«Патріоти» Архип Тесленко

Читати онлайн комедію Архипа Тесленка «Патріоти»

A- A+ A A1 A2 A3

Залужний (устає.) Ах, ви були при тому! (Убік.) Пху! Щоб вас чорт забрав! Отак забуться! (До Лени.) Хоч би підштовхнула була! (До Олексенко, і Сохацького.) Тут... е, понімаєте, Киріяко Оліяновичу... е, Семене Семеновичу... Сідайте!.. (До Лени.) І не підштовхнула, дурепище... ще й сама почала.

Л е н а (до Залежного). Боже мій! Чи я ж знала? (Хлипа.)

Залужний. Е... Киріяко Оліяновичу, Семене Семеновичу... задурили вчора мене, чисто задурили... таке ввижається мені, мов я, мов... не знаю, що й кажу вже. Голова шумить, світ колесом мені. Памороки забили, чисто забили.

Олексенко. Ото ж, Дмитре Ивановичу... Я-бо й кажу... забили. А воно ось як було...

Сохацький. Забили. А воно ось як було...

Олексенко. А воно ось як було: ви за двісті вчора.

Сохацький. За двісті. А управа чотириста... ще. двісті й...

Залужний. Та цсс!.. (Убік). А, чорт рогатий! (До Лени.) А й сама ще... пампушка гречана... у-у! (Кривить.) Вий тепер. (Убік.) Оце так! І як мене чорт надоумив договорять учора при їх?

Лена. Це ж усі, усі взнають: і Палагея Василівна, і Варвара Михайлівна!

Залужний (убік). Отак не схаменись! І піднесла вас чортяка! (До Олексенка і Сохацького.) Тут, знаєте, Киріяко Оліяновичу, Семене Семеновичу... договор такий, умілість... Хм-хм!.. І ви ж... шмагали мені. Мовчіть, знаєте, діло світове... і вам дістається... е... (Риється в кишені.) Нате, Киріяко Оліяновичу.

Олексенко. Та що це ви? Я... я ніколи з вас. Залужний. Нате. Мовчіть, знаєте. Ось нате-бо. Олексенко. Та я... дивіться! і таке! Я... я свій чоловік! Залужний. Та, Киріяко Оліяновичу! Не... не погубіть. Олексенко. Не вірите?.. Мені?.. Я... (устає, одводить убік Залужного). Я свій чоловік, я й сам... хе-хе! Я... Сохацький наставля уші, слуха.

Олексенко. Оце ж... церкву лагоджу і... і разом... хе-хе!., погріб винний собі на... на церковні гроші. Свій! Хе-хе!

Сохацький (убік.) Погріб! Хі-хі! Мошенник отакий!

Залужний. Хм-хм! Вірю, вірю на вас. Руку... дайте ж руку.

Олексенко (дає). Будьте увірені!

За л у ж н и й. Семене Семеновичу! Мовчіть, знаєте... І ви ж помагали мені. І вам... нате!

С-о х а ц ь к и й (бере). Боже мій! (Цілує гроші.) Дмитре Ивановичу, ручку! (Цілує.) Олено Петрівно, ручку! (Цілує.) Колічка! Де вони? (Дивиться по кімнаті.) Колічка, ручку!

Залужний. У себе, в себе Колічка. (До Лени.) Ну, годі ж плакать, Лена.

Олексенко (прихиляється до Лєни).Олено Петрівно, ось не плачте-бо... я... я й... (шепоче їй.) Совісті вірте. Я нікому.

Лена. Вірю вам, вірю, та... він! (Указує на Сохацького.)

Залужний. Ну, та годі. Семен Семенович не скаже нікому. Сідайте, Семене Семеновичу!

Сохацький. Не... не смію сідать... Обидив вас учора.

Лена. Так он які, скажуть, Залужні!

Сохацький. Обидив... е, аж вівцею учора мене... о... обидив!..

Залужний. Та к чорту "обидив"!

Лена. То було на ввесь город Залужні, а тепер...

