— Я чхать хотів на всіх німців. Ге. Німець ще на Колимі не був, а я був, і в Караганді... Дай "главбуха".
— Чудак ти, "полундра". Ти он там, де ми пройшли, назбираєш не тільки пістолів,— гармат, танків і літаків, і чого хочеш на цілу армію.
САШКО:
— Жалко?.. Німцеві кидати — є, а трудовому народові нема... Все одно загубиш. І не виблукаєш.
— Кажу ж — німець повісить... Ану, відчепись!
— Ша! Я тебе не боюсь. І німця не боюсь. Голому (демонструє себе) — як святому. Пойняв?.. Ех ти, земляк. Зануда ти, а не земляк! (Люто). Куди ви дядька знову забрали?.. Що ви нас, що ви народ мучите?!
(З-за млина виходить генерал, переодягнений в Данилову одежу. І такий подібний до Данила, що аж лейтенанти не впізнали одразу, а Сашко, зрадівши, аж скинувся):
— Дядьку Даниле... (Та й розгубився).
ГЕНЕРАЛ (кваплячись, до лейтенантів, що враз стали на струнко, впізнавши):
— Спочинь!.. Притримайте цього щенюка. (Л-НАНТИ —один взяв Сашка за рукав, другий вийняв і наставив пістоля). Ну як? — (Демонструє себе в новій уніформі).
ОБИДВА Л-НАНТИ:
— Чудово!.. "Геніально!"
ГЕНЕРАЛ:
— Ну, як? Подібний я до того ідійота?
1-Й Л-НАНТ захоплено:
— Точно! Як дві краплі!
2-Й Л-НАНТ.
— Знаменито...
САШКО — набік, зітхнувши:
— Ідійот лягавий! Ух... (Скрушно, здивовано) — І чого так? Як серед ста ідійотів з'явиться один не-ідійот, то всі думають, що то він ідійот, а не навпаки, га?.. Ой, дядьку Даниле... Дядечку Даниле...
ГЕНЕРАЛ:
—А тепер — вперед! Ти, чуєш, щенюк, показуватимеш дорогу. Та дивись... Перша куля твоя. Та не плач. До лямпочки сльози, як говорили в нас в НКВД. "Масква слезам нє вєріт". (До всіх) — Слухай мою команду: шагом... (Намацав щось у кишені) — Хвилинку... Еге-ге, і документики є. Прекрасно. (Читає) — Що-о-о-о?.. Що-о-о-о?.. (Вражено читає) — ДАНИЛО ЛЕНДЕР... РІК народження... 1905... (Заморгав очима) — Ух!.. ВІН!!. Прокляття... Я збожеволію.
(Скоростріли. Генерал, тремтючи, махає рукою).
"Таваріщі"!.. Запам'ятайте — тепер Я ДАНИЛО ЛЕНДЕР... Рік народження... Психічно хорий... (скоростріли)... Бі-і-го-ом!..
(Всі вибігають геть).
10
Через сцену з двох протилежних боків перебігають два червоноармійці, роздягаючись на ходу і все кидаючи.
ПЕРШИЙ весело:
— Швидше!.. Га! Я так ще ніколи не бігав.
ДРУГИЙ:
— Я вже їх не дожену... Я вже їх не дожену. (Побачив першого) — Де наші?
ПЕРШИЙ весело:
— Дома... А ваші?..
ДРУГИЙ (опритомнівши):
— Наші?! (Витріщив очі. А потім махнув рукою) — Наші на Колимі...
— Далекувато... Не добіжиш... Прощавай... Одчалюю на Кобеляки... Гу-гу! Поїхали... (Зник).
ДРУГИЙ постояв хвилинку... Крок вперед... Крок назад... А тоді став, заплющивши очі, і закрутив пальцями,— розводив їх і зводив:
— "Ромодан — Магадан..." "Ромодан — Магадан"...
(Розплющив очі):
— Ромодан!!. Дайош Ромодан!
(Підхопив кинену шинелю й подався).
11
Вибігає засапаний Сашко.
— Полундра!... (І стає посеред плацу) — Чортові сини! Ага!.. Ходіть з Богом самі... Х-ху-у!.. Насилу втік. (Сплескує руками в розпуці) — Бо-о-ж-же мій! Що робиться!? Га!!. Всі повтікали... Враг заливає землю!. (Озираючись стривожено)
— А де ж дядько?.. Вони сказали, що він живий...
