— Ти... Ви... Ви мені не тикайте. Ви щенюк. Молокосос.
САШКО скривився, і так само понуро:
— Ей ти!.. Єрой!.. Комедію тут ламаєш. "Єнєрал". Що, в тебе це на лобі написано?.. Ха! Якої це часті на тобі уніформа?.. (Визвірився) — Ти знаєш, куди ти потрапив? (Враз скажено) — Як стоїш?!. Перед ким стоїш?!.
(Всі злякано стали струнко).
— Ну от... Руки як тримаєш?! Га?! Тут тобі ЧЕКАОГЕПЕУ, а не шинок.
КАПЕЛЮХ беручи, як і всі, руки назад по-арештанськи:
— Дозвольте...
САШКО
— Не дозволяю!..
— ... Я ...Я генерал...
— Хоч японський імператор. Раз ти потрапив до ЕНКЕВЕДЕ — значить не ти тут командуєш. Пойняв? Раз тебе сюди привели — значить так треба. Чого тебе сюди привели?..
— А, Боже... Таж це непорозуміння... Товаришу Попов!
САШКО перебиваючи:
— Мовчать!!. (Важко карбуючи слова ногою) — В ЕНКЕВЕДЕ не буває непорозумінь. Раз тебе заарканили — значить так треба. Заробив. А от, що ти за "непорозуміння", то ми зараз будемо бачити. (Гримнув) — Руки! Руки як тримаєш!? Ти не на параді, а на допиті, арештанська ти пико!...
ДАНИЛО:
— Фашист!.. Гад!.. Враг народа!.. Колись!
(Всі, попустивши було руки, знову хапливо беруть їх назад, перелякані).
САШКО:
— Чув?.. Ха, ще й ламається, як панський бублик... Цікавий ти будеш, як ми будемо тебе "розколювати". Знаєш, що то таке?
КАПЕЛЮХ благально:
— Це ж непорозуміння... (береться за голову і крутить нею, пригноблений, шепоче — "Так, так... З НКВД кепські жарти, фу— у..") — Помилка якась. Я ж генерал....
САШКО:
— Та видно... (оглядає глузливо з ніг до голови).— Але хоч би ти був сам японський імператор (тяжко) — раз ти фронту втік, раз ти дезертир, — то ти є сволота і враг народа.
ДАНИЛО в нікуди:
— Фашист!!. Мовчати!!.
САШКО:
— От! І мовчи, як риба. А говори тоді, як тебе питають і так, як тебе питають. (Презирливо). Вчити його ще треб Молокосос. Нюні вже розпустив тут... Ти ще й пісі захочеш. Почекай.
КАПЕЛЮХ плямкає тремтячими губами, щось хоче і не може сказати...
ДАНИЛО злорадно:
— А-а-а... Ха-ха-ха!! Ух ти., (до машинки) — Москва сльозам нє вєріт!
САШКО:
— Чули?.. (удає, що щось шепоче до Данила. Потім листає папери із значущою міною. Про себе): — "Так, так..."
(Лейтенантик з ентузіазмом потирає руки:
— "Буде орденок..."
Дає якісь розпорядження, відхиливши двері, і знову слухає):
ХУСТКА до Капелюха пошепки, поводячи плечима:
— Ну от... От, бачите?.. Казав же я вам: тікаймо туди...Як інші... Як той генерал Волосянкін, чи як його... Втікли б до німців... Треба рятуватись самим і рятувати Вітчизну від таких... Хіба ми з вами не говорили про це, не мріяли?.. А?..
КАПЕЛЮХ:
— Ух-х... (розгублений тремтить). Так, так... Він славиться своєю жорстокістю... Але ж друг!.. (Здивовано). Та він же сам... Я ж з ним був домовився — разом при нагоді здаватися й переходити...
ХУСТКА:
— Та що Ви-и-и?! Як, і він?!
КАПЕЛЮХ:
— Е-е... Нічого ви не розумієте. Ви ж знаєте — Ягода, Єжов та інші... хіба це не повчально було? Така й його перспектива, бо... Зачароване коло. І от — втекти з цього кола... Зробити кар'єру... Але він от...
ХУСТКА:
— Так, так. Він вас зрадив. Спровокував... Чекіст є чекіст.
КАПЕЛЮХ підозріло:
— Але... Щось... Щось мені здається підозрілим... Ніби він і не він... фуу, я, здається, збожеволів уже.
САШКО:
— Ей! Що ви там, контра, нюхаєтесь?!.
ТИП В КУЦИНІ:
(він дослухався пильно до розмови двох своїх колег. А тоді до Сашка).
— Товаришу майор!.. Товаришу майор!..
САШКО здивувався — до кого б то він? — та погляд його впав на табличку на стіні, що сам намалював, і Сашко посміхнувся про себе. Нахмурився:
— Ну?..
ТИП гаряче, трохи не вискочить з шкіри, по-підлабузницькі:
— Дозвольте мені слово! Дозвольте мені слово!..
— Ну, говори.
— Змова!.. Заговор!..
— Гм... Ану відійдіть окремо. Можете руки тримати вільно. В чім справа?
ТИП захлинаючись:
— Змова!.. Вони збіралися убити вождя і перейти до фюрера...
САШКО:
— А-а-а...
ТИП захлинаючись:
— І клевета!.. Вони кажуть, що сам генерал хотіли перейти з ними...
САШКО:
— Умгу-у... А ти хто? (Оглядає типа критично).
ТИП:
— Я начальник спецчасті при батальйоні 46-ї дивизії... (Засоромився свого вигляду). А це я так... розумієте... Для маскировки по долгу служби... І завдяки цьому я от викрив їх!.. Я начальник спецчасті.
САШКО глянув зкоса на Типа з безмежним презирством, примружив очі:
— А-а-а... (Значуще) — Спеціаліст, значить. (Радісно набік). — Полундра!.. Учоний провокатор!.. І сексот. І хам...Спеціаліст! От добре. (До типа). — Своє діло знаєш добре?
ТИП захлинаючись:
— Так точно. П'ять років служу. Всю Єжовщину одбув, маю орден.
САШКО:
— Ага. Значить, знаєш діло, раз маєш орден. Добре. Матимеш ще... Ось на папір (дає стос паперу), сідай ось тут (ставить стілець біля бічного столика).
ТИП послужливо, солодко примружився, як кіт:
— Я... я... я.... для партії... для... для....
САШКО: скосивши очі на типа, презирливо:
— С-с-котина... (так ніби до Капелюха). — О, ти будеш знати, що таке Енкеведе... (До типа) — Ось тобі папір і ти все напишеш докладно...
— Єсть, товаришу, майор! (Облизався).
— Щоб була мені тут вся їхня організація. Пойняв?
— Так... О, знаю, знаю. Не вперше.
— Що хотіли вбити Вождя...
— Ясно.
— Зарізати його жінку і потруїти дітей.
— Е-е... Не так би... У нього ж малих дітей нема.
— Що?! Ви забули свій фах! Що значить нема? Мусять бути, раз я кажу. Раз НКВД каже — мусять бути. І вони ось хотіли їх порізати та потруїти.
ТИП захлинаючись:
(Продовження на наступній сторінці)