«Мистецькі силуети» Остап Вишня

Читати онлайн текст Остапа Вишні «Мистецькі силуети»

A- A+ A A1 A2 A3

АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ

Анатоль Петрицький…

Може б, його слід називати Акатолем Галактіоновичем, бо батька його звали Галактіоном Григоровичем, і був він (батько) походженням із Бессарабії…

Я всетаки гадаю, що це не так уже й важливо, чи буде Петрицький просто Анатолем чи Анатолем Галактіоновичем. Від цього фарби його не пояскравіють і не потьмаріють…

Важно те, що в нас є Петрицький.

Анатоль Петрицький народився 31 січня 1895 року не в Бессарабії, а навпаки — в Києві.

То його батько був із Бессарабії, і батькова мати, баба тобто Анатоля Петрицького, була циганка.

Мати його — українка та ще й з Прилук…

Чи не звернути нам на це пильної уваги…

Якби нам хоч трішечки циганської крові, може б, у нас тоді більше було Анатолів Петрицьких.

Тільки ж, будь ласка, щоб іменно — "трішечки", бо інакше почнемо фарбами менжувати.

Ми й так, слава тобі господи.

Дитячі роки прожив Анатоль Петрицький в колонії інвалідів біля м. Кобеляк, де його батько, як колишній залізничний службовець, доживав своє життя…

П'ятсот чоловік інвалідів, двісті чоловік божевільних…

Спасибі, що хоч не великий вплив вони на нього зробили…

А навкруги — Ворскла, а навкруги — луги та степи.

Спасибі, що це на нього великий вплив зробило…

Ви знаєте, ким за дитячих років мріяв бути Анатоль Петрицький?

Попом.

Факт. Так і каже він:

— В дитинстві я мріяв бути попом.

Таке, їй-богу, й замріється. І бачте ж: мріяв бути попом, а любив ліпити з глини різні штуковини та гвинтики різні загвинчувати.

Галактіон Григорович був людина освічена, вчився колись в університеті і виховував дітей сам. Він не пік черескою Анатоля за те, що той любив ліпити та машинки різні загвинчувати. От і вийшло, що дев'яти років Анатоль грамофона сам зробив…

Учитись почав Анатоль в пансіоні для залізничників у Києві.

Десяти років якось він потрапив у Соловцовський театр, на Гамлета.

Звідти вийшов з твердим переконанням:

— Актором буду!

День і ніч грав того Гамлета в себе в пансіоні, аж доки напам'ять його вивчив…

Значить, так мріялось: спочатку — попом, а потім — актором.

Батькові знайомі все радили пустити Анатоля на лікаря або на фармацевта.

А вийшов — художник!

— Як!

Хто й зна й як!?

У пансіоні Анатоль Петрицький малювати не любив.

Іноді так змальовував яку-небудь 1.артинку… Малював завжди брудно і мав за малювання три.

Якось під час літніх вакацій купив він собі акварелі й змалював картину якогось французького художника. Показав батькові — батько похвалив його й виріши", що краще йому бути… архітектором або художником, ніж актором.

Порадився з вихователями, і 1912 року Анатоль вступає до Київської художньої школи.

Спочатку діло пішло нічого, а далі — гірше.

В класі складного орнамента сидів Анатоль Петрицький два роки. В школі він загубив усяку любов до малювання і ніяк не міг одкараскатись од думки, що найпевніша для нього путь — акторство.

Старші по школі товариші весь час говорили, що справжні художники-митці — в Москві, в Ленінграді… Там музеї, там галереї… Вимолив Анатоль у батька грошей і поїхав подивитись, що там є"в Москві та в Ленінграді. Побував у Третяковській галереї, побував у Ленінграді в Ермітажі.

Сильне враження на нього зробив Тіціан.

Полюбив Петрицький образотворче мистецтво.

Приїхав до Києва, лекторів по боку, хватився за книжки. За книжки й за роботу. Живши літом у батька, малював, малював і малював. Малював села, малював селян, дітей, краєвиди…

Силу різних етюдів, вживаючи імпресіоністських методів. Він вже тоді знав, що значить спектр, що значить сім кольорів… Написавши перший етюд чистими фарбами, показав його батькові. Батько похвалив. Після цього він малював з ранку до вечора, і, приїхавши в Київ, виставив свої малюнки в художній школі.

Із малопомітного, ординарного учня Петрицький стає центром уваги з боку старших товаришів.

Лектори охрестили його:

— Єретик!

Кваліфікували вони його за найнижчим розрядом.

Але в школі тоді був за директора Ф. Г. Кричевський. Він оцінив роботи Петрицького, уважно до нього поставився і купив для своєї колекції його картину.

Починається період "росту" й "бунтарства".

Старі вчителі, крім Ф. Г. Кричевського й Дяченка, вважають Петрицького мало не за божевільного…

Захоплення "футуризмом" з належними до нього атрибутами: циліндром, сигарами і безмежним бунтом проти всіх і вся.

