2-а с е с т р а. Все зробимо, що ти звелиш, бо знаємо: буде тобі погано — буде погано й нам. Хіба не так?
З м і й. Так, сестри, так. Спасибі! Одразу ж беріться до роботи, а я піду до моря та подумаю. (Виходить).
Сестри виносять з палацу стіл, ласощі.
1-а с е с т р а. Де ж ми поставимо: чи тут, чи там?
2-а с е с т р а. Поставимо ось тут, біля криниці, щоб на виду було.
Ставлять. 1-а сестра приносить відро.
Давай сюди. (Вмочує у відро кропило, бризкає ним на стіл). Страшна отрута. Чи візьме оце яблуко, чи пиріжок, чи скибку кавуна... аби хоч раз вкусив, то вже він буде наш.
1-а сестра (милується калиною). І що б це воно значило? На тім місці, де пролилась Оленчина кров, бач, яка рясна та пишна виросла калина. Чи не зазнаємо ми від неї лиха? Може, зрубати її?
2-а с е с т р а. Яке ж то лихо може бути від деревини? Нехай собі росте, а ми ходім тепер затруїмо озера й криниці.
Виходять. За сценою чути голос бабусі: "Голубчику, батечку, пожалій". Входить Зміїв слуга, тягне стару за руку. У старої в'язочка хмизу.
С л у г а. Не пручайся. Все одно не вирватись тобі від мене. Всіх наказано карати, хто хоч гіллячку а чи хоч дубчик вкраде з лісу Змієвого. Буде тобі, бабо, смерть!
Б а б у с я. Я ж не крала. Я підібрала те, що з дерева впало. Голубчику, батечку, відпусти...
Слуга. Не відпущу!
З протилежного боку входить Котигорошко.
К о т и г о р о ш к о. Гей, чоловіче, куди бабусю тягнеш?
С л у г а. А ти хто такий? Звідкіля ти взявся?
К о т и г о р о ш к о. Звідкіля б не взявся, а стареньку відпусти!
С л у г а. Відпустити? (Сміється). Оцю бабу відпустити? Та їй зараз буде смерть!
К о т и г о р о ш к о. Відпусти її!
Б а б у с я. Відпусти мене.
С л у г а. Я тобі відпущу зараз. (Підняв палицю з гадючою головою. Засвітились гадючі очі вогнями).
К о т и г о р о ш к о (підбіг, схопив руку, здавив. Палиця випадає. Б'є його).
Слуга втікає.
Ідіть, бабусю, тепер уже він вас не зачепить.
Б а б у с я. Сину, ти врятував мені життя. Не знаю, звідки ти прийшов, хто ти є і як тебе звати, але бачу: в тебе добре серце. Візьми оцей перстень. У старих руках він уже не діє, а діє тільки в молодих. Хто серцем чистий, хто сміливий, чесний та відважний, тому завжди він у пригоді стане, бо це перстень не простий, а чарівний. Бери його собі. Ти молодий, тобі жити, а я вже скоро помру.
К о т и г о р о ш к о (розглядає перстень). Що ж я з ним, бабусю, робитиму?
Б а б у с я. Коли тобі буде сутужно, коли сам чогось зробити не зможеш,— забажай. Перекинь тоді його з лівої руки на праву, то й побачиш, що воно буде. (Озирається). А ще хочу я тебе попередити — втікай швидше звідціля.
К о т и г о р о ш к о. Чому?
Б а б у с я. Тому, що ти потрапив до Змія. Піду і я. (Виходить тією стежкою, якою вводив її Зміїв слуга).
Звір заступає дорогу бабусі. Котигорошко знищує його.
Такого звіра одним ударом убив. Бачу, є в тобі сила, але стережись хитрощів Змія. Стережись. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (оглядає дім). Добряча хата. А море! Яке ж воно широке та гарне. (Сідає на камінь, розв'язує вузлик). Ні скориночки вже не лишилося. А їсти ж хочеться. Хіба пошукати? У Змія, напевне, щось знайдеться. (Помічає біля калини столик). Ого, скільки тут ласощів. Що ж його взяти? (Взяв пиріг, поклав). Ні, краще яблуко. Бач, яке воно красиве і, мабуть, смачне-смачне. (Роздумує), їсти чи не їсти? їстиму!
Почувся Оленчин голос: "Не їж тут і не пий нічого".
Хто це промовляє? (Зазирає під кущ). Нікого. Може, мені вчулося таке? (Бере пиріг). Смажений! Їсти чи не їсти? Їстиму!
Знову почувся Оленчин голос: "Не їж і не пий нічого". Входять Змієві сестри.
Котигорошко їх не помічає, бо знов оглядає кущ калини.
2-а с е с т р а. Може, це він?
1-а с е с т р а. Може, й він.
2-а с е с т р а. Біжи розшукай Змія, а я тут з ним погомоню.
1-а сестра зникає, 2-у сестру помічає Котигорошко.
Здоров був, хлопче!
К о т и г о р о ш к о. Здорова була, дівчино! А чи правда, що тут живе Змій?
2-а с е с т р а. Правда. А хто ж ти такий і чого сюди прийшов?
К о т и г о р о ш к о. Хто я такий? Так собі, хлопець, Котигорошком прозиваюсь...
2-а сестра аж похитнулась.
2-а с е с т р а. Котигорошко? І це правда?
К о т и г о р о ш к о. Авжеж, не брехня.
2-а с е с т р а. І ти не боїшся Змія? Він же тебе з'їсть.
К о т и г о р о ш к о. А може, і не з'їсть. А ти хто така?
