«Самостійна дірка» Остап Вишня

Читати онлайн оповідання Остапа Вишні «Самостійна дірка»

A- A+ A A1 A2 A3

2. "МОЖЕ Б, ВИ, КУМЕ, Й МЕД ЇЛИ, ТА ДЕ Ж ЙОГО ВЗЯТИ?"

Сидить циган на узліссі та й каже:

— Ех! Запріг би оце я в тачанку пару вороних жеребців, — не коні, а вітер! — та посадив би я свою жінку та свої діти, цьвохнув би батіжком і як би помчав! Та їхав би й кричав:

"Поберррежись! Поберррежись!"

— Ну, й запряжи! — кажу.

— Так нема жеребців! І тачанки нема! І батіжка нема! І жінки нема! І дітей нема!

— А що ж у тебе є?

— Є в мене тільки: "Поберррежись! Поберррежись!"

Так і з українсько-німецькими посіпаками, що подалися вслід за своїми хазяями. Скавучать тепер вони:

"Знайти себе в новій ситуації,— це передумова всякої дальшої позитивної роботи й успіху в ній". "Знайти себе"…

Спробуй — знайди, коли й самі хазяї вже не знають, як і де себе знайти. Знаходили вони себе й на Віслі, й на Одері, й на Бобері… Та знову скрізь себе розгубили…

Навряд, панове, чи ви самі себе знайдете, а от, що вас усіх знайдуть, — ніякого сумніву в тому нема. І недарма ви галасуєте:

"Тому найважніше наше завдання — запрягти в першу чергу розум…"

Достоменнісінько, як у того цигана з жеребцями: і запріг би, так нема: у цигана — жеребців, а у вас — розуму.

У цигана хоч "поберррежись!" було, а у вас і того нема кому крикнути.

3. "НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОВІД"

Засідає так званий Український Центральний Комітет… Де такий комітет, український та ще й центральний, може засідати?

Ясно де: у Відні…

Хто засідає в такому комітеті, українському та ще й центральному?

Ясно хто: президент відділу внутрішнього правління фон Кравзгар, комендант дивізії групенфюрер Фрайтаг та інші представники уряду генеральної губернії.

Самі, одне слово, нащадки лицарів-січовиків славних.

4. "СВЯТО ЄДНАННЯ"

І до чого ж зворушливе було свято єднання німецького народу з українським…

Сам генерал-губернатор німецький з українським народом говорив.

Та як! Та в якому оформленні!

"Генеральний губернатор в окруженні свого почту з'явився на балконі, щоб промовити до українців… "Слава вам!" — закінчив свою промову пан генеральний губернатор".

За два дні по зворушливому єднанні Михайло Кібець, селянин з Підлипівки, говорив німецькому поліцаєві:

— Та куди ж ти сало тягнеш? Сам генеральний губернатор говорив нам: "Слава вам!"

— А я хіба славу тягну? Я — сало. Слава вам, а сало нам.

5. НЕ ВСТОЯЛИ…

Коли делегація українсько-німецьких дуже самостійних націоналістів з'явилася до пана губернатора Варшави Фішера з черговим поклоном, вона заявила панові губернаторові:

"З німецьким народом стоятимемо до повної перемоги".

Через якийсь час після такого твердого "стояння" побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація.

Українсько-німецький поет Герась Соколенко біг із-заду і на бігу писав вірші:

В золотому ореолі

Ти гориш віки…

Бачу я, як мчать по полю

Буйні козаки…

6. "ДЕ УКРАЇНСЬКА ЖІНКА?"

На невеселі картини натрапляємо, переглядаючи шмаття паперу, що звуться газетами українсько-німецьких посіпак.

Ось одна картина:

"Молода двадцятилітня вагітна жінка, біля неї півторарічна дитина. її чоловік гине як вояк німецького війська. 20літня мати в чужім переповненім місті, без покрівлі над головою, без надій у серці. Куди, якими стежками поведе її в дальше життя самота з двома немовлятами?"

І друга картина:

"Чоловік, бандерівець, гине під час утечі з батьківщини. Його дружина з двома дітьми шкільного віку зупиняється в перехіднім таборі. Вона занедужує, її беруть до лікарні. Діти залишаються самі, діти прохають, щоб їм дозволили провідати маму. В той час їхня мати лежить уже мертва. Діти залишаються на опіку бога".

Намалювавши такі картини, українсько-німецький лакуза, підсьорбуючи крокодилові сльози, галасує:

— Де українська жінка, що від імені нації стала б опікункою й матір'ю знедолених дітей?

Бачите, який тонкосльозий, який святий та божий!

А хто ж призвів ті матері до такого стану?

Хто посиротив ті нещасні маленькі діти, що конають по таборах та по чужих переповнених містах?

А тепер шукаєте для них українську жінку-опікунку, убивці!

