К о т и г о р о ш к о. Камінь.
Б а т ь к о. Камінь-то камінь, та глянь, сину, який він великий! Це ж нам тут криниці не викопать, коли його звідси не забрати. Ось я людей гукну, хай допоможуть.
К о т и г о р о ш к о. А може, не треба, тату? Може, самі впораємось?
М а т и. Ой ні. Де там його вам підійняти.
Б а т ь к о (гукає). Агей, сусіди, а йдіть на хвилинку. Куме Павло! Куме Грицько! Степане! Микито! Агей! Ходіть-но сюди!
Сходяться чоловіки, жінки.
С у с і д и. Що тут у тебе?
Б а т ь к о. Та камінь. Сам не виверну, може, гуртом якось.
Ану, беріться!
Пробують.
Ану, ще раз, дружніше візьмемось!
Скидають свити, пробують знову.
С у с і д и. Бачу я, нам цього каменя не викинути. Тут треба пару добрих волів запрягти...
— Та й то чи витягнуть.
— Без волів навіть з місця не зрушимо.
К о т и г о р о ш к о. А дайте, тату, я попробую.
Б а т ь к о. І не пробуй. Де це видано, щоб у твоїх літах...
Всі сміються, але сміх уривається, коли Котигорошко вивертає камінь, бере на руки.
М а т и (злякано кричить). Сину!.. Ой сину, що ти робиш? Покинь, бо розчавить тебе. Сусіди. Покинь!
— Підірвешся!
— Скалічиш себе!
К о т и г о р о ш к о. І чого це ви так злякалися? Він не важкий для мене. Ось я його віднесу звідси, та й хай собі котиться до річки.
Б а т ь к о (здивовано). Камінь... Такий камінь підійняв.
Входить Капшивий дід, обвішаний торбами.
Д і д. А подайте милостиню старому, немічному... Подайте. не минайте...
К о т и г о р о ш к о. Почекайте, діду, ось камінь віднесу. (Несе, кидає).
Чути, як загуркотіло.
С у с і д и. Радій, мати, що такого сина маєш.
— Лицар зростає в тебе.
— Коли б мені отакого сина.
— Це наш захисник росте.
— Жили по сусідству, а й досі не знали, що в хлопця така сила богатирська.
М а т и. Люди добрі, я й сама не знала.
С у с і д к а. І звідки вона в нього взялася?
М а т и. Мабуть, від отієї дивної горошини, що він її з'їв маленьким.
Входить Котигорошко.
М а т и (обмацує його). Цілий... не ушкоджений... Руки теж цілі, плечі... голова...
К о т и г о р о ш к о (до жебрака). Зараз, дідусю, щось вам винесу. Почекайте. (Побіг до хати).
Старого оточили люди.
С у с і д к а. Здалеку йдеш, жебраче?
Д і д. Ой, здалеку. Ходжу по землі, прислухаюся, до горя людського придивляюся.
Б а т ь к о. І що ж ти, діду, побачив, що почув?
Д і д. Коли б сльози зібрати народні — повноводної ріки не було б на світі. Плачуть сироти, плачуть вдови, плачуть матері. Проклинають Змія, ждуть богатиря. Та на світі ще немає такого молодця, який би міг помірятися з ним своєю силою.
С у с і д к а. Не кажи, діду. Росте такий богатир.
К о т и г о р о ш к о (вибігав з окрайцем хліба). Візьміть, дідусю!
Д і д. А де ж той богатир?
С у с і д к а. Та оцей хлопчина, що стоїть перед тобою.
Д і д (розглядає Котигорошка). Звати ж тебе як?
К о т и г о р о ш к о. Та ім'я моє просте — Іван, а прозивають Котигорошком. Беріть же, діду, окраєць.
Д і д. Спасибі, сину, за твоє добре серце, що бідним людям "е відмовляєш. Хай тобі сили прибавиться. Я по землях ходитиму, я людям говоритиму: у такому-то селі, у таких-то батьків росте син-богатир, який, може, колись піде воювати зі Змієм.
К о т и г о р о ш к о. А піду! Неодмінно піду!
Д і д. І здолаєш його?
К о т г о р о ш к о. Не знаю. Пролітав оце він над селом. Листя з дерев обсипалось. А який з себе Змій — так і не довелось побачити.
Д і д. Він сильний. Його важко звоювати. (Пильно приглядається до Котигорошка).
К о т и г о р о ш к о. А що це ви так дивитесь на мене?
Д і д. Запам'ятати хочу, який ти є молодець. Та ще хочу тебе попередити: тяжкий до Змія шлях, небезпечний. Не раджу тобі, хлопче, з дому вирушати, бо не дійдеш ти до синього моря.
К о т и г о р о ш к о. Дійду! По сонцю та по зорях потрібні шляхи шукатиму, а дійду!
Д і д (кричить). Ні! Ти світу сонця більше не побачиш! (Зводить руки до неба).
Враз настає тьма, вітер. У тьмі чується зляканий голос матері: "Людоньки! Це не старець, це — Змій! Рятуйте!" Кидається, щоб захистити сина, але дужий вітер звалює її, як і інших, на землю. Блискавка, грім. Зникає тьма. Всі люди, повалені вітром, лежать. Тільки один Котигорошко стоїть, закривши очі ліктем. Підбігає до нього мати.
М а т и (з жахом). Сліпий...
К о т и г о р о ш к о. Ні, мамо, я... бачу! (Одводить лікоть від очей). Авжеж, бачу... тільки очі дуже болять.
