«Камінний господар» Леся Українка

Читати онлайн драму Лесі Українки «Камінний господар»

A- A+ A A1 A2 A3

А честь моя, так само, як і шпага,
мені належать — їх ніхто не зломить!
Чи хочете попробувати, може?
(Вихоплює шпагу і стає в позицію до поєдинку).
К о м а н д о р
(закладає руки навхрест)
З банітами ставать до поєдинку
не личить командорові.
(До Анни).
Ходім.
(Бере Анну під руку і рушає, обернувшись плечима до дон Жуана).

Дон Жуан кидається за командором услід і хоче проткнути його шпагою. З тіні виринає "Чорне доміно" і хапає дон Жуана за руку обома руками.

"Ч о р н е д о м і н о"
(незміненим голосом, так що можна пізнати голос Долорес)
Немає честі нападати ззаду!

Анна оглядається. Дон Жуан і Долорес вибігають за браму.
К о м а н д о р
Не оглядайтесь.
А н н а
Вже нема нікого.
К о м а н д о р
(випускає Аннину руку і зміняє спокійний тон на грізний)
Він як сюди дістався, донно Анно?
А н н а
Кажу ж вам, як Долорес наречений.
К о м а н д о р
Чого ж було стояти на колінах?
А н н а
Кому?
К о м а н до р
Та вже ж йому тут перед вами!
А н н а
Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?
К о м а н д о р
І ви могли дозволити...
А н н а
Мій боже!
Хто ж дозволу на сії речі просить?
Се, може, та кастільська етикета
наказує звертатися до дами:
"Дозвольте, пані, стати на коліна".
У нас за сеє кожна осміяла б.
К о м а н д о р
Як ви привикли все збувати сміхом!
А н н а
Та змилуйтесь! якби я кожен раз,
відкоша даючи, лила ще сльози,
то в мене б очі вилиняли досі!
Невже б вам справді так сього хотілось?
Вам дивно се, що я за ним услід
не простягаю рук, не плачу гірко,
не сповідаюся тут перед вами
в злочинному коханні, що мов буря
налинуло на серце безборонне?
Була б я мов Ізольда в тім романі,
та шкода, я до того не в настрою, —
якраз охоту маю до фанданга!
О! чую, саме грають... lа-lа-lа!..
Ходім, дон Гонзаго! я полину,
як біла хвиля, у хибкий танець,
а ви спокійно станете, мов камінь.
Бо знає камінь, що танок свавільний
скінчить навіки хвиля — коло нього.

Командор веде Анну попід руку нагору, де танцюють.

III

Печера на березі моря в околиці Кадікса. Дон Жуан сидить

на камені і точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.

С г а н а р е л ь
Навіщо ви все точите ту шпагу?
Д о н Ж у а н
Так, звичка.
С г а н а р е л ь
Ви ж тепер на поєдинки
вже не виходите.
Д о н Ж у а н
Не маю з ким.
С г а н а р е л ь
Хіба людей не стало?
Д о н Ж у а н
Всі ті люди
не варті сеї шпаги.
С г а н а р е л ь
Може, й шпага
когось не варта?
Д о н Ж у а н
(грізно)
Ти!!
С г а н а рель
Пробачте, пане,
то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю,
де в мене тії дурощі беруться, —
от наче щось сіпне!
Д о н Ж у а н
Іди! Не застуй!

Сганарель, посміхнувшись, виходить.

(Дон Жуан далі точить шпагу).

Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!
(Кидає шпагу).
С г а н а р е л ь
(вбігає, швидко і нишком)
Мій пане, утікаймо!
Д о н Ж у а н
Ще чого?
С г а н а р е л ь
Нас викрито. Я бачив: недалечке
чернець якийсь блукає.
Д о н Ж у а н
Ну то що?
С г а н а р е л ь
Се шпиг від інквізиції, напевне,
а може, й кат з отруєним стилетом.
Д о н Ж у а н
Шпигів я не боюся — звик до них,
а шпага в мене довша від стилета.
Веди ченця, коротша буде справа.
Скажи йому, що сповіді бажає
всесвітній грішник дон Жуан.
С г а н а р е л ь
Гаразд.
Ви не дитина, я при вас не нянька.

Виходить і незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зріст, тонкого, в одежі "невидимок" — в чорній відлозі (каптурі), що закриває все обличчя, тільки, для очей у ній прорізані дірки.

Дон Жу а н
(встає назустріч із шпагою в руках)
Мій отче, або, може, краще — брате,
чому завдячую такі святії
одвідини?

Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.

Ти вийди, Сганарелю.
(Бачачи, що Сганарель не спішиться, пошепки до нього).
Поглянь, в ченця рука жіноча.
С г а н а р е л ь
Щоб їх!
(Махнувши рукою, виходить),

Дон Жуан кладе шпагу на камінь. З-під одкинутої відлоги
раптом виступає обличчя Долорес.

