«Камінний господар» Леся Українка

Читати онлайн драму Лесі Українки «Камінний господар»

A- A+ A A1 A2 A3

Д о н Ж у а н
Пробачте. В соняшнику справді трудно
впізнати сонце.
Д о н н а С о л ь
Ти смієшся з мене?
Тобі ще мало глуму?
Д о н Ж у а н
Де? Якого?
Д о н н а С о л ь
(понуро)
Я тільки що була на кладовищі.
Д о н Ж у а н
Вас бачив хто?
Д о н н а С о л ь
Сього ще бракувало!
Ніхто, запевне.
Д о н Ж у а н
Ну, то в чім же діло?
Хіба зустрітися на маскараді
не веселіше, ніж на кладовищі?
Д о н н а С о л ь
(сягає рукою за пояс)
О! я забула взяти свій кинджал!
Д о н Ж у а н
(вклоняючись, подає їй свій стилет)
Прошу, сеньйоро.
Д о н н а С о л ь
(відштовхує його руку)
Геть!
Д о н Ж у а н
(ховає стилет)
Непослідовно.
Що ж вам бажано, прехороша пані?
Д о н н а С о л ь
Не знаєте?
Д о н Ж у а н
Ні, далебі, не знаю.
Д о н н а С о л ь
Ви пам'ятаєте, що ви писали?
Д о н Ж у а н
Я вам писав: "Покиньте чоловіка,
як він вам осоружний, і втікайте".
Д о н н а С о л ь
З ким?
Д о н Ж уа н
А конечне треба з кимсь?
Хоч і зо мною. Можу вас провести.
Д о н н а С о л ь
Куди?
Д о н Ж у а н
В Кадікс.
Д о н н а С о л ь
Навіщо?
Д о н Ж у а н
Як навіщо?
Хіба на волю вирватись — то мало?
Д о н н а С о л ь
То ви мене просили на стрівання,
щоб се сказати?
Д о н Ж у а н
А для чого ви
на те стрівання йшли? Чи ви хотіли
підсолодити трохи гірку страву
подружніх обов'язків? Вибачайте,
я солодощів готувать не вчився. |
Д о н н а С о л ь
(подається до сходів на рундук)
Ви ще мені заплатите за се!
"Ч о р н е д о м і н о"
(виходячи на світло і переймаючи донну Соль.
Ненатурально зміненим голосом)
Твій муж тобі дозволить плату взяти?

Донна Соль миттю вибігає геть за браму.
"Чорне доміно" хоче сховатись у тінь,
дон Жуан заступає йому дорогу.

Д о н Ж у а н
Ти хто, жалобна маско?
"Ч о р н е д о м і н о"
Тінь твоя!

Спритно втікає від дон Жуана, ховаючись поза кущами, забігає в альтанку і там прищулюється. Дон Жуан, втерявши "Чорне доміно" з очей, подається в інший бік, шукаючи його. На горішньому рундуці донна Анна танцює сегедильї.

О д и н л и ц а р
(коли Анна скінчила танець)
Осе ж ви танцювали, донно Анно,
по наших всіх серцях.
А н н а
Невже? Здавалось
мені, що я танцюю по помості.
Чи се у вас такі тверді серця?
Д р у г и й л и ц а р
(підходить до Анни і вклоняється, запрошуючи до танцю)
Тепер моя черга.
А н н а
(складає долоні)
Сеньйоре, пробі!
Д р у г и й л и ц а р
Я підожду. Але черга за мною?
А н н а
Звичайно.
(Встає і, замішавшись межи гостями, зникає, потім з'являється в дворику, вийшовши долішніми сходами).

Донна Анна надходить до альтанки. "Чорне доміно" вибігає звідти швидко, але без шелесту, і ховається в кущах. Анна падає в знесиллі на широкий ослін в альтанці.

Д о н Ж у а н
(наближається до неї)
Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?
А н н а
(сіла рівніше)
Ні, просто втомлена.
Д о н Ж у а н
Іти на гору?
А н н а
Як?.. А!.. Між іншим, я найбільш втомилась
від безконечних дотепів сей вечір.
Д о н Ж у а н
Я в думці мав не дотеп.
А н н а
Що ж інакше?
Д о н Ж у а н
Я думав: що могло примусить вас
нагірної в'язниці домагатись?
А н н а
В'язниці? Я гадаю, просто замку,
а замки завжди на горі стоять,
бо так величніше і неприступніш.
Д о н Ж у а н
Я дуже поважаю неприступність,
як їй підвалиною не каміння,
а щось живе.
А н н а
Стояти на живому
ніщо не може, бо схибнеться хутко.
Для гордої і владної душі
життя і воля — на горі високій.
Дон Ж у а н
Ні, донно Анно, там немає волі.
З нагірного шпиля людині видко
простори вільні, та вона сама
прикована до площинки малої,
бо леда крок — і зірветься в безодню.
А н н а
(в задумі)
То де ж є в світі тая справжня воля?..
Невже вона в такім житті, як ваше?
Адже між людьми ви, мов дикий звір
межи мисливцями на полюванні, —
лиш маска вас боронить.
Д о н Ж у а н
Полювання
взаємне межи нами. Що ж до маски —
се тільки хитрощі мисливські. Зараз
її не буде.
(Скидає маску і сідає коло Анни).
Вірте, донно Анно:
той тільки вільний від громадських пут,
кого громада кине геть від себе,
а я її до того сам примусив.
Ви бачили такого, хто, йдучи
за щирим голосом свойого серця,
ніколи б не питав: "Що скажуть люди?"
Дивіться, — я такий. І тим сей світ
не був мені темницею ніколи.
Легенькою фелюкою злітав я
простор морей, як перелітна птиця,
пізнав красу далеких берегів
і краю ще не знаного принаду.
При світлі волі всі краї хороші,
всі води гідні відбивати небо,
усі гаї подібні до едему!
А н н а
(стиха)
Так... се життя!
Пауза.

