?..
САШКО схопився, взявши під козирок:
— Спіть, спіть, товаришу генерале! На фронті все в порядку — ідьом в наступлєніє, аж курить і штани злітають. Скоро Владивосток займемо.
ДАНИЛО схопившись за голову і витріщивши в божевільнім жаху очі:
— Ай-й-й!!. Пішла вон! Пішла вон!.. Голови... Собаки тягають мерзлі людські голови помежи бараками... І мою... Пішла вон! Пішла вон!.. Віддайте мені голову!.. Віддайте голову.
(Звивається благально. Потім завмер і, втігши голову в плечі, зак кимсь стежить з маніякальним жахом. Саркастично):
— І начальник... І начальник поніс у зубах... Чиї то маслаки?
Одніміть. Одніміть, бо на складі самі непарні... (Гаряче шепотить): — Тікайте з Комсомольську. Тікайте з Комсомольську! (Сичить. Кутається): — Та не заходьте на Колиму... І сніг цей гарячий обминайте, бо попечете ноги. (Тремтить і сичить від холоду). — А як же ж я піду? (обхопивши голову руками, погойдується і квилить, як мала дитина, тихесенько. Все тихше): — Голову... Голову... (завмер, погойдується, закривши очі).
(Продовження на наступній сторінці)