«Патріоти» Архип Тесленко

Читати онлайн комедію Архипа Тесленка «Патріоти»

A- A+ A A1 A2 A3

Лена. В шафу ж, сюди. (Відчиняє шафу.)

Сохацький. Ось іще, ось іще... (Бере дещо й з ліжка.)

Лена. Тепер... Куди б часи ще?

Залужний. Хай часи. Семен Семенович поглядать буде.

Сохацький. Хі-хі! Поглядать.

Лена. А стулля? Стулля треба.

Сохацький. А треба. Хі-хі! (Бере один.)

Залужний. Нехай, поглядать будете. —Сохацький. А так, так! Поглядать буду. Хі-хі!

Лена. Подивіться ж під диваном ще.

Сохацький. Хі-хі! (Лізе під ліжко.) Ось! (Показує ботинок.) А ось! Хі-хі! (Показує коня якогось, шапочку якусь.)

Лена. В шафу, в шафу.

Сохацький (сіда на коня). Но-о! (їде.)

Лена. Ха-ха-ха! .Сохацький. Хі-хі! (Убік.) Ага, понаравилось. Ану-ну... (Надіва шапочку на голову собі, ботинком коня поганя.) Вперьод! (Швидко їде.)

Залужний. Стукнуло щось!

Сохацький. Тпру! (Кладе в шафу.)

Лена. Ну, тепер на замок. (Замика шафу.) А що, як, бува, замок скрутять?

О л е к с е н к о. Та то вже дудки. Буду й я позирать. Лена. Будьте добрі.

ЯВА 4

Ті ж, Каптинська і Кучуриха, старі, гладкі пані.

Каптинська. Ху! Так уморилась, поки улицю перейшла, так уморилась.

Лена. А, Клавдія Петровна, Євфимія Стратоновна! (Устає. Цілуються.) Як вас бог милує?

Каптинська. Та так. (Чоломкається з Залужним.) Ху! Де б сісти?

Сохацький. Звольте-сь! (Підставля стілець.)

Кучуриха (чоломкається з Залужним і дивиться стільця). А ми це... приходить Семен Семенович...

Сохацький. Звольте-сь! (Підставля й цій.)

Каптинська. Приходить... і до мене приходить. Ху!.. пожалуйте до Залужчих... Ху! Отут у мене, отут, в животі... так важко. А хоч би, сказав, і їм побагато, а то ж так охляла, так охляла. Курочку, гусочку, коли.поросяточко,— ото й буде... і буде з мене... Ху!.. А воно так напре тебе, так напре — господи! Ну, живіт... живіт, серденько, такий. Тут уже нічого більш.

Лена. Хм! От мука. Ви, Клавдія Петровна, йодом живіт.

Каптинська. Мазала, ягідко моя, не то йодом, а вже й декохт пила — нічого. А це загадала ще цибульки насмажить; буду цибулькою ще... А-ох! (Позіха.) Спать хочеться; тільки що встала і спать хочеться.

Кучуриха. Ти, ясочко моя, не цибулькою, а те... візьми огірочків солоних, чемериці візьми, водички йорданської, та тоді й те... на схід сонця. І-іч!.. (Зригує.) Зригується як негарно, пху! Чисте лихо мені з зригуванням з цим. Як почне, зірочко моя, після їжі коли, то одно і-іч та й і-іч, та так ветчиною й несе з тебе. Бог його святий зна, що воно таке це мені. Чи воно, мо їсти побільш треба, чи воно., мо спать побільш треба, чи... я й сама не знаю.

Олексенко. Ох-хо-хо! Смертний час наближається.

Кучуриха. Таке... таке це воно й є, мабуть. (Жалібно.) На вмируще це, мабуть. Таке й є. Я тільки думаю...

Каптинська. Оце ж і я. Неміч, така неміч,— господи!

Олексенко. А гріхи ж... Як про гріхи пригадаєш!