Д о н Ж у а н
Долорес?! Ви? і знов у сій печері...
Д о л о р е с
Я знов прийшла порятувати вас.
Д о н Ж у а н
Порятувати? Хто ж се вам сказав,
що нібито мені рятунку треба?
Д о л о р е с
Сама я знала се.
Д о н Ж у а н
Я ж не слабий,
як бачите, — веселий, вільний, дужий.
Д о л о р е с
Ви хочете, щоб вам здавалось так.
Д о н Ж у а н
(на мить замислюється, але хутко підводить голову різким, упертим рухом)
Я бачу, сеньйорито, ваша одіж
настроїла вас на чернечий лад.
Але я вам не буду сповідатись, —
мої гріхи не для панянських слухів.

Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту і подає їх дон Жуанові.

Ні, вибачте, Долорес! Я не хтів
зневажить вас, мені було б се прикро.
Що ви мені принесли?
Д о л о р е с
Прочитайте.
Д о н Ж у а н
(швидко переглядає пергаменти)
Декрет від короля... і папська булла...*
Мені прощаються усі злочини
і всі гріхи... Чому? З якої речі?..
І як до вас дістались сі папери?

* Булла — грамота, постанова або розпорядження папи римського, скріплені печаткою.

Д о л о р е с
(спустивши очі)
Ви не догадуєтесь?
Д о н Ж у а н
О Долорес!
Я розумію. Знов ви наложили
на мене довг якийсь. Та вам відомо,
що я привик свої довги платити.
Д о л о р е с
Я не прийшла сюди з вас плату править.
Д о н Ж у а н
Я вірю вам. Але я не банкрот.
Колись я вам заставу дав — обручку,
тепер готовий виплатить весь довг.
Уже ж я не баніт, а гранд іспанський,
і вам не сором буде стать до шлюбу
зо мною.
Д о л о р е с
(із стогоном)
Боже! Діво пресвятая!
Я сподівалася, що сеє буде...
але щоб так мою остатню мрію
я мусила ховати...
(Голос ЇЇ перехоплює спазма стриманих сліз).
Д о н Ж у а н
Я вразив вас?
Та чим, Долорес?
Д о л о р е с
Ви не зрозуміли?
Гадаєте, що як іспанський гранд
дочці гідальга кине шлюбний перстень,
немов гаман з червінцями лихварці,
то в ній повинно серце розцвісти,
а не облитись крів'ю?
Д о н Ж у а н
Ні, Долорес,
і ви ж мене повинні зрозуміти:
ніякій дівчині, ніякій жінці
не був я досі винен зроду!
Д о л о р е с
Справді?
Ви, дон Жуан, нічим не завинили
проти жіноцтва?
Д о н Ж у а н
Ні. Нічим, ніколи.
Я кожен раз давав їм теє все,
що лиш вони могли змістити: мрію,
коротку хвилю щастя і порив,
а більшого з них жадна не зміщала,
та іншій і того було надміру.
Д о л о р е с
А ви самі могли змістити більше?
(Пауза).
Платити вам не прийдеться сей раз.
Візьміть назад сю золоту "заставу".
(Хоче зняти з своєї правиці обручку).
Дон Жу а н
(вдержує її руку)
Ні, то належить вам з святого права.
Д о л ор е с
Я вже сама до себе не належу.
Вже й се видиме тіло не моє.
Сама душа у сьому тілі — дим
жертовного кадила, що згорає
за вашу душу перед богом...
Д о н Ж у а н
Що се?
Я ваших слів не можу зрозуміти.
Ви мов заколота кривава жертва,
такі в вас очі... Сей декрет, ся булла..
Ви як їх здобули? Я вас благаю,
скажіть мені!
Д о л о р е с
Навіщо вам те знати?
Д о н Ж у а н
Ще, може, я зречуся тих дарів.
Д о л о р е с
Ви їх зректись не можете, я знаю.
А як вони здобуті — все одно.
Не перший раз за вас загине жінка,
якби ж то хоч, остатній!
Д о н Ж у а н
Ні, скажіть.
Коли не скажете, я можу здумать,
що спосіб добування був ганебний,
бо чесний покриву не потребує.
Д о л о р е с
"Ганебний"... "чесний"... як тепер далеко
від мене сі слова... Що ж, я скажу:
я за декрет сей тілом заплатила.
Д о н Ж у а н
Як?..
Д о л о р е с
Я не можу довше поясняти.
Ви знаєте всі норови двірські, —
там платиться за все коли не злотом,
то...
Д о н Ж у а н
Боже! Як же страшно се, Долорес!
Д о л о р е с
Вам страшно? Я сього не сподівалась.
Д о н Ж у а н
А вам?
Д о л о р е с
Я вже нічого не боюся.
Чого мені жахатися про тіло,
коли не побоялась я і душу
віддати, щоб за буллу заплатити?
Д о н Ж у а н
Та хто ж душею платить?
Д о л о р е с
Всі жінки,
коли вони кохають. Я щаслива,
що я душею викупляю душу,
не кожна жінка має сеє щастя.
Святий отець вам душу визволяє
від кар пекельних через те, що я
взяла на себе каяться довічно
за ваші всі гріхи. В монастирі
з уставом найсуворішим я буду
черницею. Обітницю мовчання,
і посту, й бичування дам я богу.
Зректися маю я всього, Жуане,
і навіть — мрій і спогадів про вас!

(Продовження на наступній сторінці)