К о т и г о р о ш к о (б'є його). Є!
З м і й. А воли в нього є?
К о т и г о р о ш к о (ще удар). Є!
З м і й. Він ними орав?
К о т и г о р о ш к о. (ще міцніший удар). Орав.
З м і й. А давав волам перепочити?
К о т и г о р о ш к о. (збиває Змія з ніг). Давав.
З м і й. Давай і ми перепочинемо.
К о т и г о р о ш к о. Давай!
З'являється 2-а сестра, одягнена під стару бабу.
2-а с е с т р а (тихо). Брате Змію, отруєну стрілу тобі даю. Убий його, убий!
К о т и г о р о ш к о. Хто вона? Хто оця жінка стара? А може, й не стара? Я зараз подивлюсь на неї.
2-а с е с т р а (здіймає хустку). Що, пізнаєш тепер? (Втікає).
Змій швидко витягає з торби лук і пускає стрілу. Котигорошко вчасно відхиляється.
Чути голос 2-ї сестри: "Брате... ти вбив мене... убив..."
К о т и г о р о ш к о. Вмирай, душогубко, вмирай!
З м і й (погрожуючи). Я тебе зі світу зведу!
Враз темніє. Шумлять дерева, падає листя. В небі пропливає чорна тінь Змія.
К о т и г о р о ш к о (кричить). Що, злякався? Втікаєш? Та знай, я і під землею тебе розшукаю... За кривду людську, за сестру мою Оленку помщуся!
Завіса
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Ліс. Галявина. В дуплі старого дерева горно. В освітленні горна в чорному шкіряному фартусі коваль Максим гострить меч. Він не помічає дітей, які, ховаючись між деревами, стежать за його роботою.
К о в а л ь (оглядає меч. Відчувається, що він дуже важкий). Ще нагострю його гарненько, та можна й віддати.
(Підходить до точильного каменя, зазирає в коритце). Еге, та тут ані краплиночки води. Доведеться йти до озера. (Взяв казанок, прикрив гіллям меч, пішов).
Вбігають з-за дерев діти.
1-й х л о п ч и к. А що я вам казав? Бачили? Самі тепер бачили, як він кував не серп і не рогач, а меч.
2-й х л о п ч и к. Давай глянемо на нього, поки коваля нема. (Вайлувате йде).
Його спиняє 1-й хлопчик.
1-й х л о п ч и к. Почекай. Нам треба когось послати, щоб вартував. (Вказує на хлопця). Ти серед нас найменший.
Х л о п ч и к. Мені теж хотілося б глянути на меч. (Невдоволений, виходить).
2-й х л о п ч и к. Ось я його в руки візьму, попробую, чи замашний. (Пробує підняти меч і не може). Еге, я думав, що він легенький, а він он який...
1-й х л о п ч и к. Ось зараз я попробую! (Хоче взяти).
Спритніший за нього 3-й хлопчик відпихає його геть.
3-й х л о п ч и к. Пусти мене, я дужчий... Я зараз навіть однією рукою підійму. (Пробує, але навіть не зрушив з місця).
Всі. Що, важкий? Не підіймеш?
— А хвалився: "однією рукою..."
— Не витрачай сили!
3-й х л о п ч и к (з запалом). От підійму! Зараз підійму! (Напружився, схопив, крім дерев'яної ручки, ще й залізо). Ой!
4-й х л о п ч и к. Що, обпікся? Він же тільки з вогню. Ану лиш дай мені.
2-й х л о п ч и к. Та дайте ж мені дотовпитись...
1-й х л о п ч и к. Ану, гуртом.
Пробують підняти — не можуть.
Всі. Важкий.
— Для кого ж він скував його?
— Хто ж може таким мечем воювати?
1-й х л о п ч й к. А ви хіба не чули? Не знаєте?
Всі. Про що?
— Не знаємо.
— Нічого ми не чули.
— А ти хіба щось чув?
— То розкажи і нам.
— Розкажи.
1-й х л о п ч и к (таємниче). Я чув, уже по наших землях ходить він.
В с і. Хто ходить? Хто?
1-й х л о п ч и к. Богатир Котигорошко, он хто! Кажуть, його навіть Змій боїться.
Не помічений дітьми, входить Котигорошко, сідає осторонь, слухає, що про нього говорять.
А наш коваль — наче друг тому богатиреві. Для нього він і меч оцей скував, щоб можна було битися зі Змієм.
2-й х л о п ч и к. А який же він із себе, той богатир?
1-й х л о п ч и к. Який? (Вибирає очима дерево). Бачиш оте дерево найвище? Отакого він зросту. А руки в нього отакенні. (Показує). А коли йде, так земля під ним угинається. Де рукавом майне, там тихі дерева починають враз шуміти, наче від бурі.
2-й х л о п ч й к (помітивши Котигорошка). А дивіться, дивіться, хто там сидить.
Всі оточують Котигорошка.
В с і. Ти хто такий?
— Як тебе звати?
— Відкіля йдеш?
— Куди йдеш, хлопче?
К о т и г о р о ш к о. Іду я здалеку. А зовуть мене Іваном.
1-й х л о п ч и к. Скажи, ти ніде не зустрічався з Котигорошком? Це богатир такий. Він за народ стоїть проти Змія. Нічого ти не чув про нього від людей?
К о т и г о р о ш к о. Та трохи чув.
В с і (з зацікавленням). Що? Що ж ти чув?
— Розкажи.
— Розкажи нам, хлопче!
К о т и г о р о ш к о. Та гомонять люди, начебто він уже бився зі Змієм, але Змія у першому бою не здолав. І тепер жде, коли коваль скує йому меча...
