«Патріоти» Архип Тесленко

Читати онлайн комедію Архипа Тесленка «Патріоти»

A- A+ A A1 A2 A3

Залужний. Хе-хе! Ти думала, з простих Митюнчик твій! Е... Ось полічи нарошне приход мій. Де бомажки? Ага! (Вийма папірець з кишені, дістає чорнило, надписує щось.) Дивись! Оце тобі... (Пише.) Од пішоходу вчора... Цибульки... Од Товмача, що підряд вигодний настояв йому... Од Шкурницького, що... землі під лавку йому... Од... А це... а це... а це ось тобі!.. Хе-хе! На, лічи.

Лена (бере папірець, дивиться, всміхається). Моє поросяточко ти, моє... Ха-ха!.. Дай я поцілую тебе! (Кладе папірець на столі, цілує.)

Залужний. Хе-хе! Жить, знаєш, треба вміючи, Леночко. Чим можеш скористуваться, користуйсь, не пропускай. Ось і школу городську строїть будуть, і тут би ще... Уміть, знаєш, уміть усе треба.

ЯВА 7 Ті ж і Миколка.

Миколка (невеличкий, гарно вбратий хлопчик). Мамо! Лена. А, Колічка! Завидую йому, що в його папунчик такий.

Миколка. Мамо, Антін крупчатку приніс. Лена. Поцілуй же папочку. (Підійма Миколку, той цілує.)

Залужний. Гарний хлопчик! (Гладить по голові Миколку.) Що ж, Колічка, чи коника, чи котика купить тобі?

Миколка. Приніс та: "ху-ху!" Та піт кап-кап з його.

Залужний. Так це ти в кухні був? Ну, Лена, нащо ж пускать дитину ото, щоб воно бачило оце все? Це ж, знаєш... Це ж чорт зна як може на воспитания повліять! Прямо нікчемною може зробити дитину.

Миколка. Та такий він... худий, згорбивсь.

Залужний. Ну, от!

Лена. Колічка! (Свариться пальцем.) Щоб ти не смів на кухню мені! Як можна! Там мужики,— битимуть. У їх зуби великі,— покусають.

Залужний. Так чи котика, чи коника тобі?

Лена. Чи, може, бархатну спідничку на куколку? Га;?

Миколка. Не хочу на куколку. Та й пішов Антін тоді так: коп-коп, так швидко. Лена. Колічка, годі!

Залужний (свариться). Тільки я тебе, Колічка, побачу на кухні коли, так... не я й буду, як жидам не оддам тебе. 'А жиди побачиш: ріжуть дітей руських.

Лена. Чуєш ото! * Залужний. Еге. Буде вже чаю. Скажи, Леночко, самовар прийнять, а то... воно не що, а вплентається хто, то не налить стакана ніяково.

Лена. Гапко! А йди з столу прибери.

Голос Гапки. Зараз!

ЯВА 8 Т і ж і Г а п к а.

Лена. Що там, Гапко, Антін не грубіянив більш?

Г а п к а (ставить самовар додолу). Ні.

Лена. Скотина така.

Залужний. Ото не будь хоч ти, Гапко, скотиною. Що загадують тобі — не сперечайсь, посилають куди — біжи. Одно слово, покоряйсь, слухай в усячині як мене, так і барині. Не будь грубіянкою.

Г а п к а. Та я-то... слухаю і покоряюсь, тільки... (Витирає посуду.)

Залужний. Що "тільки"?

Г а п к а. Тільки грошей мати просили, а в мене... нема. Залужний. Ну, то що ж? Мати заробить собі. Г а п к а. Нездужають.

Залужний. Ну то що ж? Це ж не мішає тобі бути покірливою, слухняною...

Гапка мовчить. Миколка. Мамо, нездужа он.

Лена. На кунфетика, Колічка. (Виймає з кишені, дає Миколці і сама їсть.) Хм! Добрі кунфети. Ось на, Ми-тічка.

Залужний (бере). Еге. Це в Хейла такі.