М а т и (обнімає його, цілує). Синочку мій!
С у с і д к а (придивляється до своєї дитини, скрикує). Убив!.. Люди... Змій дитя моє вбив... (Виходить).
В с і. Дитя убив...
Хтось б'є в залізну рейку. Вбігає хлопець.
Х л о п е ц ь. Чи чули, люди, що Змій наробив?
В с і. Що? Не чули... Кажи!
Х л о п е ц ь. Хати поспалював, людей повбивав на тому кінці села.
Б а т ь к о. Гляньте, он знову горять.
В с і. Теж Змій підпалив.
— Життя нам від нього нема.
— Спокою не знаємо...
— Доки терпіти будем?
Б а т ь к о. А що робити? Що? Хто може силою своєю з ним помірятись? Хто?
К о т и г о р о ш к о. Я поміряюсь... Я піду!..
М а т и. Куди, сину? Куди ти зібрався йти?
К о т и г о р о ш к о. До синього моря, мамо, де Змій живе. Хочу битися з ним смертним боєм!
Б а т ь к о. Котигорошку, сину мій! (Обнімає його). Важко мені розлучатися з тобою. Та я знаю: святе діло — за волю народну битися. Я згоден... Іди! (Цілує його в лоб).
М а т и. Котигорошку... Синочку мій... Єдиний ти у мене, сину, єдиний...
С у с і д и. Виряджай, мати, сина-лицаря в дорогу.
— Тільки йому під силу зі Змієм воювати.
— За народну правду горою статні
Пішла мати до хати.
К о т и г о р о ш к о. Прощайте, тату!
Б а т ь к о. Прощай, сину. Дивися ж там... Будь обережним, бо Змій хитрий і підступний. Ну, а коли вже з ним доведеться битися, не відступай. Будь сміливим у бою.
К о т и г о р о ш к о. Буду!
М а т и (виносить з хати і одягає на сина киптарик, торбу, брилик. Не стримавшись, жадібно обнімає його, цілує). Ой сину! Та я ж тебе виглядатиму і зраночку, і ввечері... Я ночей недосипатиму... все буду думати, все ждатиму...
К о т и г о р о ш к о. Не плачте, мамо, я повернусь!
Б а т ь к о (схвильовано). Не плач, стара, він повернеться...
М а т и. Як же мені не плакати? Як же мені не тужити? Один він у мене на світі...
К о т и г о р о ш к о. Прощайте, друзі мої! Прощайте!
Д і т и. Прощай, Котигорошку!
— Бажаємо тобі здолати Змія!
— Повертайся до нас.
— Не забувай нас.
— Ми будемо тебе ждати.
К о т и г о р о ш к о (до сусідів). Прощайте!
С у с і д и. Повертайся жив-здоров!
— На тебе всі надії.
— Ждемо тебе з добрими вістями.
К о т и г о р о ш к о (скинув брилик, помахав ним у повітрі). Я повернуся, мамо, повернусь! (До всіх). Прощайте! (Вклоняється). Я все зроблю, щоб принести вам добрі вісті. (Пішов).
В с і. Щасти ж тобі, хлопче...
— Повертайся живим.
— Хай тобі сили прибавиться...
М а т и. Ой, чує моє серце, пропаде... Зажди... Сину... (Поривається бігти, але її стримує чоловік).
Б а т ь к о. Хай іде наш син! Не зупиняй його. Хай щаслива йому дорога стелиться! Він сестру та братів визволятиме. Він волю народові здобуватиме. Не зупиняй його! Хай іде! (Махає йому привітно вслід рукою).
Музика.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ТРЕТЯ
Декорація першої картини. Біля криниці виріс кущ калини. Співають пташки.
Кує зозуля. На ґанку сидять сестри.
1-а с е с т р а. Що сталося з нашим братом Змієм? Прилетів, мов хмара. Не їсть, не п'є.
2-а с е с т р а. Питаюся в нього: "Брате,—кажу,—Змію, хто міг тебе стривожити? Кого ти боїшся?" А він як гляне на мене, як тупне ногою, як мотне головою, як закричить, як заверещить: "Я нікого не боюсь! Я нічого не боюсь! Я того Котигорошка зі світу зведу!"
1-а с е с т р а. А хто ж він — Котигорошко?
2-а с е с т р а. Не знаю, тільки бачу, брат наш Змій його боїться.
1-а с е с т р а. Буде Змієві погано—буде погано й нам. Розпитаймось, порадьмось, як нам Котигорошка зі світу звести.
2-а с е с т р а. Здається, брат іде!
З'являється Змій.
З м і й. Сестри мої, вам буде робота.
1-а с е с т р а. Слухаємо тебе, брате!
2-а с е с т р а. Все, що накажеш, зробимо.
З м і й. Затруїти криниці й озера! А тут поставити столи з їжею, питвом, ласощами — і теж все затруїти!
1-а с е с т р а. Брате, скажи, кого ти стережешся так?
З м і й. Котигорошка. Я бачив його. Я силу його знаю. Але мучить мене думка: чи засліпив я його, чи лишився він зрячим? Коли зрячим лишився, то він прийде сюди... Неминуче мусить прийти! Я відчуваю це... Я знаю...
1-а с е с т р а. У нього є батько, мати?
2-а с е с т р а. Є сестри, брати?
З м і й. його сестрою була Оленка. Його брати — ті шестеро, що ми їх укинули колись в оцю темницю. Нам треба обдурити Котигорошка й знищити його.
(Продовження на наступній сторінці)