З-під повітки вийшла Зорька й, ремиґаючи, байдуже дивилася на корм.
— Може, вона й не їстиме?
— Як то можна такої соломи не їсти? Ячний корм всяка худоба любить.
Зінька піднесла корові отой оберемок, що підібрала біля воріт, але корова тільки понюхала і, одвернувши голову, продовжувала ремиґати.
— Не їсть.
— їстиме. Я знаю. У нас три корови добре цю солому їдять, то й ваша їстиме. Куди скидати?
— Та просто біля комори.
Парубок обіперся підборами в сніг, натиснув плечима, і солом'яна хура зсунулася набік. Він одразу ж вирушив з двору, а на ґанок з рядниною в руках вийшов батько.
— Це ви тату, допомагати мені хочете?
— А чому б і не допомогти?
— Та ви ж дві ночі на паровому млині були. Ідіть відпочивайте,, я сама впораюсь.
— Коли вже з хати вийшов, то працюватиму.— І Роман Петрович, розстеливши ряднину, поклав на неї два добрих оберемки, ледве стягнув потім кінці ряднини та й пішов по дерев'яних східцях до комори.
— Давайте, тату, так домовимось: я вам подаватиму, а ви натоптуйте як слід.
— Гаразд.
Батько, здавалося, танцював па соломі, чхав від пилу, а Зінька з того незлобиво сміялася:
— Що, тату, добре свербить у носі? Будьте здорові!
— Дякую! Апчхи!..
На подвір'я зайшов Матюша Жигай з своєю "братвою". Всі вони вже випили, певне, по добрій .чарчині, бо очі в багатьох скаламучені, а обличчя не в міру розчервонілися.
— Хазяїн вдома? — запитав Матюша, недружелюбно оглядаючи Зіньку.
— Що вам, хлопці, треба? — І Роман Петрович вийшов до непрошених гостей.
— Будемо робити обшук.
— А то ж для чого?
— Може, самогонний бак у соломі ховаєте, а може, й самогон.
— Самогон? — перепитав Рубан і щиро засміявся.— У мене? Самогон? Це ж вас хтось надіслав чи самі до такого додумались?
Хлопцям стало ніяково, і вони почали умовляти свого ватажка:
— Ходімо, Матюшо. Хіба ми Рубана не знаємо? Чесна людина.
— А я кажу — шукати будемо,— із злою впертістю промовив хмільний Матюша і, ставши на приступці, втупив п'яні очі в обличчя механіка.
— Говори, чого в коморі топтався?
— Корму корові купив, то ось зношу.
— Побачимо, що під тим кормом ховаєш. За мною! — гукнув до хлопців, що м'ялись і не хотіли ритись у соломі, бо всі знали— Рубан не вживає самогону, то й гнати його не буде.
— Дарма стараєшся, Севастяновичу.— Хочеш — шукай, хочеш— ні, тільки цією штукою я не займаюсь.
Матюша, не слухаючи, почав шарудіти в соломі.
— Ти не розковирюй так! Не буду після тебе втоптувати вдруге.
— Що, боїшся? Бак заховав? Ану-ну,— і Матюша ще завзятіше почав розкуйовджувати солому, викидаючи оберемки з комори. Підійшов до нього Рубан, сильною рукою схопив за комір піджака.
— Іди звідси під три чорти!
Оступився Матюша з східців та просто в сніг.
— А-а! Так ти он як... битись?! — оскаженіло скрикнув і вихопив револьвер.
— Такою штукою не жартуй. Чуєш? Сказав же, ніякого самогону в мене немає, а солому розворушите.
— Я наказую викинути все з комори. Сам хочу перевірити..:— не докінчив, бо Роман схопив його за руку і здавив так сильно, що з закляклих Матюшиних пальців поволі вислизнув револьвер, занурившись рукояткою у сніг. Механік став на зброю чоботом, а сам, не випускаючи Матюші, з люттю промовив:
— Ах ти ж, гадюченя жигаївське! — І з розмаху вдарив Матюшу в обличчя; вдарив з такою силою, що той, не встоявши, тільки змахнув руками і* впав навзнак у пухнастий сніг. Та, швидко схопившись на ноги, закричав до своєї братви:
— Чому ж ви стоїте? Мене, секретаря комсомольського осередку, б'ють, а ви дивитесь!.. Хапайте його, в'яжіть йому руки!
Слухняні Матюшині спільники одразу кинулись до Рубана. Він одбивався від них важкими кулаками, а молоді лобуряки розлючено кидалися знову до нього, поки не збили з ніг.
— В'яжіть його!
— Не дам в'язати! Не смієте!—закричала Зінька, схопивши в руки вила-трійчата, і ці вила страшніше за зброю вплинули на братву. У всій постаті Зіньки відчувалася така рішучість, а очі її палали таким нещадним гнівом, що, здавалося, перший, хто тільки підступить до батька, тут же й зляже замертво, пронизаний наскрізь сталевими гострими зубцями.
— Гаразд. Ми ще з ним поговоримо в іншому місці,— сказав погрозливо Матюша і, розшукавши в снігу свій револьвер, поспішив до воріт.