12
З-за млина виходить ДАНИЛО в самих трусах і щось шукає, втопивши очі в землю.
САШКО (зрадівши):
— Дядьку Даниле!.. Дядьку Даниле!.. (Оглянув його і до публіки з наглою і щирою розпукою):
— ВСІ, ВСІ ПОВТІКАЛИ... ГЕНЕРАЛИ І КОМАНДИРИ... І З ТАНКАМИ... І З ЛІТАКАМИ... Й З КОРОВАМИ... Й З ТЕЛЯТАМИ І (б'є себе в груди)... НА КОГО Ж ВОНИ НАС—НА КОГО Ж ВОНИ НАРОД ПОКИНУЛИ!!. І БЕЗ ШТАНІВ І БЕЗ СОРОЧКИ!!!
(Дивиться на свої лахи, дивиться на Данила — згори вниз, знизу вгору... І враз обурюється невимовно):
— Дядьку Даниле!.. Ідіть геть! Як вам не соромно перед світом показуватися в такому, можно сказати, національному нашому вигляді? Можно сказати в аграрно-індустріальному комбінезоні!.. Ідіть геть. Хоч в лопухи одягніться... (Виштовхує Данила. Той покірно поплентався) — Це вам не в колхозі і не на Сабуровій дачі, та й не в ГЕПЕУ. Це в кіятрі посеред планети...
(Забігав схвильовано, замашерував Сашко по сцені, сам):
— Га! Всі повтікали. Хіба це війна? Теж мені... Зрада!.. Хіба це війна, я вас питаю? (Товче себе кулаком по голові).
— Зрада!.. Ух! де наші генерали? Де наші літаки? Де наші дредноути і крейсери?.. Чому я такий малий, га?! Полундра. На цілій Україні один — і той такий малий, га?. Де наші...
З-за млина виходить Данило в уніформі генерала, з орденами й медалями.
13
САШКО аж присів:
— Овва-а!!. (А далі ляснув себе з ентузіязмом по стегнах) — їдять його мухи — от це да!.. Ой-йо-йо-о! (А тоді себе по лобі). Генерал! Га! Генерал! Їй-бо! (Підбігає до Данила) — Дядьку Даниле! Уррра!.. Стривайте, хіба ж так. (Поправляє шинелю, затягає пас, біжить за млин і приносить кашкет. Застібає. Розрівнює все.) — Ось так, о! єсть! (Поправляє ордени). їрундові ордени, але нічого, нехай. О, отак... Потім кращі здобудемо.
(Потім відходить і б'є босими "закаблуками", стає наструнко, обернувши захоплене лице до Данила. Стає, як салдат Швейк, взявши "під козирок". Данило ходить, а Сашко водить за ним виряченими очима).
— Стривай!. От чорт! Генерал є, а армії немає... Справжній генерал, а армії немає. І навіть... (Дивиться на свої босі ноги, на подерті штанці). Стривай!..
(Біжить десь в кущі. По якімсь часі маршує на сцену в повній уніформі лейтенанта, пристібає на ходу шолом).
— Полундра!.. Такого добра в кущах скрізь, га! На цілу армію і фльоту... Ех, машинка! (розглядає новенького пістоля, крутить його із знавецькими жестами, затикає в кобуру).
— От ми зараз будемо воювати... ми їм покажемо!
(Аж наче підріс у військовій одежі. Такий бравий, грізний, хоч трохи й молодий, лейтенант хоч куди).
— Дурна Оксана... Поїхала десь, чого й що... Оце б на танк — ціла машинізована армія... Га.
Розглядає себе. Обсмикується. Робить важну міну. Виструнчується. Заносить ліву ногу — р-раз! — і твердим, тяжким кроком підходить до Данила, бере "під козирок":
— Товаришу генерале! Так що дозвольте рапортувать! — Бойовий лейтенант... (дивиться на власний комір, на "ромбики")
— Ого-го... Старший боєвий лейтенант — Сашко Прохода прибув до Вашого розпорядження, яко Ваш ад’ютант, ні — яко ад’ютант першого бойового Генерала нашої побідоносної армії!
ДАНИЛО:
— Тихо-о...
(Продовження на наступній сторінці)