«Самостійна дірка» Остап Вишня

Читати онлайн оповідання Остапа Вишні «Самостійна дірка»

A- A+ A A1 A2 A3

"Практичну лекцію історії дістаємо біля берлінської колони. Від неї біжить "Алея перемог". Посередині кожної групи стояла постать монарха від часів раннього середньовіччя аж до передостаннього цісаря Фрідріха III…" Фрідріх III! От так українська історія! А далі читаємо ще: Фрідріх Великий… Фрідріх Вільгельм III. Вільгельм І. Вільгельм II.

Один з гетьманів, Фрідріх Великий, дуже кохався в собачках.

Історія самостійної України занотувала це в дуже зворушливих виразах:

"Біля палацу поховані улюблені його собаки, над якими плити з їхніми іменами". Аж сльози бринять на очах в авторів історії. "Собачок поховали…" Не плачте, самостійні панове. І вас поховають.

Поховають біля Гітлерової шибениці і напишуть зворушливого напису:

"Тут поховано Гітлерових собак.

Не дуже ним улюблених, проте, собак".

ХЛЮСТ

"А Бандеру хіба не заарештували німці? Хіба він не сидить у німецькій в'язниці?"

(Зойк щирого бандерівця)

Стоїть українсько-німецька самостійна державна дірка.

Глупої ночі, на всі боки озираючись, присідаючи й підстрибуючи, як наполоханий вовк, наблизилася до дірки людина.

— Тю! Хто ж це на дірку купу костриці висипав?!

— Та яка там костриця?! То моя голова, а не костриця. Це — я! Український фюрер усього Правобережжя! Голову на прогулянку випустив! Задуха в державі! Територію треба розширювати, а то тхне, хоч плач! Ніде населенню розпросторитись. Воно к весні йдеться, гори розтали, і моря вийшли з берегів — нема ногою де ступити!

— А для мене місце знайдеться?

— Та як-небудь! А ти звідки?

— Од батька!

— Ну, як воно там? Чи скоро вже Київ візьмемо?

— Київ?! Який там Київ, коли й самого батька взяли!

— Як? Хто взяв?!

— Німці!

— Кого? Бандеру?! Батька нашого?!

— Та його ж!

— Куди?

— У в'язницю взяли!

— Та ну?

— От тобі й "ну"! Ось листа мені дав, щоб дружині його як-небудь передав!

— От тобі й маєш! Ну, лізь у дірку, поговоримо. Купа костриці зникла в дірці, а за нею, крекчучи, поліз туди державно-самостійний дипломатичний кур'єр від самого верховного фюрера українсько-німецької самостійної й ні від кого не залежної держави.

— Хлопці! — промовила костриця. — Гість у нас! Візьми котрий лопату та підгорни гори до стінки, бо нема куди людині й ноги простягти. Та канал би од моря прокопали, отам, поза південним кордоном, бо, бачите, уже по всій території море пішло. Та копай обережно, щоб солома в головах не підпливла. Копай глибоченько, може, який закордонний корабель припливе…

— Копали вже…

— Копай, я тобі кажу! Це справа не проста, а справа державна — канали копати!

— Казали, що міністром буду, а воно тільки те й робиш, що гори підгортаєш та канали копаєш!

— Не базікай! Копай! Більшу дірку викопаєм, то й тебе міністром на лівий закуток призначимо! Ну, сідай, кур'єре. Так як же ж воно так? То казали, що гетьманом усієї самостійної України буде, а то взяли та в тюрму? Що ж воно це таке?

— А я знаю?!

— А хто ж знає?

— Вони знають!

— А нам хіба не цікаво знати? А що ж він там у листі до дружини пише? Не читав?

— Не читав, бо запечатаний! Хлібом заклеєний і державним пальцем припечатаний!

— А, може, як-небудь можна? Прочитаємо, хлібом заклеїмо й пальцем припечатаємо! Га?

— Пальці ж у нас не державні!

— Як не державні?

— Та воно-то державні, так не верховні!

— Та хто додивиться?!

Умовила костриця державного дипломатичного кур'єра, і листа вони розпечатали…

Самостійний український фюрер самостійної українсько-німецької держави пише до своєї самостійної фюрерихи:

"Гутен таг, майне лібер Химіє Калистратівно! Во первих рядках мого до вас листа, хайль Гітлер!

Во других рядках мого до вас листа, хайль Гіммлер!

Во третіх рядках мого до вас листа, хайль Герінг!

Во четвертих рядках мого до вас листа, хайль Кох!