Кучуриха. Боже!.. Як і я... на Прокіп'я шила, матінко, колись.

Олексенко. Добре ж... чия душа буде скуплена од їх!

Кучуриха. Блаженний чоловік буде. Оце ж і я... Треба хоч... або на церкву, або на монастир куди. Хай... (Жалібно.) Хай хоч люде, мо.. у царство введуть.

Олексенко. Чому ж би не ввели, тим більше вас? Ви ж... У вас он доми які, прибуток який, а вас... старий та ви тільки. Легко можна ввести.

Каптинська. Оце ж і я... магазин, дякувать небесному богу, добре йде. Треба й собі щось... я вже, дякувать богу, пожертвувала сотеньок з... за скупленіє душі покійника старого на лаврію святу, а це ще... коли б поміг господь милосердний, за себе ще треба кудись, не знаю, куди б тільки.

Кучуриха. Треба, голуб'ятко моє, треба. Оце і я... А що воно грюкнуло? (Дивиться в вікно.) Що воно за лацур'я таке через огорожу зазира?

Залужний. Робітники.

Кучуриха. Лупеття яке! Один он... двірник мов, зовсім мов двірник... так ні. То, серденько, двірник у нас є такий. Та вже й... Ну що поганець — терпіть не можу такого! Чи повірите: чотири рублі у місяць йому, харч наша, квартиря наша йому, а він ще: "Набавте та й набавте", та як почне коли, та, повірите, так уморить тебе, так уморить, що... ну прямо життя нема тобі.

Каптинська. Чисте лихо з прислугою з цією! У мене, доню, візник був... самісінький такий, як оце розказуєте ви. Такий уже клятий, такий клятий був, господи! чи повірите: ходить як нищий було, обірване таке. То я було: "Та, Йване, ти б, матінко, чепурніше-таки". То він мені: "За віщо я чепурніше буду?" — та так непоштительно. І от, що ж ви думаєте? Господь милосердний і не забув йому цього, не забув. Коні поносили. І що ж? Обидві, ноги так і одрізали йому. І от тепер і лазить по пішоходу він. Як зустрінь оце його, то він і зазира... ну, прямо життя нема од їх добрій людині,— зазира в вічі тобі: "Дайте". Таке... Ну, я не дуже, серденько, потураю їм. Ні.

ЯВА 5 Ті ж і робітники.

Робітники. Здрастуйте!

Залужний. А... Здрастуйте! (Дає руку їм.)

Робітники дивляться незрозуміло то один на одного, то на Залужного.

Залужний. Хм-хм! Здрастуйте, браття! (Чоломкається з ними.)

Каптинська (до Лени). Господи, руку отаким!.. Лена (убік). Боже мій! Як же тепер браться за віщо рукою тією?

Залужний (витира руку об штани). Ну, що, браття, як пішоход?

Робітники. Іде пішоход. 'Залужний. Слава богу. Сідайте.

Робітники відкашлюються, сідають. Стільців не хапає. Сідають на ліжкові.

Лена (до Сохацького). Загидять, зовсім загидять ліжко. Боже мій!

Сохацький (підходить до ліжка). Е, е... тут, тут... е, той... кахи! (Одпихає робітника від ліжка і риється на йому, ніби постіль перестила.)

Залужний (убік). Щоб вас чорт забрав, босячня погана! Постоять не можна! (До робітників.) Хм-хм! Стільців не хапає?.. Тут як небудь уже, будьте любезні.

Робітники. Нічого. Ми й постоїм.

Залужний. Еге. А я, знаєте, як договоряв вас, то такий сердитий був... хм-хм! Жиди, жиди, знаєте, все. Так налякали перед тим мене.

Олексенко. Жиди... Тут, браття, лихо з жидами з тими. У світі жить не дають чоловікові хрещеному, зовсім не дають. Ох-хо-хо!