Фарби Петрицького — "ріжуть". Коли до школи звертаються дати майстра для декорування — посилають його… 1014 року якісь князівни влаштовували "народне гуляння" на Сирецькім іподромі на користь солдат. Декоративну частину доручено було В. Г. Кричевському.

В. Г. Кричевський шукав собі помічника, звернувся до свого брата Ф. Г. Кричевського рекомендувати йому їх. Останній послав Петрицького.

Це було перше його знайомство з В. Г. Кричевським. Воно визначило путь, Петрицького в мистецтві.

Попавши на квартиру-музей до В. Г. Кричевського, він уперше зрозумів красу українського орнаменту, килимів, скла, посуду…

Культурне й уважне керівництво В. Г. Кричевського, а далі знайомство з Д. М. Щербаківським одкрило для Петрицького новий світ краси українського народного мистецтва.

Петрицький, під керівництвом В. Г. Кричевського, зробив для того гуляння декорації корчми, театру, цирку, українського села. Успіх був колосальний.

Це були перші хрестини Петрицького як декоратора. А потім пішло, й пішло, й пішло…

1916–1917 року кінчає Петрицький художню школу з рекомендацією до Академії мистецтв і з небувалою для школи премією 150 крб.

Революція.

Не до Академії.

Робота…

Театр "Гротеск", "Дім інтермедій"…

Потім праця з Л. Курбасом в Молодому театрі, в Театрі імені Шевченка, в Музичній драмі, в Балеті Мордкіна.

За цей час Анатоль Петрицький для Молодого театру зробив: "Царя Едіпа", "Горе брехунові", "Чорну Пантеру", "Вертеп", "Затоплений Дзвін", для Мордкіна: "Жізель" та низку костюмів для концертів.

Для Муздрами: "Утоплену" Лисенка, приготував "Тараса Бульбу" (з Курбасом).

1920 року бажання вчитись погнало Анатоля Петрицького до Москви.

В Москві він робить постановки в опері Зиміна, в театрі Корша, в Камерному балеті (з К. Голейзовським), в "Кривому Джіммі" т. ін. Макети його постановки "Духа землі" в театрі Корша набув собі Бахрушинський музей.

Крім роботи по театрах, Петрицький багато працює над картинами, але всі його полотна загинули в Москві від пожежі…

Між іншим, і всі раніші його роботи пропали від пожежі в музеї В. Г. Кричевського.

В січні 1925 року Анатоль Петрицький повертається на Україну і робить свого знаменитого "Вія" в Театрі імені Франка.

Далі йде низка славних його постановок "Пухкий пиріг", "Мандат" (Театр ім. Франка), "Сорочинський ярмарок", "Корсар", "Князь Ігор", "Вільгельм Телль", "Тарас Бульба" і закінчується блискучим "Червоним маком" (опера).

Його картини на виставці "10 роковин Жовтня", де він виставив знаменитих своїх "Інвалідів" — дають йому першу премію…

* * *

Оце "житіє і праця" Анатоля Петрицького… Ви, думаєте, що це кінець? Де там кінець?!

Йому тільки тридцять три роки… Він хоч і маленький на вигляд, а таланту в нього вистачить на десятьох великих… Чим він повойовує нас, грішних?

Фарбами своїми! Ну, як розгорне ж він їх, — ну, говорять вони в нього, ну, сяють вони в нього!!!

Розуміється, що діло "професорське" — розібрати роботу Петрицького як художника й декоратора (та й час би вже!), а тільки ж як дасть він ото свою конструкцію, як заллє своїми фарбами — ну, чудо, й квит!..

* * *

Не пішов Анатоль Петрицький на попа, пішов на художника.

Блискучий з нього вийшов художник, не знаю, який би був з нього піп… Хоч іще не пізно!

Та тільки Анатоль Петрицький піде на попа, я піду на диякона!

Ех, і "іже херувими" б устругнули! В фарбах!

 

ЛЕСЬ КУРБАС

Лесів Курбасів мистецький силует… Дааа…

Мені оце, як тому дідові:

— Діствительно… Под'їзжають! Так, як до соломи… …Ухопиш хіба його, отой Лесів Курбасів силует?

Хіба тільки так… "як до соломи"…

Із Курбасового життя та з його мистецької праці вважаю за безперечний такий факт. Коли Лесева мати 1887 року чекала на маленького Леся, тоді саме з бувшої Російської імперії від усіх руських і вкраїнських, і театральних, і нетеатральних критиків ударили до Самбора (західна Україна) телеграму:

— Утримайтесь, бо в нас уже Всеволод Мейєрхольд у коні граються!

Ванда Адольфовна (так звуть Курбасову матір), прочитавши ту телеграму, сказала:

— Ой, дайте мені спокій!..

І народила Леся.

Викупали Леся Курбаса, сповили й поклали на ліжко.

(Продовження на наступній сторінці)