Музика. Затемнення.
К р у т и в у с. Бачу, щось маячить спереду.
В е р н и д у б. Скеля.
В е р н и г о р а. Не схоже.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, може, то палац?
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Невже то справді палац? Так швидко ми прийшли. Це ж у ньому, мабуть, Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Тим краще, коли вдома він.
Б і ж у — й — н е — на б і жу с я. Ні, ні, на дім воно не схоже.
К о в а л ь. У мене добрий зір. Не палац бачу я й не скелю.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. А що ж воно таке? Ну що?
К о в а л ь (придивляється). Стоїть там брама.
Згодом виростає перед ними брама.
К р у т и в у с. І справді, брама.
К о т и г о р о ш к о. На п'яти замках.
К о в а л ь (обмацує її рукою). Залізна.
К о т и г о р о ш к о. На п'яти незвичайних замках. На вас, дядьку Максиме, вся тепер надія. Виручайте!
К о в а л ь (дістає ключі). Оце так задача.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відімкне ж він замки?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Майстер добрий — мусить відімкнути.
К о в а л ь. Ви не хваліть, бо щось не відмикається.
К о т и г о р о ш к о. Ви, дядьку Максиме, пробуйте. (Стежить за ним). Ну, як? Годиться ключ? Не підійшов?
К р у т и в у с. Ти пробуй ще.
В е р н и д у б. Ключів багато в тебе...
В е р н и г о р а. Якийсь-то підбереш.
К о в а л ь (упрів). Не прості ці замки, і простими ключами їх не відімкнути.
К о т и г о р о ш к о. Бачу.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи обійти її не можна?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я зараз гляну. (Побіг наліво).
К о т и г о р о ш к о. Що там таке? Чому спинився?
Б і ж у – й – н е — н а б і жу с я. Страшне провалля, аж туманіє голова.
К о т и г о р о ш к о. А з цього боку що? (Іде направо, а за ним Їм-і-не-наїмся).
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Ой-йой! Та не дивися ж, не дивись, бо звалишся у прірву!
П' ю – і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути й мені. (Вийшов).
В е р н и д у б. Ось вона, пастка наша. Тут треба бути обережним.
К о т и г о р о ш к о (з'явившись). І там провалля, і там провалля. Єдиний шлях нам — через оцю браму.
Ї м — и— н е — н а ї м с я. А за цією брамою ще, може, десять буде таких брам. Вже сили нема.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Коли втомивсь, лягай полеж, а ми за тебе думать будемо, як далі нам пройти.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (вбігає). І дна не видно — така там прірва глибочезна!
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити?
К р у т и в у с. Подумать треба.
Ї м – і – н е — н а ї м с я. Я б повертавсь назад. Цієї брами нам не відчинити.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Мовчи хоч ти! Не досаждай.
К о т и г о р о ш к о. Скільки пройдено шляху... Скільки подолано перешкод. Може, за брамою цією наша Оленка... То як же можна повертатись?
В с і. Твоя правда, брате.
К о т и г о р о ш к о. А може, повалити браму. Брате Вернигоро, пробуй.
В е р н и г о р а. Попробую. (Пробує, але даремно). Ні, не можу повалити. Моя сила проти каменя діє, а заліза не бере.
К о т и г о р о ш к о (до Вернидуба). Брате Вернидубе. Попробуй ще ти свою силу.
В е р н и д у б. Попробую. (Пробує, але даремно). Моя сила проти деревини діє, а заліза не бере.
Мовчанка.
К о т и г о р о ш к о. 'Ану, я попробую. (Обмацує браму). Ні... замки тут зачаровані. Всі. Зачаровані.
К р у т и в у с. Невже нічого не придумаємо гуртом? Коваль. Коли б ключі... не прості... А де дістанеш їх? Котигорошко (скрикує). Згадав!.. Згадав... А може, вийде? (Виймає перстень).
К р у т й в у с. То що в тебе за перстень? Дивіться, як він сяє. Котигорошко. Це перстень не простий, це перстень чарівний. Я пробував його силу на горішній землі. Попробую ще й під водою. (Перекидає з лівої руки на праву). Бажаю, щоб зараз були мені ключі не прості... ключі від оцієї брами.
Всі стежать.
К о в а л ь. Я вже бачу...
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. І я бачу. Дивіться.
Згори падають ключі.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Ключі?
К о т и г о р о ш к о (підіймає їх і передає ковалеві). Ану, дядьку Максиме, пробуйте.
Коваль (відмикає). Цей є! І цей є! І цей! І цей! Котигорошко. А останній?
Всі напружено стежать.
К о в а л ь (руки в нього тремтять). Та, мабуть же, і цей. (Пробує, але замок не відкривається). Ну, що б це значило?
К о т и г о р о ш к о. Пробуйте, дядьку Максиме, пробуйте.