Сохацький. І не спав цілу ніч... Та побіг до... до Киріяки Оліяновича,— просить, просить ходімте, кажу.

Лена. Як тепер... у вічі людям... дивиться?

Сохацький. І не спав цілу ніч... простіть! (Кланяється.)

Залужний. Пішли ви к чорту! Говоріть зараз: скажете кому?

Сохацький. Боже мій! Нащо б же я на... на благодітелів своїх? Ні, ніколи. Хіба... робітники, мо.. За стільки-то договорились, скажуть.

Залужний. Та к чорту "робітники"! Який там чорт повірить робітникам! Плювать на робітників.

Сохацький. А хіба ж я!.. Хіба ж оце б я?.. Я... я ж теж... теж свій.

Олексенко. Та воно часом і свої є хуже чужих.

Сохацький. Та хай мене господь! Я ж... і сам... і сьогодні три рублики... хі-хі!., з Ковбаски, що одну там бомагу йому.

Олексенко. Та воно то так, та ви... краще всього, як до присяги вас.

Залужний. Хрестіться зараз мені!

Сохацький (хреститься). Молюсь і присягаюсь.

Олексенко. Цілуйте хрест святий! (Пише пальцем на столі.)

Сохацький. Хай мене господь!.. (Цілує.)

Олексенко. Ну, глядіть же, тепер тільки присягу зламаєте, побачите!.. Тоді, як там сказано, ні в сей жизні, ні в будущей вам... (Позіха.) Ох господи, твоя воля! (Хрестить рота і сідає.)

Залужний. Ну, Лена, і все гаразд. Нічого і плакать було.

Лена. Глядіть же тепер, Семене Семеновичу.

Со х а ц ь к и й. Та хай мене...

Залужний. Ну, та годі вже. Ху! Сідайте. (Сіда.)

Сохацький (сідає скраєчку стільця). Кахи! (Кашля в кулак. Який час мовчать усі.)

Залужний. Розказуйте що, Семене Семеновичу.

Сохацький. Хі-хі!.. Сьогодні щось погода не те... Йду, а за церкву туди така хмара здорова.

Залужний. Хм! Гряд, мабуть, десь.

Сохацький. Гряд. Я так і бачив. По хмарі видно.

Залужний. А сей год і жита гарні, як виб'є.

Олексенко. Сей год гарні жита.

Залужний. А гарні. У мене як очерет на хуторі.

Сохацький. А як очерет. Хі-хі! (Мовчать.)

Залужний (убік). От чорт візьми, отак убрешись!

Олексенко. Про ваш хутір якось Буджинський згадував, каже... хутір той, каже... подарований, каже.

Залужний. Скотина! (Помовчавши.) Так от скотина... (Помовчавши.) Звісно, що подарований, то подарований. Так ви ж допойміть, Киріяко Оліяновичу, як тут не подарувать було! Понімаєте: прапрадід мій... розказують, страшно красивий був. А що чоловік, так... ну чисто, розказують, характеру Семена Семеновича був.

Сохацький. Хі-хі!

Залужний. Такий, розказують, і прийомний був, а головне — такий перед старшим і... і... як би сказать... так і держав перед старшим себе.

Сохацький. Хі-хі!

Залужний. Скотина. Що це ж... Крамола, за це прямо розстрілять би його.

Сохацький. Розстрілять! Хі-хі!

Олексенко. І то ж господь держить на світі крамольників отих.

Залужний. Еге. А що ще він розказує про той хутір мій, що за Будяківкою! Понімаєте: як був, каже, неврожай великий, так он старий Залужний, каже, за сухарі нажив його. Дасть дядькові решето, та тоді й норовить, щоб той десятинку йому. Мошенник отакий! Що того й не подума, що якби не сухарі Залужного, то мужик би... що? десятинку б гриз ту?

ЯВА 13 Ті ж і прикажчик.

Прикажчик. Ху! Здрастуйте! Залужний. А, прикажчик; що таке? Прикажчик. Здрастуйте, ху!