Гапка. І кажуть: "Поки ти служитимеш за три рублі, чого вони не прибавляють тоб4?" (Ховає усе, що є на столі, в шафу. Папірця не займає.)

Залужний (до Лени). Дивись ти, як крамола розійшлась!

Миколка. Мамо, а що Гапчина мати їсть? Що-о? Лена. А скажи, Гапко, чи ти не знаєшся з бунтівниками?

Залужний. Гапко! (Свариться пальцем). Не мели, що не слід... не мели, чуєш? Уже як трьох рублів мало тобі, так це вже... не знаю що... Це вже жадність, бунт.

Гапка (витира на столі. Папірець пересовує.) Бунт... Попробуйте прожить на три рублі!

Залужний. Так що ж то значить "попробуйте"? Проти кого це ти стрижеш? До нас рівняєшся? Ти знаєш, що це ти? Ти проти закону, проти царя! Тебе годували, та не вчили, видно.

Гапка (бере самовар з долу). Ех, не вчили! (Виходить.) Миколка. Мамо, чи Гапчина мати хоче кунфета? Хоче? Лена. Колічка! Залужний. Не вчись так!

Миколка. А що тоді, як умре Гапчина мати? Що?

Залужний. Веди його, Леночка. (Устає.) Ходім, Колічка, коника загнуздаєм, коника, ходім... (Бере за ручку.)

Лена (за другу бере). Коника. (Виходять у бокові двері.)

ЯВА 9

Петренко (увіходить трохи згодом). Хм! Нікого й нема? (Помовчавши.) На мою думку б, самий кращий план для школи такий: прихожа... клас... другий... а так... а так третій... а так... Ні, цікаво знать-таки, як Дмитро Иванович скаже. Де ж це він? Ну, поки що намалюю свій йому. (Виймає олівець з кишені.) Хм... папірця й нема. (Риється в кишенях.) І нема, як на те. Де ж це б?.. Ага. На столі ось якийсь. (Бере.) Отак, значить, околишні стіни... (Хоче малювати.) Ху ти, папірець списаний. "Приход"... Двісті... п'ятсот... дві тисячі... Що таке? (Читає.) "От тротуара вчера осталось мнє..." Що-що? "Мнє..." Та не може буть! (Протирає очі.) "Мнє..." (Стискує плечима.) "От Цибулькі... Толмача... мнє..." (Дивиться.) Хм... так от що воно робиться в нас! (Помовчавши.) Добре ж. Хай —папірець цей у мене. (Ховає в кишеню, бере картуз і виходить.)

ЯВА 10

Залужний (увіходить з бокових дверей). Чортзна-що з дитиною! Де воно набралось крамоли такої? У кого воно вдалось таке? Н-не понімаю. Батько, мати порядошного, благородного роду, порядошні, благородні люде, а воно... отаке викиньсь! Що мелють крамольники, голодранці якісь, мерзавці якісь, і воно те... і воно те... Так от... от силу взяла крамола! (Помовчавши.) Ну, це ослаблення власті... ослаблення власті, більш нічого. Що їх би вивішать, усіх крамольників чортових, порозстрілювать їх, і ті оселі, де жили вони,— поруйнувать, попалить... і більш нічого... більш нічого.

ЯВА И Залужний і Лена.

Лена. Нічого, Митічка, Колічка аж ніяк не інтересується коником. Йому треба такого чогось... блискучого, знаєш, і такого, знаєш, чогось, щоб кувікало, пищало...

Залужний. Звісно, що треба. І треба козацької зброї йому іграшкової, фігурок людських треба, нарядить офіцериком треба його і привчать... хай учиться вцілять. За воспитания серйозно, знаєш, треба взяться.

ЯВА 12

Ті ж, Олексенко і Сохацький.

Сохацький. Доброго здоров'ячка вам!

Олексенко. Здрастуйте вам! (Чоломкаються. Лені руку цілують.)