К р у т й в у с. Ти не хвилюйся, спокійно відмикай.
В е р н и д у б. Не поспішай.
В е р н и г о р а. Бач, руки як тремтять у тебе.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відкриє ж він останній той замок?
К о в а л ь. Ху! Аж кинуло у піт мене. (Відкрив замок останній, розчинив браму).
Всі зупинились, мов зачаровані.
К о т и г о р о ш к о. Ви бачите, бачите всі?
К р у т и в у с. Палац...
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Там живе Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Там живе сестра.
В е р н и г о р а. Оленка наша.
В е р н и д у б. Не віриться, що зараз ми її зустрінемо.
К о в а л ь. Такого палацу не бачив зроду.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Вона ж не знає і не відає, що ми вже тут.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути тепер на неї. Вже, мабуть, дівка.
К о т и г о р о ш к о. Коли ми браму відчинили, чого ж спинятись? Веди нас, брате Крутивус! Веди на зустріч із сестрою. Швидше! Сміливіше!
К р у т и в у с. Веду! (Розмахує вусами).
З піснею йдуть через браму.
Завіса
КАРТИНА ШОСТА
Водяне царство з відповідною фауною і флорою. На передньому плані будівля, складена з підводного каміння. Заплели її різні водорості. Поруч альтанка.
На ґанку сидить Оленка, співає пісню.
Оленка.
Не зозуля в лісі затужила,
Не пташина в лузі голосила —
То сестричка лист писала,
На чужину посилала
Та й до брата слізно промовляла:
"Брате мій, брате-соколоньку,
Ти покинув сестру-сиротоньку,
А я ходжу, покликаю,
Як зозуля в темнім гаю:
Ой вернися з далекого краю".
"Сестро моя, сестро моя рута,
Як я можу до тебе вернути?
Через ліси темнесенькі,
Через ріки бистресенькі..."
З'являється служка.
С л у ж к а. Плачеш... Знову плачеш? Хіба тобі невідомо, що Водяник-смертоносець не любить, коли в тебе засмучені очі? А вже є вісті, що всесильний володар моря повертається з походу. Він везе тобі багаті подарунки.
О л е н к а. Нащо вони мені, коли я не маю волі!
С л у ж к а. Ти про волю земну забудь. Ніколи й ніхто не може врятувати тебе звідси.
О л е н к а. Нащо він оживив мене тоді, біля криниці, ліками чародійними? Нащо забрав сюди, в підводне царство? Я не можу забути, як світить сонце, як співають пташки, як цвітом рясним убирається земля.
С л у ж к а. Скорися! Будь ласкавою з Водяником-смертоносцем. Адже сьогодні твоє з ним весілля.
О л е н к а. Не бути цьому!
С л у ж к а. Ти слухай мене, слухай моєї поради, бо велике горе впаде на твою голову, коли Водяник любов свою на гнів поверне.
Чути сурму. Служка стає на камінь.
Олено, бачиш, вже недалеко наш володар. Швиденько витри очі, умий обличчя.
О л е н к а. Хай бачить він мою журбу. Хай знає про моє невтішне горе.
С л у ж к а. Ти його наречена.
О л е н к а. Я його невільниця.
Входять слуги, несуть дарунки. З'являється і сам Водяник.
В о д я н и к. Здрастуй, Олено, здрастуй, моє сонце ясне!
О л е н к а (покірливо). Здрастуй, Водянику-смертоносцю!
Служка виходить.
В о д я н и к (зазирає в обличчя). Я бачу в твоїх очах сльози. Ти не любиш мене, ти не слухаєшся мене.
О л е н к а. Я тобі корюся.
В о д я н и к. Сьогодні справимо наше весілля.
О л е н к а (злякано). Ні... Ні!..
В о д я н и к. Ти хочеш відкласти його на день, на два?
О л е н к а. Життя без волі — не життя для мене. Краще вбий... (Ридає). Убий мене!
В о д я н и к. Ти занедужала? А я здійняв бурю на морі, потопив корабель і в моє підводне царство привіз найкращих танцюристок. Ми справимо бучне весілля. А тим часом хай звеселять вони тебе, хай розвіють твій сум. (Б'є в долоні).
Підходить до нього служка, вклоняється.
Музик і танцюристок покликати сюди!
Служка виходить.
Я знаю, Олено, тобі не легко забути ту землю, де ти жила і зростала, але ти мусиш зрозуміти: туди вже вороття тобі нема. Справимо весілля — і станеш ти водяною царицею. Я так хочу, і так воно й буде.
Заграли музики. Одна за одною з'являються танцюристки. Під час танців вбігає гонець, падає на коліна перед Водяником.
Г о н е ц ь. Володарю мій, біда! Водяник (невдоволено і збентежено). Що трапилось?
(Продовження на наступній сторінці)