«Самостійна дірка» Остап Вишня

Читати онлайн оповідання Остапа Вишні «Самостійна дірка»

A- A+ A A1 A2 A3

Кажуть, що тепер чудес на світі не буває. Неправильно кажуть: чудеса на світі є.

Власне кажучи, чуда, про яке ми оце говоритимемо, в цей момент уже нема, його вже розчудесували, але недавнечко, — ну, з рік тому, — воно було, хоч і мізерне, а проте чудачило.

Галичина була за австро-угорської монархії так званою Галіцією, австрійською провінцією, за шляхетської Польщі її перехрещено на Східну Польську, — так вона, страдниця, цілі віки й бідувала, аж поки, 1939 року, не возз'єдналась з Радянською Україною — складовою частиною великого Радянського Союзу.

Притулилася Галичина до рідних материних грудей, легко зітхнула й почала жити в рідній хаті.

1941 року загарбали многостраждальну Галичину німецько-фашистські загарбники.

Бандери, мельники, бульби, бульбочки, кубійовичі, паньківські, стецьки, грицьки та інші маланюки, донцови та самчуки як гаркнули:

— "Ще не вмерла Україна!" А після того ще дужче:

— Хай живе самостійна і ні від кого не залежна од Біскайського моря аж до ПортАртура!

Ну, а гітлери, гіммлери, геббельси та інші такі собі ріббентропи й розенберги як гримнули:

— Хальт![13] Цурюк![14]

І ще таке слово гримнули, що його ніяк на папері мені вимовити не можна: соромно.

Так бандери, мельники, бульби, бульбочки, кубійовичі, паньківські, стецьки, грицьки та інші маланюки, донцови та самчуки з роззявленими ротами й остовпіли.

А гітлери та інші гіммлери їм:

— Самостійна! Дистрикт ферштейн!?

А бандери:

— Вас? А гітлери:

— Дистрикт! Кричіть: "Хай живе дистрикт!" Ферштейн? Ну, чого роти пороззявляли? Реви: "Хай живе дистрикт!" Ну?!

А бандери:

— Хай живе дистрикт! Так ви гадаєте, що це чудо?

— Ні, це не чудо — це просто факт.

А чудо вже потім сталося. Це тоді, коли бандери і вся їхня бульбо-маланюкосамчукерія в тому дистрикту свій "самостійний дистрикт" для обдурення людей вигадали.

Утворили різні Уцк, Уок, "курені молоді", "мужів довір'я".

Що воно це все значить?

Уцк — український центральний комітет (вроді посередині України).

Уок — український окружний комітет (ніби навкруги України).

"Курені молоді" — молодь в курені.

"Мужі довір'я" — мужі, яким, очевидно, хтось щось має довірити.

Отакого бандери навигадували.

Це, значить, ознаки дистриктової самостійності.

І ото вони, значить, до народу:

— Панове! Дивіться! Ми ж вам Уцк, ми ж вам і Уок. Хіба не самостійність!?

А до Гітлера й інших гіммлерів:

— Паноченьки! Ви не сердьтесь! То ми так! їйбогу, ні про яку Україну ми не думаємо, а без цього не можна, бо оті "у" нам дуже по душі!

А гітлери з гіммлерами на них:

— Уууу!

— Ой, не гнівайтеся, паночки, — бандери до них. — їйбо, не гнівайтеся! Приборкаємо, тоді самі тим "у" скажемо: "ууу!" Не залишайте тільки нас без милості вашої.

Бачите, який самостійний дистрикт! Хіба не чудо?! Самостійне чудо!

Тільки от що, коли говорити правду, — паршивеньке, все-таки, чудо!

Уцк, Уок — ну, що це за ознаки самостійності і такої знаменитої держави, як дистрикт?!

Робити, так уже робити!

Тим паче, що всі посади, які визначають самостійність дистрикту, людьми вже було обсаджено, — треба було тільки дати їм відповідні найменування.

Гетьман — Адольф Гітлеренко.

Генеральний суддя — Гіммлеренко.

Генеральний писар — Геббельсюк.

Наказний гетьман — Ганс Франк.

Дистрикт гетьман — Отто Вехтер.

Писарчуки при дистриктгетьманові — Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Улас Самчук.

Джури — проф. Володимир Кубійович і др Кость Паньківський.

Виголошувач многоліття гетьманові — забув, як його прізвище. Та ви, може, самі пригадаєте… Оце була б пишна та буйна самостійність! А головне, і правдива, і фактична. А то Уцк, Уок… Паршивеньке чудо! Пхе чудо!

ДУЖЕ САМОСТІЙНИЙ ГІМН

Яка ж є така на світі держава, та ще не проста собі держава, а самостійна й ні від кого не залежна, щоб не мала державного гімну?!

Нема на світі такої держави.