Нагорі знов музика й танці.

Д о н Ж у а н
Як дивно! знов музика.
А н н а
Що ж дивного?
Д о н Ж у а н
Чому, коли вмирає
старе і горем бите, всі ридають?
А тут — ховають волю молоду,
і всі танцюють...
А н н а
Але й ви,сеньйоре,
теж танцювали.
Д о н Ж у а н
0, якби ви знали,
що думав я тоді!
А н н а
А що?
Д о н Ж у а н
Я думав:
"Коли б, не випускаючи з обіймів,
її помчати просто на коня
та й до Кадікса!"
А н н а
(встає)
Чи не забагато
ви дозволяєте собі, сеньйоре?
Д о н Ж у а н
Ох, донно Анно, та невже потрібні
і вам оті мізерні огорожі,
що нібито обороняти мають
жіночу гідність? Я ж бо силоміць
не посягну на вашу честь, не бійтесь.
Жінкам не тим страшний я.
А н н а
(знов сідає)
Дон Жуане,
я не боюся вас.
Д о н Ж у а н
Я вперше чую
такі слова з жіночих уст! Чи, може,
ви тим собі додаєте одваги?
А н н а
Одвага ще не зрадила мене
в житті ні разу.
Д о н Ж у а н
Ви й тепер в ній певні?
А н н а
Чому ж би ні?
Д о н Ж у а н
Скажіть мені по правді,
чи ви зазнали волі хоч на мить?
А н н а
У сні.
Д о н Ж у а н
І в мрії?
А н н а
Так, і в мрії теж.
Дон Ж у а н
То що ж вам не дає ту горду мрію
життям зробити? Тільки за поріг
переступіть — і цілий світ широкий
одкриється для вас! Я вам готовий
і в щасті і в нещасті помагати,
хоч би від мене серце ви замкнули.
Для мене найдорожче — врятувати
вам гордий, вільний дух! О донно Анно,
я вас шукав так довго!
А н н а
Ви шукали?
Та ви ж мене зовсім не знали досі!
.Д о н Ж у а н
Не знав я тільки вашого імення,
не знав обличчя, але я шукав
у кожному жіночому обличчі
хоч відблиска того ясного сяйва,
що променіє в ваших гордих очах.
Коли ми двоє різно розійдемось,
то в божім твориві немає глузду!
А н н а
Стривайте. Не тьмаріть мені думок
речами запальними. Не бракує
мені одваги йти в широкий світ.
Д о н Ж у а н
(встає і простягає їй руку)
Ходім!
А н н а
Ще ні. Одваги тут не досить.
Д о н Ж у а н
Та що ж вас не пускає?.Сії перли?
Чи та обручка, може?
А н н а
Се? Найменше!
(Здіймає перловий убір з голови і кладе на ослоні, а обручку, знявши, держить на простягненій долоні).
Ось покладіть сюди і ваш перстеник.
Д о н Ж у а н
Навіщо він вам?
А н н а
Не бійтесь, не надіну.
В Гвадалквівір я хочу їх закинуть,
як будемо переїздити міст.
Д о н Ж у а н
Ні, сього персня я не можу дати.
Просіть, що хочете...
А н н а
Просити вас
я не збиралась ні про що. Я хтіла
лиш перевірити, чи справді є
на світі хоч одна людина вільна,
чи то все тільки "маврітанський стиль",
і ви самі за ту хвалену волю
не віддасте й тоненької каблучки.
Д о н Ж у а н
А все життя віддам!
Ан н а
(знов простягає руку)
Обручку!
Д о н Ж у а н
Анно!
Обручка та не є любові знак.
А н н а
А що ж? кільце з кайданів? Дон Жуане,
І вам не сором в тому признаватись?
Д о н Ж у а н
Я слово честі дав її носити.
А н н а
Ах, слово честі?
(Встає).
Дякую, сеньйоре,
що ви мені те слово нагадали.
(Надіває знову убір і свою обручку і хоче відійти).
Д о н Ж у а н
(падає на коліна)
Я вас благаю, донно Анно!
А н н а
(з гнівним рухом)
Годі!
Доволі вже комедії! Вставайте!
(Обертається і бачить командора, що наближається від дому до альтанки).
Прошу вас, дон Гонзаго, проведіть
мене нагору знову.
К о м а н д о р
Донно Анно,
скажіть мені того сеньйора ймення.
А н н а
Той лицар — наречений Долоріти.
Інакше він не сміє називатись.
Д о н Ж у а н
У мене єсть імення — дон Жуан.
Се ймення всій Іспанії відоме!
К о м а н д о р
Ви той баніт, кого король позбавив
і честі, й привілеїв? Як ви сміли
в сей чесний дім з'явитись?
Д о н Ж у а н
Привілеї
король дає, король і взяти може.

(Продовження на наступній сторінці)