Залужний. Хай учиться вцілять у фігурки. Бо тут воспитаниям як не викорениш з його крамоли тії, так... пропала, зовсім пропала дитина. Батьківської порядошності, степені батьківської і сліду не буде в йому.

Лена. Так от, боже мій. Отаке з дитиною! Га?

Олексенко. Та що? Мо нездужа, борони боже?

З а л у ж н и й. Та ні. Не нездужа, а... таке щось з ним... (Сідає.) Пішло на кухню, понімаєте... Сідайте.

Олексенко сідає, Сохацький стоїть.

Пішло на кухню, понімаєте, і таке нам балака... прямо крамолу нам.

Сохацький. Ай-я-я!

Олексенко. Научено.

Залужний. Не що ж то й воно!

Лена (сідає.) А Антона... Понімаєте, Киріяко Оліяновичу, а Антона та Гапку такими пороблено... такими... що хоч дому цурайсь. Неблагодарність тобі, грубіянство...

Залужний. Та прямо чортзна-що!.. Беззаконство, розпутство.

Олексенко. Ох-хо-хо! Таке ж... отаке ж самісіньке й у мене. Нема, нема життя тепер чоловікові доброму!.. Таке й у мене. Понімаєте, Дмитре Ивановичу: наймита таким зроблено... таким... що... ось послухайте, що мені сьогодні було з ним. Понімаєте: "Викоси лучку, Омелько",— загадую сьогодні йому, а він: "Е, ще й косить буду! Жалування прибавте!" — "Що ти,— кажу...— не розсуждать!" — кажу. А він: "Що ви? Я мію право розсуждать!" — як погуконе на мене. Так отаке... таке воно тепер!

Залужний. Таке ж, таке... Хм-хм... таке. А ось що ще мені вчора було... Понімаєте, Киріяко Оліяновичу, що мені вчора було! Понімаєте: договоряю робітників учора там на одно діло управське. Як ось де взялись жиди якісь, підійшли і давай їм: "Не йдіть робить до його... Він се, він те, він сякий, він такий", та, не довго думавши, та по-матушки на мене як загнуть!.. Та: "Він не чоловік, беріть по три рублі в день з його". Он що вчора мені, прямо лихо тепер.

Сохацький. Ай-я-я! Лишечко!

Залужний. Еге. Та й зодрали учора... шістсот рубликів з мене.

Сохацький. Ай-я-я! Чистий грабіж! ^3 а л у ж н и й. Та де ж? Де ж не грабіж! Управа 400 дала мені, а я двісті своїх, як одну копійку, доклав.

Л е н а. Та ти, Митічка, усе так, усе своїх, усе докладаєш. Не жалієш свого (до Олексенка) добра отечеству... Ха-ха! Він усе так. "Хай для отечества",— каже.

Залужний. Звісно, з управи можна б і більш взять було, та... я краще своїх докладу. У мене нема того, як он у Буджинського... Понімаєте, Киріяко Оліяновичу. Проводить телефон, мошенник, і земство ніяк йому грошей не може настачить. Що ж то воно? А в мене нема того... Я... я увесь для отечества.

Сохацький. Так, так, для отечества! Ви, ви... е, і не оцінить вас!

Залужний. Звісно, що... я... кажучи по правді... не однії награди б уже, та... бог з нею.

Лена. Бач, Митічка! Ти для отечества, а воно, бач: і досі й награди нема тобі... А ти... де й грошей набрать, як усе так!..

З а л у ж н и й. Та за вчорашні я скажу управі: верне — верне, а не верне — бог з нею.

Сохацький. Верне. Єй-богу! Як же! Хі-хі! Я свідитель... своїх, скажу, Дмитро Йванович.

Олексенко. Е... не понімаю, Дмитре Йвановичу. Значить, ви той... Значить, ви договорили за двісті робітників, тепер...

Залужний (з жахом). Що за двісті?

Олексенко. Робітників учора.

Сохацький. А вони б... Хі-хі!., і за шістдесят стали б були.

(Продовження на наступній сторінці)