Рубан, підвівшись на ноги, знову хотів було метнутися до Матюші, але Зінька його не пустила:
— Тату, отямтесь!
— Пусти мене, Зінько! — кричав механік, ненависним поглядом проводжаючи непрошених гостей.— Пусти, я ще йому дам!..
На вулиці, проти двору, стояли сани з розбитими баками. У передку в соломі — сулії з самогоном. Веселий, хмільний візник куштував первак, і очі в нього стали масними, добрими, а тіло погойдувалось на нетвердих ногах.
Через три двори завернули до Юминки. Зайшли до хати. Злякана дітвора збилася біля тапчана.
— Де мати?
— Немає.
— А де?
— Нема-—Діти почали тулитися одне до одного, і меншеньке заплакало.
Винишпорили всі закутки — нема. Оглянули подвір'я. Під повіткою солому перерили — не знайшли нічого, а пахне закваскою.
З льоху вийшла розчервоніла Юминчиха з відром картоплі й мискою капусти, а над льохом ледь помітно курився димок.
Побачивши таких "гостей", вона поспішно кинулася замикати двері.
— Ану, відмикай!
— Що ви, голуби мої, навіщо?
— Відмикай!
— Та чи ви у погребі не бували зроду? Що ж там дивитися? Ну є в мене картопля, буряки столові, капуста квашена...
— Давай ключа!
— Не пущу! — загородила Юминчиха собою двері, вхопилася рукою за клямку.— Не пущу!
Матюша вдарив її кулаком по пальцях. Заверещала жінка на подвір'ї:
— Вбивають!.. Ой рятуйте, людоньки, ря-туй-те!..
А з льоху винесли самогонний апарат, діжечку з закваскою і сулію перваку.
— Нічого, кажете, нема. А це що? Га? Що це за рідина? Юминчиха відразу замовкла.
— Та я вже вам... Залишіть мені бак, шкода ж. Червінець коштував. Зайдіть до хати, закусите й вип'єте. Намерзлися, мабуть, добре, а пора вже обідня.
— Е ні, дарма, тітко, те все.
— Холодець свіжий у мене, свининка копчена. Ще од різдва залишилася...
Хтось із хлопців буркнув:
— Чому б і не покуштувати нам холодцю?
— Та і я не від того, щоб перехватить,— швидко згодилися й інші, а гостинна хазяйка запевняла:
— На всіх вистачить, на всіх, заходьте.
— Тільки не гадай, бабо, що бак тобі залишимо. Ні-і-і, такому не бувати.
— Добре, добре, не можна, то й не треба...
Хитра господиня знала: аби до хати їх затягнути та почастувать, а там видно буде, як діяти далі.
Поставила хлопцям дві миски холодцю, перваку налила у графин.
— Пийте на здоров'ячко! Закушуйте! Дорогих гостей люблю почастувати.
Коли "гості" наїлися й напились, Юминчиха підійшла до Матюші:
— То ви вже, Севастяновичу, хоч бак залишіть мені, та й закваски шкода... Хороший самогон буде з неї. Ви вже якось уважте, а я, от хай мене пречиста покарає, не буду більше цим ділом займатися.
— Та що ж... я той... я нічого...
— Залишаймо! — підтримали всі свого ватажка.— Нехай гонить, може, колись іще нас почастує і пригостить.
— Почастую, голуби мої, заходьте... Завжди вас рада бачити.
Залишили їй бак, пішли, похитуючись, з хати. А ввечері, п'яні, вони гуляли по "Невському", нахабною юрбою врізалися в гущу слобідської молоді, зачіпаючи дівчат.
— А ряту-у-у... Пустіть мене, пустіть!
— Мамо!.. Ма-а-а!..
— Не займайте їх,— озиваються сміливіші серед молоді юнаки.— Понапивалися, то йдіть проспіться.
— А ти хто? Хто такий, що нам указуєш?
— Та що ти говориш з ним? Бий його! І зчинялася бійка.
Першим до Рубана прийшов Данило Максимович Шульга, сказавши:
— Всіх попередив, як і домовилися з тобою. Всі тут зберуться.
— Ну й добре.
— Зіньки немає?
— Пішла на гуляння. Молода, то вдома їй не сидиться.
— Бачив я дружину Фільчину, з лікарні йшла. Одбатували, каже, руку Пилипові по самісіньке плече. На все життя тепер каліка. І ні суду Шумейкові, нічого...
— Це йому так не минеться. Хай Пилип з лікарні випишеться. Він управу на хазяїна знайде. А не знайде сам, то ми йому допоможемо.
Розчинились двері, і поріг переступив Кіндрат Олійниченко — високий, худий, з довгими руками і хмурим обличчям. Широкі брови в нього зрослись на переніссі й чорніли, мов крила ворона, ховаючи глибоко в орбітах карі вдумливі очі.
Привітавшись з хазяїном, він мовчки сів на ослін, чекаючи, поки зійдуться інші.
Завітав Остап Головатий — огрядний, лисіючий, з помітною задишкою, якої не міг позбутися він ось уже кілька років.
У хаті ставало все людніше.
(Продовження на наступній сторінці)