Залужний. Що таке? Прикажчик. Лихо, пане. Залужний. Як? Лена. Як лихо?

Прикажчик. Лихо прямо. Хутір пропав! Залужний. Як пропав? Прикажчик. Ху!

Залужний. Та чорт би тебе взяв, що таке? Прикажчик. Забастовка. Залужний. Як забастовка?

Прикажчик. Забастовка. Прямо не хотять хахли жита вбирать.

Залужний. Гм! Чортова мужва! Га?

Прикажчик. Не хотять прямо. Лежать та тільки: "Що ми,— каже,— довго будем потом поливать йому землю за дванадцятий сніп? Не хочемо за дванадцятий".

Залужний. Гм! А ти ж не казав їм, що це проти закону, що закон, мов, покара вас тяжко за це.

Прикажчик. Казав, так куди! — не хотять і слухать.

Олексенко. А ти... не казав їм, що гріх, мов, великий за це? Не казав про заповіді їм?

Прикажчик. Казав і про заповіді, так ні. Он, каже, государственна Дума нам.

Залужний. Дума! Гм!

Сохацький. Хі-хі! Пострілять таких.

Олексенко. Чого ж дивиться на таких?

Лена. Пострілять, Митічка.

Залужний. Дума їм! Добре ж! (Сідає до столика.) Зараз... (Пише.) Гм! Ах ти ж мужва! Он уже що! Дума! Так... (Написавши, чита.) "Многоуважаемый Родион Ипатьевич! Прошу поспешить с казаками или стражниками ко мне в Кветняково. Бунт! Грабят, разоряют нас. Прошу усмирить мерзавцев и понудить их убрать хлеб немедленно мне. Увидимся. Глубоко уважающий вас Дмитрий Залужный". (Згортає папірець і дає прикажчикові.) Неси до справника оце. Та слухай: як зберуть хліб — поле поорать мені, щоб не пасли поганці, а побачиш на луці скотиняку чию — стріляй. Побачиш поганця якого — стріляй.

Прикажчик. Радий стараться! Та ще ми... та ще я картуз зняв з хлопця одного, що травою йшов. Ось! (Показує.)

Залужний. Хвалю. На кухні положи. Прикажчик. Та ще он що, барин: прямо... "він не чоловік є",— кажуть на вас. Залужний. М-угу!

Сохацький. Ой-йо-йо! На благодітеля свого!

Прикажчик. Еге. Прямо: "Він не чоловік є" — кажуть.

Залужний. Та чую! Баран! Прикажчик. Точно так! (Виходить.)

ЯВА 14 Без прикажчика.

Залужний. Хм!.. Ще й он що: "Він не чоловік є"... Так! Ну, це вже не їх слова. Це жидів тих, що: "Будьте чоловіком",— учора мені.

Сохацький. Так, так, Дмитре Йвановичу,— жидів! Хі-хі! На хутір ходили. Я бачив. Зовсім мов вони.

Олексенко. Та це жиди все; єй-богу, жиди!

Залужний. Жиди та Дума! Купка крамольників робить це все. Тут уже видно. Потому: мужик... Чого ще треба йому? Він мужик, його діло таке: роби, що приказують тобі.

Сохацький. І я сам бачив: підійшов раз жидюга пархатий до двох хахлів та: "Ми і ви люди" — їм. Он воно що!

Залужний. Хм! І Дума ж це саме! Ну... нащо хоч Дума та? Нащо хоч конституція та? Прямо... ех! крамола на крамолі!

Олексенко. Лихо! До чого вона доведе тільки, крамола та?

Залужний. Та до чого!.. Подумайте тільки: волі... землі... мужланам!..

Сохацький. Ай-я-я!

Залужний. Подумайте тільки, що тоді вже ти не пан мужланові, що тоді вже й він має щось і він уже корчить з себе щось.

Лена. Та як? Це якийсь Антін та буде вже й з себе корчить щось?

Олексенко. Та як?.. Це якась наймичка твоя, та вже й по пиці не смій тьопнуть її?

(Продовження на наступній сторінці)