«Віно» Марія Влад

Читати онлайн вірш Марії Влад «Віно»

A- A+ A A1 A2 A3

У кованій скрині
Заховано-скрито
Ще прабабусями
Для мене.

Роки повили,
Вітри побили,
Сніги покрили
Віко дублене.

Нене,
Я йшла крізь ночі,
Крізь жаху очі,
По тернах-болях,

Крізь лід і млості,
Несла тертілу*.
І бігла, бігла —
Не йшла поволі

Крізь ватру білу
До тої долі,
Що у подолі
Сизої хмари,—

А що там в скрині,
У тій святині,
За ста дверима,
За ста замками?..

І ніч дурила,
І слизнув камінь
Попід ногами.
Вже зорі стигнуть,

Вже сови скиглять,
Вже сиві сосни
Вертати просять.
Я в хащі бігла,

У хату білу.
За ста дверима,
За ста замками
Дубова скриня,

Вкрита віками.
В тій кованій скрині
Заховано-скрито
Три сиві зернини —

Три часу злитки.
І кожне —Перше,
Важливе —
Кожне.

Руками зерен
Рушати не можна.
Сльоза то перша,
Кохання перше,

Ще й слово перше —
Пташа завмерше…
Упала падма —
Лежу, конаю.

Як тії скарби
Дізнати маю?
А серце встало
І каже: знаю.

Збери очима
Сльозу дитинства,
Торкнись кохання
Чуттями чистими,

А слово-пташку
Зігрій устами,—
Тоді ж і сонце
Край ночі встане…

Ой нене, нене,
Яка дорога
Від твого болю
У світ розлогий…

Від твого співу
До того блуду,
Де вже була я
І де ще буду.

Людина —Дивна,
Знає й не вірить,
Що в три етапи
Самітність змірить.

Всі вони перші,
Всі неминучі,
Як сіять,
Як жати,

Як поле орати:
Кожен за себе,
Сам кожен мусить
родитись, кохати, вмирати.