Мій дід вівчарив,
Про війни гуторив із зятем,
Вірив у чари
Й до чарки був завзятий.
Викохав чотирнадцять дітей
І чимало худоби.
А житло мав просте —
Колибу собі вподобав.
Любив тесати, любив боднарити,
Робив дід сани, граблі, колеса…
Не міг навіть коня вдарити —
Таку мав душу звеснену.
Любив і вмів усе мій дід.
Без праці й хвилини не жив би.
Та не любив, коли внуки йшли у світ
І поверталися в гори чужими.