«Самостійна дірка» Остап Вишня — страница 8

Читати онлайн оповідання Остапа Вишні «Самостійна дірка»

A

    Усяка нормальна людина розуміє, що "всякому овочу своє місце…" Але ж це — нормальна людина розуміє…

    Минуле — минуло…

    В сучасному — живемо й працюємо.

    А думаємо про майбутнє. Про наше майбутнє, щасливе, вільне, у вільній сім'ї радянських народів, в Радянському Союзі.

    ЩЕ НЕ ВМЕРЛА ВАША ДІРКА

    Возрадуйся, самостійна державна дірко, возрадуйся і возвеселися: Гітлер, кажуть, ізнайшовся.

    Далеченько, щоправда, аж в Іраку, — але ніби є. Про це я прочитав в одному єгипетському журналі.

    — Так що, значить, це вам, братця, голодранці, усміхнеться доля.

    Він, Гітлер, гетьман-фюрер ваш самостійницький, прийняв іслам і тепер уже не німець, а щось таке, чи то араб, чи то арап…

    Ходить там по пустелі й співає:

    Не німець я тепер, — арап. Здається, добре зодягнувся. 1 як воно случилось так — В арапа я перевернувся.

    Та це ж вас аж ніяк, мабуть, не дивує, бо Гітлер увесь час був арапом-душогубом, а ви про це добре знали, бо й самі з того кодла, хоч і вважаєте себе за українців…

    Арап — це щось таке наднаціональне.

    Як його там ізнайти?

    В цьому ми вам допоможемо.

    Слухайте.

    Як вилізете з самостійної державної дірки, озирніться, щоб вас котрась бабуся навильником не торохнула, та й беріть зразу попід шинель трохи праворуч і прямуйте на Грецію.

    Чому, питаєте, на Грецію?

    — У Греції є такий генерал Вулгаріс. Як ви йому скажете, що шукаєте Гітлера, — він вам дасть по окрайцю хліба й по шматку грецької губки на закуску.

    З Греції берегом ідіть на південь до Середземного моря, а там, перестрибуючи з острова на острів (архіпелагів там багато. Не забувайте цього слова. Так і питайте: "Де тут, мовляв, архіпелаги?"), вискочите в Єгипет.

    Єгипет ви зразу впізнаєте по Хеопсовій клуні.

    Серед Єгипту стоїть височенна-височенна така клуня, що її збудував фараон Хеопс.

    Фараон — це на манір вашого кущового.

    З Єгипту ви поза Хеопсовою клунею йдіть до Нілу.

    Ніл — це річка.

    Впізнати Ніл не тяжко: там дуже квакають крокодили.

    Крокодилів ви не бійтесь — вони вас не займуть, бо вони падла не їдять.

    Сідайте, отже, на крокодилів і перепливайте Ніл.

    Переправившись, прямуйте до Суецького каналу.

    Як дійдете до Суецького каналу, покладіть кладку й кладкою переходьте в Малу Азію.

    Шукайте там Ірака.

    Не рака, а Ірака! — затямте це.

    Рак — це те, що лізе, а Ірак — це держава.

    Скажуть, що Гітлер з Іраку перебрався в Аравію.

    От ви й питаєте:

    — Де тут Аравія?

    Та навіть мале вам скаже, куди йти.

    Серед Аравії є велика балка. Йдіть до тієї балки й зразу починайте копати дірки — схрони.

    І не гаючись, засновуйте самостійну й ні від кого не залежну державу.

    Як копатимете дірки, співайте: "О, майн лібер Августін", — Гітлер почує й прийде до вас, обніме всю владу і заживете в своїй державі.

    Доведеться, ясна річ, "перехреститися" на магометанство, та хіба не все одно вам, кому молитися: чи богові, чи аллахові, чи чортові, аби "шмат гнилої ковбаси".

    САМОСТІЙНА ВИЛУПЛЮЄТЬСЯ

    — Ну, як же тут не воскликнути:

    — Радуйся, сороко, радуйся, вороно, радуйся, горобче — великий чудотворче!

    До того вже запліднилось на справжню соборну самостійну і ні від кого не залежну державу, що ось-ось тільки — стук-стук! — шкаралупа — трісь! — вона, голубочка, — така ж уже самостійна, така ж уже незалежна, жовто-блакитненьким пушком припушена, — тільки:

    — Цівців! Я єсть, мовляв! Вилупилась!

    І увесь світ, усі держави, всі дипломати хором як гаркнуть:

    — Виизнаємооо!

    Ви ж самі тільки подумайте! Сам пан гетьманич (його ясновельможність!) Данило, наслідник і спадкоємець ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського, аж у Канаду виїхали, з дипломатичною метою: "Дайте не минайте".

    Чули про гетьманича Данила?

    Не чули!

    Ну, почуйте. Дуже інтересно!