Залужний. Іду, знаєте, увечері з управи якось перед тим, що договорять вас, коли якраз проти казначейства перестріва мене жидюга один. "А ти, сякий-такий,— каже,— через тебе та робітника дешевого знайти не можна! Як будеш,— каже,— потурать їм,—а в мене раніш були робітники,— то ми,— каже,— вб'ємо тебе".

Каптинська. "Уб'ємо"! Ах ти, боже!

Кучуриха. Отаке чоловікові! Га?

Робітники. Та що вони?

Залужний. Еге, Киріяки Оліяновича спитайте. Олексенко. Та було тоді Дмитрові Йвановичеві, якби я не нагодивсь саме. У жида під полою бомба була.

Каптинська Кучуриха

Бомба!

Залужний. Була, була. (До робітників.) Так я ото через те і торгувався так з вами, Та ще ж бачите, які вони, пархи погані... Ну й хитрі ж! Наодинці ото таке мені, а при вас... мов і не вони: "Чоловіком будьте",— мені. Тут ви допойміть тільки! Це вони, щоб ви ще й не брались на їх. Он воно що!

Робітники. Хм! От ти й знай!

Залужний. Так я оце, люде добрі, маю вас... щоб знали. А то вони вб'ють мене за ті двісті рублів, що я ото за пішоход вам.

Олексенко. Та куди! Вони, невіра погана, так і... так і те... і стереже чоловіка доброго, щоб бомбою його. Не стій, значить, за чоловіком хрещеним.

Залужний. Не що ж то й воно! Там, читаєш, станового вбито, там справника. Оце ж воно те й є.

Робітники-. Те ж воно й є, мабуть.

Залужний. Те й є. Чоловік хрещений — брехать не стану. А стійте. (Відхиляє двері.) Гапко, дай пляшку, чарку і хліба сюди. (До робітників.) Те й є, люде добрі, неабияк узялись коло чоловіка руського.

Гапка (у двері). Нате.

Залужний (хліб кладе на стіл). Ви, я бачу, поморились, люде добрі. Підкріпиться треба. Я такий... я... Годі слухать жидів. (Дає чарку.) Ануте.

Робітник 1. А собі ж?

Залужний. Пийте, пийте. Я — раніш.

Робітник 1. Ну, пошли ж боже!.. (П'є.) Хм! Так значить... так жиди.

Залужний (бере чарку.). І хліба ж он... Ламайте. (Частує усіх робітників.)

Робітники (ламають по шматочку хліба, закусюють). От чортова жидва! Хм! (Один до одного.) Пан добрий, єй-богу! А ми й не знали. Бач! Чи покликав би другий отак нас! (Деякі підступають до ліжка.)

Сохацький. Е, е... той... (Рукою від ліжка їх.)

ЯВА 6 Ті ж і Петренко.

Залужний. А... (Тиче пляшку то в сю кишеню, то в ту.) Здрастуйте!

Петренко. У, людей якого в вас! (Чоломкається з усі-ми, окрім робітників.)

Залужний. Еге... Хм-хм!.. Робітники. Петренко. На ваших харчах, мабуть? Залужний. Еге... Хм-хм!

Робітник 1 (до Петренка). Та ні. Ми на своїх харчах, а тут... тут лихо, пане. Жиди убить хотять їх... (Показує на Залужного.)

Залужний (убік). А, босяк чортів! І розмеле і про ціну ще. (До Петренка.) Тут, знаєте... Хм-хм!.. е, хе-хе! (Убік.) Пху! І приніс тебе чорт саме!

Робітник 2. Тут, як розказують пан нам про пархів поганих, так тут...

Залужний (перехоплює). Поморились. Тут... е... робота важка, знаєте; поморились бідні, так поморились.

Петренко (убік). Еге-еге! Це ти на погром їх!

Залужний. Так я... жаль, кажу... дай, кажу... задля чоловіколюбства. Я такий: у мене для всякого двері одкриті.

(Продовження на наступній сторінці)