2-а с е с т р а. Я була одна дочка у батька й матері, та мене Змій украв, а шестеро братів пішли визволяти.
К о т и г о р о ш к о. Де ж вони?
2-а с е с т р а. Закинув їх Змій до темниці, там вони й на попіл потрухли.
К о т и г о р о ш к о. Як же тебе, дівчино, звати?
2-а с е с т р а. Оленкою.
К о т и г о р о ш к о (кидається до неї). Ти? Оленка? Сестрице моя рідна! Я ж тебе прийшов визволяти!
2-а с е с т р а. Де тобі визволити! Шестеро не визволили мене, а то щоб ти сам!.. (Оглядає його). Я була у батька та матері найменша.
К о т и г о р о ш к о. А тепер я меншенький. Я все тобі розкажу. А зараз дай мені, сестрице, чогось гаряченького, бо дуже зголоднів.
2-а с е с т р а. А чому ж ти ласощів не береш? Котигорошко. Я до них не звик. Мені борщу або каші. 2-а с е с т р а. Добре. Зараз винесу. (Вибігла).
Гойдається біля криниці калинове гілля, промовляє Оленчин голос: "Не сестра вона тобі, не рідна.
Ти не пий тут і не їж нічого. Ти виріж із мене сопілку та заграй — всю правдоньку будеш знати".
К о т и г о р о ш к о. Зроду не чув, щоб калина людським голосом промовляла.
Той же голос: "Я не калиною зростала, я була колись дочкою у батька та матері".
Входить 2-а сестра з мискою, ложкою та окрайцем хліба.
2-а с е с т р а. Їж, братику, та швидше, бо скоро сюди Змій прилетить.
К о т и г о р о ш к о. А дай мені, сестрице, ножа.
2-а с е с т р а. Нащо він тобі? Ти ж просив їсти? Котигорошко. Я потім їстиму. Дай ножа!
2-а с е с т р а. Не розумію, нащо тобі ніж? (Дає ножа). Котигорошко. Сопілку виріжу. (Вирізує).
2-а с е с т р а. І для чого тобі, братику, тая сопілка? (Стежить, як він майструє).
К о т и г о р о ш к о. Гратиму зараз. (Взяв до рота, сопілка заспівала. Під час співу калина освітлюється сильніше).
Ой помалу-малу, мій братику, грай,
Та не врази мого серденька вкрай,
Мене, молодую, із світу згубили,
У моє серденько гострий ніж встромили.
Щоб б це воно значило, що калинова сопілка так промовляє?
2-а с е с т р а. Не вір! Неправду та сопілка промовляє.
К о т и г о р о ш к о. Ану, ти заграй.
2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати.
К о т и г о р о ш к о. Грай! (Наказує). Грай!
2-а с е с т р а. Коли ти вже хочеш та просиш... (Взяла до рук сопілку і тільки притулила її до губів, як сопілка заспівала).
Ой помалу-малу, душогубко, грай
Та не врази мого серденька вкрай.
(Кидає сопілку). Неправду вона вимовляє, неправду... Я не душогубка, я твоя сестра Оленка...
К о т и г о р о ш к о (грізно). Грай.
2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати... Не хочу!
К о т и г о р о ш к о (грізно). Грай.
2-а с е с т р а. Ну, добре. (Притулила сопілку до губів. Освітилась калина яскравіше).
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене, молодую, ти з світу згубила,
У моє серденько гострий ніж встромила.
К о т и г о р о ш к о. Так це ти мою сестру Оленку із світу звела?
2-а сестра (падає навколішки). Не вбивай... Пожалій... Я всю правду тобі розкажу!
К о т и г о р о ш к о. Веди, показуй, де Оленчина могила.
2-а с е с т р а. Немає могили, її тіло спалили, і попіл той вітер розвіяв.
К о т и г о р о ш к о. Не вірю тобі, Зміївно, не вірю. Ось мені сопілка правду скаже. Скажи, сопілонько, де мені сестрицю Оленку шукати?
Заспівала сопілка.
Ой помалу-малу, мій братику, грай,
Від Водяника мене виручай.
Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,
Я за матінкою рідною журюся.
Хто це такий Водяник? Якою дорогою йти до нього? Як мені визволити Оленку?
2-а с е с т р а. Водяник-смертоносець—Зміїв брат. Ані доріг, ані стежок до нього нема. Чи попливеш на човні, чи на кораблі — він здійме бурю, розіб'є твій корабель. До його царства водяного добратися не можна.
К о т и г о р о ш к о. Ні, Зміївно, доберусь я і до Водяника-смертоносця! А зараз говори, де мої брати томляться?
2-а с е с т р а. Брати? їх давно вже на світі нема. Пропали вони в цій темниці.
К о т и г о р о ш к о. Де ключі? Я сам хочу глянути.
2-а с е с т р а (з надією). Ключі? Вони там... У палаці... Я тобі Їх зараз винесу.
К о т и г о р о ш к о. Добре. Я почекаю.
2-а сестра зникає.
(Позирає на двері). Втекла. (Підходить до темниці, гукає). Агей, брати мої, озовіться! (Слухає). Я ваш рідний брат, Котигорошко. Я прийшов вас з неволі визволяти. Чи ви ще живі, озовіться!
Чути голос: "Живі. Двері відмикай, нас на волю випускай".
Чую, живі мої брати, живі. Набрехала мені Зміївна. Що ж робити? (Пробує замки). Міцні. Без ключів їх не відкриєш. Коваля б сюди гукнути, але де його розшукати? Ага! (Виймав
(Продовження на наступній сторінці)