    Павло Скоропадський, по державних німецько-самостійних трудах, кажучи державною мовою, "дуба врізали" й залишили по собі наслідника, свого синка Данила, який і обняв гетьманський престол, з титулом поки що "гетьманича".

    Що таке "гетьманич"?

    Ну, як би це вам пояснити?..

    Як узять на горобця, так це ще не зовсім горобець, а, сказать би, — голоцюцьок.

    А на гетьмана вжеїх будуть коронувати потім, як уже вони повоюють древнюю столицю українську — Київ.

    Тоді, значить, як вони Київ повоюють, тоді вже, значить, висвятяться на гетьмана.

    Усі відьми на Лисій горі ретельно до того свята готуються.

    У Канаді пан гетьманич Данило ходять з торбами від Монреаля до Вінніпега й співають попідвіконню, як оті старцілірники:

    Я на гетьманство іду, їйбо, гетьманом буду, Ой дайте, дайте мені, Дайте долар хоч один.

    Верховний правитель, виходить, є!

    Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити.

    Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати.

    Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за їден, той Бандера.

    А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці:

    "Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера".

    Виходить, отже, що верховних аж два: гетьманич Данило і фюрер Бандера?

    Чи ж вони помиряться?

    Максим Рубай (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів!

    Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба!

    Аякже ж?!

    Держава ж, та ще й самостійна.

    Так ото Рубан чи не на міністра випинається?!

    Знову ж таки й тут чи не вийде катавасія, бо й пан Мудрий (цікаво, в якім саме місці в нього мудрість сидить?) теж на закордонного міністра пнеться. Отож він підписав угоду з заграничними поляками про спільні дії.

    Теж, значить, кричатиме:

    — Чому Рубан за міністра, а не я?.. Рубан у дірці весь час сидів, який з нього міністр! А я за кордоном увесь час був. Усі передпокої знаю, де лизати і кого лизати знаю, де цілувати і куди цілувати — я все знаю.

    Як уже вони помиряться, то вже й не сказати.

    Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене.

    Отакі-то діла самостійні й незалежні…

    ВОЛЮНТАРИЗМ І ВОЛЮНТАРИСТИ

    (Щось, очевидно, з філософи!)

    Волюнтаризм походить од латинського слова "voluntas", що значить — воля, хотіння.

    Ідеалізм (кажуть, що єсть такий напрямок у філософії) поділяється ніби на філософічні "піднапрямки": пантеїзм, раціоналізм і волюнтаризм.

    Сьогодні нас пантеїзм і раціоналізм не цікавлять, а сьогодні нас інтересує "волюнтаризм"…

    Що ж воно за такий піднапрямок — волюнтаризм?

    Це — коли люди чогось дуже хочуть.

    За основоположника волюнтаризму на Україні вважається Стецько з "Сватання на Гончарівці", який сформулював цей філософський піднапрямок такимо чином:

    — Гиги! Мамо! Каші хочу! Каші, каші! Гиги!

    Мама каші Стецькові дала, Стецько своє хотіння (волюнтас) задовольнив, і замовк, і почав лускати горіхи, але підслухав цю сцену українсько-німецький "філософ" Ленковський, вдарив себе в лоба та аж підскочив:

    — Тисячоліттями шукалисьмо філософської основи обґрунтувати, чому саме українсько-німецький язик найкраще може лизати гестапівські чоботи, і не знайшли! А от "Стецько" знайшов!

    З того й пішло.

    Спочатку цей філософський піднапрямок так і звався: "стецькізм", але що таке "стецькізм" розуміли тільки на Гончарівці та ще по тих місцях, де виставляли славнозвісну комедію Григорія Квітки-Основ'яненка.

    На міжнародний масштаб "стецькізм" не випнувсь.

    Думали довго, як би його, щоб на латинську мову, щоб так, як у людей.

    Міркували так:

    — Стецько каші хотів?

    — Хотів!

    — У Стецька, значить, що було?

    — Хотіння!

    — Що це таке "хотіння"?

    — Воля до їсти!

    — Стійте, стійте! "Воля до їсти?!" А якби він не їсти, а чогось іншого хотів?

    — Це не важно! Аби хотів! Аби було хотіння, воля! Як по-латинському "воля"?

    — Волюнтас!

    — О! От і вийде, що Стецька просяк "волюнтаризм", а ваш Стецько — волюнтарист! Це вам уже не "стецькізм".

    Такимо чином за ідеологічну базу українсько-німецьких націоналістів і було визначено філософський піднапрямок — волюнтаризм, який, крім назви, нічим іншим од бувшого "стецькізму" не відрізняється.

    Побігли до гестапо.

    — Волюнтаризм — наша ідеологія! Хотіння! Ми, — ги-ги, — хочемо!

    — Що ж ви, — ги-ги, — хочете?

    (Продовження на наступній сторінці)

    Другие произведения автора