Отже й бандерівська самостійна й ні від кого не залежна державна дірка теж мусила мати свій, самостійної дірки, самостійний гімн…

І вона його має…

Дуже довго тривали в самостійній дірці різні наради, тертя, пертя та дискусії, доки зрештою прийшли до згоди, і залунали у самій дірці й трішки понад діркою урочисті, повні самостійних гордощів і величності, слова самостійного хоралу, в яких одбивається і споконвічна самостійно-дірчаста традиція, і самостійно-дірчаста гордість, і мета та прагнення самостійно-дірчастого існування.

То була незабутня хвилина. То був торжественний момент!

Спочатку хотіли були реставрувати міллю побите: "Ще не вмерла Україна…"

Дуже довго обговорювали, як це зробити. Міркували так:

— "Ще не вмерла…" Що це значить: "Ще не вмерла"?.. Значить, — може вмерти… Не годиться!

— "Ще нам, братця козаки, усміхнеться доля"… "Усміхнеться"… Майбутнє… Як "усміхнеться", коли вже усміхнулась… Не годиться!

— "Запануємо ми, братця, у своїй сторонці"… "Запануєм"… Так само майбутнє… Як "запануєм", коли ми вже запанували… Не годиться!

"Ще не вмерла" — не пройшла. Одкинули. Отаман Недобитий запропонував знамените:

І ти з яру, і я з яру…

Спочатку вхопилися було за це "з яру" дуже сильно, бо територіально воно ніби й підходило…

Підходити-то воно справді-таки підходило, та, проте, не зовсім, бо яр — не дірка, а дірка — не яр…

Один з дискусантів запропонував на той самий голос переробити цей гімн так:

І ти з дірки, і я з дірки…

Сподобалось. Але подальші тертя, пертя да дискусії одхилили і цей варіант.

— "І ти з дірки, і я з дірки"… Де ж тут традиція? І де мета? А потім і послідовності нема… Перш ніж з дірки, треба в дірку… Коли бути послідовним, треба ж уже тоді так:

І я в дірку… і ти в дірку… І я з дірки, і ти з дірки…

Зміст дуже до смаку припав, а от щодо урочистої хоральності — не виходило.

Яка ж тут хоральність, коли весь час саме тобі — дірдір! дірдір!

Діркалка якась, а не хоральність.

Одхилили…

Взялися за:

По опеньки ходила, — цитьте!

Дуже вхопилися за прекрасне слово: "Цитьте!"

Слово справді таки і хороше, і дуже для такої самостійної держави підходяще, але оточення у нього якесь не дуже самостійне: "опеньки"…

Самостійні опеньки…

Не дуже воно якось урочисто…

Одхилили.

Довго дискутували запропонований отаманом Перебитим такий текст державного гімну:

Сидить УПА на стерні Та й штани латає…

Хороший гімн і до вподоби всім припав, але й він викликав сумніви.

По-перше, не у всіх в УПА є штани, так що гімн суперечитиме історичній правді, а по-друге, в подальшім тексті,— якого ми тут з цензурних причин не наводимо, — сказано, що "стерня" когось кудись коле", а це так само внесло занепокоєння в маси: чому стерня туди іменно коле, краще було б, якби вона колола в інше місце, бо в противному разі нічим буде бандерівцям думати…

Всякий же знає, як трудно думати, коли тебе стерня коле в те місце, яким ти думаєш…

Довелося відхилити…

Оголосили перерву для конкурсу на кращий текст самостійного і ні від кого не залежного гімну.

Першу премію дістав сам фюрер самостійної дірки Степан Бандера.

Текст він подав справді таки знаменитий. Ось його текст:

Ой, гакнемо з гаківниць Та блиснемо п'ятами…

Тут усе єсть: і традиції, і мета, і торжественість…

"Гакнемо з гаківниць…" Ще славні запорожці гакали з гаківниць… Щоправда, у запорожців гаківниці були справжні, а в бандерівців за гаківницю править інший прилад, — символ, сказать би, гаківниці, та, проте, в гімні не обов'язкові речі матеріальні, можна перебутися і символами…

Важно, щоб воно гакало!

Маємо, отже, традиції (гаківниця!), урочистість (гакнемо!) і мету та прагнення (блиснемо п'ятами!). Музику написав бурий ведмідь із східних Карпат. Вийшов дуже хоралистий хорал…

САМОСТІЙНА ЕКОНОМІКА

В кожній державі є державне і приватне майно, що становить так зване національне багатство.

Набувається воно, як ми знаємо, різними способами: і виробництвом, і купівлею, і добуванням і т. ін.

Самостійна й ні від кого не залежна державна дірка, — вона теж "держава", — вона теж має своє державне майно…

Добувається те державне майно тільки одним способом: грабуванням.

Спочатку, значить, те самостійне майно грабується, а потім уже розподіляється. Як грабується? Дуже просто.

(Продовження на наступній сторінці)