Українська жінка там, де їй належить бути: вона разом із своїм батьком, своїм чоловіком, своїм братом б'є фашистського звіра. Вона разом з ними відновлює поруйноване фашистськими бандитами та їхніми агентами, українсько-німецькими націоналістами, господарство…

Її, радянської української жінки, діти не конають од голоду й холоду по чужих містах та по таборах і не потребують опіки, бо їх опікують всі народи великого Радянського Союзу.

Її діти ростуть веселими, щасливими і вільними.

7. "ПО МОЖЛИВОСТІ, ЯЙЦЯ І СИР…"

Нічого не додаватимемо, бо нічого не треба додавати, ми тільки подамо кілька документів з отих самих шматків паперу, що звуть себе газетами й репрезентують громадську думку різних українсько-німецьких "угруповань" та окремих осіб з тих угруповань.

Ну, от вам:

"Українське національне об'єднання при співучасті і за допомогою українського центрального комітету та УАТ "Січ" улаштовує в ресторані "Zum goldenen Kreuz" спільний святвечір, на який запрошується все українське громадянство Відня й околиці. Кожний учасник повинен дати 200 грам білого хліба, 20 грам масла та грошей 5 РМ… а також, по можливості, яйця й сир. Зголошуватися і т. д.

Управа УНО".

Українсько-національно-німецький святвечір недорогий, як. бачимо: 5 марок, 200 грамів хліба й 20 грамів масла… Яйця і сир по можливості. А як немає тої можливості? Ну що ж, значить, святвечір буде без сиру…

8. НЕ ЗАБЕРЕТЕ, — Я Й УКРАДУ

І ще оголошення:

"Українське національне об'єднання просить усіх, хто має свої речі на перехованні в будинку УНО, забрати їх до. ЗІ.ХІІ. За речі не беремо ніякої відповідальності". Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну. Ніхто, ясна річ, речей не забере, бо забирати нема куди, — потім продавай і пропивай. Справа, як бачите, цілком державно-національна!

9. САМА ТОБІ УКРАЇНА

Ось вона, їхня "територія":

"Централя Українського національного об'єднання в Берліні перенесла свої бюра до BerlinWeissensee, Scharlottenburger Strasse, 59, im Hof, rechter Seitenfliigel*.

Оце всенька їхня держава: rechter Seitenfliigel!

Гуляй біля Weisensee й співай: "Ще не вмерла Україна!" Вся державна робота.

10. ПРОПАДАЙ, МОЯ БАНДУРА…

"Професорові" Барбарукові не до співів:

"Бандуру мистецького викінчення разом зі школою — нотами продам: проф. Михайло Барбарук, Wien, 10. Randhartingerg, 17, 8/ІІІ. Одне слово:

Взяв би я бандуру, — Взяв би та й загнав… Бо сам я іздуру Емігрантом став…

Загнав би… Та хто купить? З такого життя не заграєш…

11. "ПРАВНЕ БЕЗПРАВНИХ…"

А цікаво було б послухати таку лекцію:

"Провід У. А. Тва "Січ" у Відні подає до відома, що дня 15.ХІІ відбудеться лекція дра О. Фединського на тему: "Правне становище бездержавних". Гостям раді". Ви гостям раді… А чи раді гості вам? Не дуже вони вам раді, бо вони бездержавні, а, значить, і безправні. З чого ж тут радіти?

САМОСТІЙНА І НІ ВІД КОГО НЕ ЗАЛЕЖНА ІСТОРІЯ

Кожна держава повинна мати свою історію. І кожний народ повинен мати свою історію. Факт?

Безсумнівний факт.

Отже, зовсім не дивно, що на сторінках одного паперового клаптя, що зветься українською націоналістичною газеткою "Українське слово", одна дуже самостійна писака взяла та й заголосила:

"Погано ми ще знаємо історію України, її героїчне минуле.

Тож тепер докладемо всіх зусиль, щоб" і т. д., і т. д.

Тепер, значить, ми вже докладемо всіх зусиль, тепер, значить, ми вже вивчимо справжню історію, настоящу, українську, тепер уже ми станемо на вірний шлях до настоящого національного і культурного відродження.

І от другий клапоть — "Карпатські вісті" — одразу ж послужливо подає, з чого ту історію вивчати починати. Він так і пише:

"Культ минулого. Практична лекція історії". Історія таки справді дуже оригінальна. Такої нам іще не доводилося не те що вивчати, а навіть чути.

До того українська, до того самостійна, до того незалежна, до того духовний скарб, що ніяке українсько-берлінське серце не зможе витримати, щоб не запалахкотіти.

В "практичній лекції історії" говориться, що починати історію треба з вивчення тої території, на якій уперше було виявлено поселення чистокровних українців, а саме з берлінського "Тіргартена" і з "Алеї перемог". Так і пишеться:

(Продовження на наступній сторінці)