«Камінний господар» Леся Українка

Читати онлайн драму Лесі Українки «Камінний господар»

A- A+ A A1 A2 A3

Лиш пам'ятать про вашу душу буду,
а власну душу занедбаю. Піде
моя душа за вас на вічні муки.
Прощайте.
Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.
(Долорес рушає, але зараз зупиняється).
Ні, ще раз! Остатній раз
я подивлюся ще на сії очі!
Бо вже ж вони мені світить не будуть
в могильній тьмі того, що буде зватись
моїм життям... Візьміте ваш портрет.
(Здіймає з себе медальйон і кладе на камінь).
Я маю пам'ятать про вашу душу,
більш ні про що.
Д о н Ж у а н
Але якби я вам
сказав, що мить єдина щастя з вами
тут, на землі, дорожча задля мене,
ніж вічний рай без вас на небесах?
Д о л о р е с
(екстатичне, як мучениця на тортурах)
Я не прошу мене не спокушати!
Сей півобман... коли б він міг до краю
се серце сторожкеє одурити!
Святая діво! дай мені принести
за нього й сюю жертву!.. О Жуане,
кажіть мені, кажіть слова кохання!
Не бійтеся, щоб я їх прийняла.
Ось вам обручка ваша.
(Здіймає і хоче подати дон Жуанові обручку,
але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).
Д о н Ж у а н
(підіймає обручку і надіває знову на руку Долорес)
Ні, ніколи
я не візьму її. Носіть її
або мадонні дайте на офіру,
як хочете. На сю обручку можна
дивитися черниці. Ся обручка
не збудить грішних спогадів.
Д о л о р е с
(тихо)
Се правда.
Д о н Ж у а н
А вашої я не віддам нікому
довіку.
Д о л о р е с
Нащо вам її носити?
Д о н Ж у а н
Душа свої потреби має й звички,
так само, як і тіло. Я хотів би,
щоб ви без зайвих слів се зрозуміли.
Д о л о р е с
Пора вже йти мені... Я вам прощаю
за все, що ви...
Д о н Ж у а н
Спиніться! Не тьмаріть
ясного спогаду, про сю хвилину!
За що прощати? Я ж тепера бачу,
що я і вам не завинив нічого.
Адже ви через мене досягли
високого, пречистого верхів'я!
Невже мене за се прощати треба?
О ні, либонь, ви в слові помилились!
У серці сторожкім такеє слово
вродитись не могло. Вам не потрібні
такі слова, коли ви стали вище
від ганьби й честі. Правда ж так, Долорес?
Д о л о р е с
Здається, слів ніяких більш не треба.
(Хоче йти).
Д о н Ж у а н
Стривайте ще, Долорес... Ви в Мадріді
одвідали сеньйору де Мендоза?
Д о л о р е с
(спиняється)
Ви... ви... мене питаєте про неї?
Д о н Ж у а н
Я бачу, рано вам ще в монастир.
Д о л о р е с
(перемагає себе)
Я бачила її.
Д о н Ж у а н
Вона щаслива?
Д о л о р е с
Здається, я щасливіша від неї.
Дон Жу а н
Вона про мене не забула?
Д о л о р е с
Ні.
Д о н Ж у а н
Почім ви знаєте?
Д о л о р е с
Я серцем чую.
Д о н Ж у а н
Се все, що хтів я знати.
Д о л о р е с
Я вже йду.
Д о н Ж у а н
Ви не питаєте мене, навіщо
мені се треба знати?
Д о л о р е с
Не питаю.
Д о н Ж у а н
І вам не тяжко се?
Д о л о р е с
Я не шукала
ніколи стежки легкої. Прощайте.
Д о н Ж у а н
Прощайте. Я ніколи вас не зраджу.
Долорес закриває раптом обличчя відлогою і виходить з печери не оглядаючись.
Сганарель увіходить і докірливо дивиться на дон Жуана.
Д о н Ж у а н
(скоріш до себе, ніж до слуги)
Яку я гарну вигартував душу!
С г а н а р е л ь
Чию? Свою?
Д о н Ж у а н
Ущипливе питання,
хоч несвідоме!
С г а н а р е л ь
Думаєте, пане?
Д о н Ж у а н
А ти що думаєш?
С г а н а р е л ь
Що я видав вас
ковадлом і клевцем, а ще ніколи
не бачив ковалем.
Д о н Ж у а н
То ще побачиш.
С г а н а р е л ь
Шкода! пропало вже!
Д о н Ж у а н
Що? де пропало?
С г а н а р е л ь
Пішла в черниці ваша доля, пане.
Д о н Ж у а н
То ти підслухував?
С г а н а р е л ь
А ви й не знали?
Хто має слуги, той повинен звикнуть,
що має повсякчас конфесьйонал.
Д о н Ж у а н
Але щоб так нахабно признаватись!..
С г а н а р е л ь
То треба буть слугою дон Жуана.
Мій пан відомий щирістю своєю.
Д о н Ж у а н
Ну, не плещи!.. То тінь моя пішла,
зовсім не доля. Доля жде в Мадріді.
Сідлай лиш коней. Ми тепер поїдем
ту долю добувати. Швидше! Миттю!
Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук і проводить
рукою по лезі, пробуючи її гострість, при тому всміхається.