Теперички, після всіх "хайль", майн лібер Химіє Калистратівно, сповіщаю я вас, що я, — слава тобі, майн гот! — сиджу в тюрмі. Покликали мене сам гер Гіммлер (хайль!) і дали спочатку ручку поцілувати. Я поцілував та й кажу: "Дозвольте ще й нижче поперека!" А вони кажуть: "Ніззя, бо в мене, — кажуть, — там після ФранкфуртанаОдері чиряк сів!" Вони з Одера на самохідному доті їхали й нижчепопереком в амбразуру вгрузли та й перестудилися. "Поцілуєш, — кажуть, — після ФранкфуртанаМайні, а тепер, — кажуть, — у тюрму сідай, бо треба, — кажуть, — так зробити, що ми вроді з тобою посварилися і що ніби ти проти нас! Ферштейн?"[10] — питають. "Ферштейнаю, — кажу, — ласкавий пане!" І знову їх у ручку! "А своїм, — кажуть, — бандерівцям перекажи, щоб по схронах ховалися. Ферштейн?" — питають. "Ферштейнаю, — кажу, — ласкавий пане!" І знову їх у ручку. "А ти, — кажуть, — у тюрмі сидітимеш. Радянська влада й увесь народ думатимуть, що ти й усі твої дер банди проти нас! А раз проти нас, то, значить, за них! Ферштейн?" — питають. "Ферштейнаю", — кажу, і знову їх у ручку. "А про тюрму не турбуйся, буде непогано! Годуватимуть! Афідерзейн!" Уклонився я їм низенько, ще раз ручку поцілував, і вони пішли… Отже, майне лібер Химіє Калистратівно, все гаразд! їсти дають. Ранком кава, на обід вурст[11] з пшоняної каші, а ввечері вурстхен[12] з свинячого кізяка, — в них, кажуть, найбільше вітамінів "Г". Живу, одне слово, непогано (хайль Гіммлер!), сидітиму, доки скрізь дізнаються, що мене заарештовано, — а потім випустять. Полатай підштанки, та латки клади краще з ковдри, бо скоро на гетьманський престол сяду, так щоб не муляло.

Обнімаю тебе, майн лібер фюрериха, майбутня фюрерогетьманова, Химіє Калистратівно! Твій фюрер гетьман Степан Бандера". Подивилася костриця на дипломатичного кур'єра, а кур'єр — на кострицю. Костриця й каже:

— Так он воно як! Хитрий, падлюка!

— Як ти сказав? — кур'єр до нього.

— Хитрий, — кажу, — наш пан фюрерогетьман!

— То ж бо й є.

— Ну, підгортай, підгортай, хлопці, гори! Та канал прокопуйте! Спать треба лягати. На справжню державу закандзюбилося! Гетьманові вже підштанки латають!

"ПРЕМ'ЄРМІНІСТР"

На оті самі три дні, на які гестапо дозволило Степанові Бандері заснувати українсько-німецьку самостійну і ні від кого не залежну державу, — Степан Бандера призначив на прем'єр-міністра своєї триденної держави відомого (ой, та ще й як відомого) самостійного політично-громадського діяча Стецька.

По смерті славнозвісного українського письменника Грицька Квітки-Основ'яненка, що сватав був свого Стецька в Харкові на Гончарівці, Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків, до роду яких належить і триденний прем'єр триденної самостійної українсько-німецької держави — пан Стецько.

Прем'єр дістав у спадщину, за відомим законом атавізму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. І. Квіткою-Основ'яненком, пра-пра-прадіда.

Властивості ті і ті таланти Стецькові прекрасно охарактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:

ОДАРКА. "Усяк зна,

Що в вашого сина Та клепки нема…"

СТЕЦЬКІВ БАТЬКО. "Тобто як?"

ОДАРКА. "Та так:

Прибитий на цвіту!"

На таку характеристику Стецьків батько нічого більше не міг одказати, як тільки: "Тютю!"

Та ще — "Фіть, фіть!"

"Нема клепки", "прибитий на цвіту" — якого ж іще треба прем'єр-міністра для самостійної й ні від кого не залежної українсько-німецької держави?!

Бандера зразу ж ударив маніфеста про призначення Стецька на голову ні від кого не залежного уряду.

Прибіг до Стецька дипкур'єр:

— Вас на прем'єра призначено!

— А що у вас сьогодні варили? — питає Стецько.

— Кашу!

— Гигигиги! Каші хочу, каші, каші! — гаркнув прем'єр та зразу в танець, з радості, що і прем'єр, і каша є.

Так підтанцьовуючи та співаючи:

Ішов Стецько льодом,

Свинка огородом,

Подай мені, моя мила,

Свою білу ручку! —

і прибув Стецько до пивної "Гальба", де мав резиденцію верховний уряд самостійної українсько-німецької держави.

— Катай, — каже Бандера, — прем'єре, урядову декларацію!

— Гигиги! Кататиму! — каже прем'єр,

— Катай!

(Продовження на наступній сторінці)