Х л о п ч и к. Уже... Уже дядько Максим скували.
2-й х л о п ч и к. Тільки важкий дуже меч. Ми пробували його підняти.
К о т и г о р о ш к о. А де ж він лежить?
1-й х л о п ч и к. Та он під отим гіллям.
К о т и г о р о ш к о. Гляну. (Підвівся).
В цю хвилину з криком вбігає хлопчик, той, що вартував.
Х л о п ч и к. Втікаймо! Втікаймо! Іде сюди Капшивий дід.
К о т и г о р о ш к о. Чого ж вам втікати? Не бійтеся... Залишайтесь тут.
1-й х л о п ч и к. Ти ще його не знаєш. Це Зміїв слуга... Найлютіший. Я раджу, хлопче, і тобі кудись сховатись від нього.
Діти розбігаються. Входить, озираючись, бабуся.
К о т и г о р о ш к о. Здрастуйте, бабусю!
Б а б у с я (злякано). Хто це? Хто?
К о т и г о р о ш к о (підходить до неї). Це я, бабусю.
Б а б у с я. Стара вже стала. Недобачаю. (Розглядає його). Впізнала тепер. Здрастуй, молодець.
К о т и г о р о ш к о. Здрастуйте.
Б а б у с я. Давно тебе шукаю в лісі, щоб попередити.
К о т и г о р о ш к о. Про що?
Б а б у с я. Послухаєш зараз. (Озирається). Знай, сину. Змій усюди вже порозставляв на тебе пастки. Стережись!
К о т и г о р о ш к о. А які ж то пастки?
Б а б у с я. Слухай. Де силою не може він здолати супротивника, там до хитрощів удається. Я давно живу в лісі. Я його вдачу Зміїну знаю. Може, там, сину, а може, й тут натрапиш на криницю чи джерело, то хоч би як хотів пити, але й краплі не бери тієї води, бо вона затруєна. Удар спочатку по ній ціпком, то й побачиш, що воно буде.
К о т и г о р о ш к о. А що ж буде, бабусю?
Б а б у с я. Цього я тобі не скажу. Слухай-но далі. А захочеш їсти та натрапиш десь у лісі на їжу—не бери ані рісочки в рот. (Озирається). Я зустрічалася з ковалем Максимом — це мій давній приятель, і він розповів мені про тебе. Я вже знаю, хто ти є. Ти богатир Котигорошко. Ти врятував мене від смерті. (Кладе руки йому на плечі). Врятуй тепер людей, що томляться під ярмом Змія, поверни їм волю, і люди тебе ніколи в світі не забудуть.
К о т и г о р о ш к о. Я все зроблю, аби визволити сестру мою Оленку і всіх невільників, що мучаться у Змія.
Б а б у с я. Запам'ятай же все, що я тобі сказала. Запам'ятай! (Виходить).
Входить коваль з казанком води.
К о т и г о р о ш к о. Здрастуйте, дядьку Максиме!
К о в а л ь. Здрастуй, Котигорошку!
К о т и г о р о ш к о. Чув я, меч мій вже готовий.
К о в а л ь. Нагострити його треба, та можна й воювати. А чому сам прийшов? Де твої брати? (Ллє у корито воду).
К о т и г о р о ш к о. Над річкою у лозах. Дядьку Максиме, то, може, ми зараз будемо гострити меч?
К о в а л ь. Давай! (Розкидає гілля, виймає звідти меч, несе до точильного каменя). Буде він гострий як бритва.
Починають гострити. З'являється Зміїв слуга, підкрадається до коваля.
С л у г а. Ага, піймався, ковалю! Тепер нікуди не втечеш від мене. Змій велів доставити тебе навіть мертвого, а я живого приведу.
К о в а л ь. А нащо я Змієві потрібний?
С л у г а. Ти цей меч на кого скував, га? На кого ти скував його? На Змія? Говори!
К о в а л ь. Брехати не люблю і критися не буду. На Змія меч скував.
С л у г а. А тепер його разом з тобою доставлю Змієві. Хай ним голову зітне. (Пробує підняти меч, але не може). Важкий... Ну що ж, я тут його лишу. Ніде не дінеться. Потім волами одвезу. (До коваля). Іди.
К о в а л ь. То що ж мені так по-дурному доведеться помирати? Не згоден я на це.
С л у г а. Іди, коли тобі наказую.
К о т и г о р о ш к о (бере меч. Налітає, як вихор, хапає діда за бороду). Що скажеш ти тепер? От я візьму і оцим мечем зітну тобі голову.
Слуга виривається, залишивши в руці Котигорошка одірвану бороду, з лементом тікає.
К о в а л ь. Бач, як чкурнув він звідси. Треба й нам втікати, бо прибіжить до Змія, а той як гляне, як мотне головою, як тупне ногою, як закричить, як заверещить: "Де бороду подів?" Прилетить сюди відразу.
К о т и г о р о ш к о. Хай прилітає. Я його зустріну, а ти, ковалю, йди до братів моїх, з ними побудь.
К о в а л ь. Чого ж мені йти? Може, тобі треба підсобити.
К о т и г о р о ш к о. Іди, іди. Я хочу з ним зустрітися віч-на-віч. Коли сутужно буде — свисну, і ви з'явитеся всі.
Коваль виходить. Кує зозуля.
Зозуле, зозуле, скажи, скільки літ мені на світі жити?
Кує один раз.
Чому ж так мало? Еге, та зозулю хтось сполохав.
Сам по собі починає хитатися кущ з дивними квітами.
(Продовження на наступній сторінці)