IV

Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі, вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. Донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо.

К о м а н д о р
(увіходить)
Чого се ви вбираєтесь?
А н н а
На завтра
покраси вибираю. Завтра хочу
піти на бій биків.
К о м а н д о р
У півжалобі?!
А н н а
(з досадою відсуває покраси)
Ох, ті жалоби! і коли їм край?
К о м а н д о р
(спокійно)
Ся має вісім день іще тривати.
По дядькові вона не дуже довга.
А н н а
Найцікавіше те, що я і в вічі
не бачила ніколи того дядька.
К о м а н до р
То справи не зміняє. Ви тепер
належите до дому де Мендозів,
тож вам годиться шанувати пам'ять
всіх свояків.
А н н а
Продовж їм, боже, віку!
Бо се тепер по дядькові жалоба,
а то була по тітці, перед нею ж —
коли б не помилитись! — брат у третіх
чи небіж у четвертих нам помер...
К о м а н д о р
На кого ви розсердились?
А н н а
Я тільки
хотіла пригадати, скільки днів
я не була в жалобі з того часу,
як з вами одружилась.
К о м а н д о р
Цілий місяць.
А н н а
(іронічно)
Ах, цілий місяць? Се багато, справді!
К о м а н д о р
Не розумію вашої досади.
Невже-таки для марної розваги
ладні ви занедбати всі почесні
звичаї давні?
А н н а
(встає)
Що се за слова?
Я не додержую звичаїв чесних?
Коли я що ганебного вчинила?
К о м а н д о р
Про щось ганебне й мови буть не може,
але для нас і збочення найменше
було б ступнем до прірви. Не забудьте,
що командорський плащ мені дістався
не просьбами, не грішми, не насильством,
але чеснотою. З нас, де Мендозів,
були здавен всі лицарі без страху,
всі дами без догани. Чи ж подоба,
щоб саме вас юрба могла огудить,
коли ви завтра...
А н н а
(роздражнено)
Я не йду нікуди.
К о м а н д о р
Зовсім нема потреби замикатись.
Ми завтра маємо піти до церкви.
А н н а
Я не збиралася до церкви завтра.
К о м а н д о р
А все-таки ми мусимо піти, —
казати казань має фра Іньїго.
А н н а
Се найнудніший в світі проповідник!
К о м а н д о р
Я з вами згоджуюсь. Та королева
злюбила ті казання. Отже, ходить
і цілий двір на них. Коли не буде
з усіх грандес лиш вас, то се помітять.
Анна мовчки зітхає.
(Командор виймає з кишені молитовні чітки з димчастого кришталю).
Я вам купив чітки до півжалоби,
а трохи згодом справлю з аметисту.
А н н а
(бере чітки)
Спасибі, тільки нащо се?
К о м а н д о р
Вам треба
пишнотою всіх дам переважати.
І ще, будь ласка, як прийдем до церкви,
не попускайте донні Консепсьйон
край королеви сісти. Теє місце
належить вам. Прошу вас пам'ятати,
що нам належить перше місце всюди,
бо ми його займати можем гідно,
і нас ніхто не може замінити, —
ручить за те не тільки честь Мендозів,
а й ордену мого почесний прапор.
Коли ж не тільки донна Консепсьйон,
а й королева схоче те забути,
то я не гаючись покину двір,
за мною рушить все моє лицарство,
і вже тоді нехай його величність
придержує корону хоч руками,
щоб часом не схитнулась. Я зумію
одважно боронити прав лицарських,
та тільки треба, щоб вони були
всім навіч безперечні, а для того
ми мусим пильнувать не тільки честі,
але й вимог найменших етикети,
щонайдрібніших. Хай вони здаються
для вас нудними, марними, без глузду..
А н н а
Терпливосте свята!
К о м а н д о р
Так, справді треба
молитись до терпливості святої,
коли хто хоче встоять на верхів'ї
тих прав, що вимагають обов'язків.
Права без обов'язків — то сваволя
Анна знов зітхає.
Зітхаєте? Що ж, вам було відомо,
які вас тут повинності чекають.
Свідомо ви обрали вашу долю,
і ваше каяття прийшло запізно.
А н н а
(гордо)
І в думці я не маю каяття.
Я признаю вам рацію. Забудьте
мої химери — вже вони минули.
К о м а н д о р
Осе слова справдешньої грандеси!
Тепер я пізнаю свою дружину.
Простіть, я був на мить не певен вас,
і так мені тоді самотньо стало,
і боротьба здалась мені тяжкою
за той щабель, що має нас поставить
ще вище.
А н н а
(живо)
За який щабель? Таж вище
є тільки трон!
К о м а н д о р
Так, тільки трон.
(Пауза).
Давно б я
сей план вам розказав, якби я бачив,
що ви тим жити можете, чим я.
А н н а
А ви сього не бачили?
К о м а н д о р
Я каюсь.
Але тепер я кожний крок мій хочу
робити з вами враз. Найвища скеля

(Продовження на наступній сторінці)