Спринцовка (з жахом). Калавур! Рятуйте! Біжить до дверей, з яких виходить доктор Левкоїв.
Левкоїв. Що тут за гармидер? Чого ти Кричиш?
Спринцовка. Та ні, це я так. (Ховається за Левкоєва.) Я нічого, він каже, щоб надіслати телеграму...
Марко знов підводиться. Спринцовка ховається за Левкоєва, тримаючись поза його спиною.
Але ж вони в нестямі... сипняк-с... жар-с...
Марко. Зараз же пиши, мерзото, а то я тебе на місці вб'ю!
Левкоїв (підходить до Марка). Не турбуйтеся, зараз же відішлемо, лягайте... вам не можна хвилюватись. (До Спринцовки.) Принеси паперу, ми зараз напишемо. (Підморгує.)
Спринцовка. Слухаю-с. (Іде до дверей, не повертаючись, проте, спиною до Марка.) Семінут. (Виходить і зараз же вертається з папером.)
Марко (що стежив пильно за цим, підводиться). Пиши... станція Проскурів4... Особоуповноваженому Четвертої армії... Білобородову... заслаб на сипняк... лежу в лазареті станція Плутанина... крапка... (Падає на подушки.) Вагони... знайшов... крапка... Негайно відрядіть чоловіка станцію... Чортів тупик... заарештувати... Марк...
Спринцовка увесь час пише.
Левкоїв. Ну, ось, бачите, написали. Заспокойтесь.
Марко. Зараз же... надіслати... Ось... гроші в гаманці... (Мацає на столику, але знесилений падає.)
Левкоїв. Нічого, нічого, не турбуйтеся, я надішлю сам... потім порахуємось. (Бере від Спринцовки аркуш і ховає в кишеню.) Зараз же надішлю. (Про себе.) На гвіздок у клозеті.
Марко. Зараз же надіслати... Станція Чортів... Чортів... ту... тупик... Заслаб... на .сипняк... всіх роз... розстріляти... ти... негайно... (Важко дихає.)
Левкоїв (кладе руку на чоло Маркове і хитає головою). Ось вона людська доля — хотів інших на той світ відряджати, а тепер, чого доброго, і сам туди потрапить.
Спринцовка (розв'язно). Звісно-с, "что наша жизнь" — игра-с: сьогодні ти, а завтра я-с.
Левкоїв. А ти, дурак, не філософствуй, дивись краще, щоб цукру нібито миші не їли. Цілий день, каналья, чай п'єш, так хоч на базар не тягни — дивись.
Спринцовка. Я... я... здається, нічого...
Левкоїв (знов кладе руку на чоло Маркове). Здається, заснув, ну, то нічого — мужик здоровий — видержить, і камфори не треба. А проте у нас і немає її. Ну, поки нехай лежить, я завтра подивлюсь. їсти давай все, а проте у нас і так нічого немає. Ну, то я іду. Дивись же. (Виходить.)
Сутеніє.
Спринцовка (наливає з крана нової води в чайник, ставить на керосинку й розпалює). Ще й цукру не руш. Дивись, який розумний. Щоб при такому анахтемському житті та й чаю не випити. Але що чай? Приятелів обіцяв коньяку принести на радощах — нехай тільки машина закипить, такого пуншу устругнемо, що ну. (Запалює світло, потім бере флейту і виграє марш.)
Марко кидається в нестямі— та стогне.
Марко (в маячні). Ну, то що ж... телеграму... де ж поїзд... чому не подають поїзда... де машиніст...
За дверима гомін, потім ввалюють підпилі Приятелів, Панаженко й Матрьошкін з пляшками в руках.
Приятелів. Га-га-га! Ось де він! Семафор відкритий? Станція Плутанина, поїзд стоїть три хвилини — дзелень, дзелень, дзелень.
Усі троє.
Дінь-день-дін, дон-дон-дон, Станція Плутанина. Не розплутає її Ніяка людина.
Спринцовка. Завітайте, завітайте, товариші, дуже радий. А я Вже і пару розвів — зараз їхати можна.
Усі сідають у глибині сцени за невеликим лазаретним столом.
Приятелів. Машиніст справний, діло знаєш.
Матрьошкін. А де ж той антихрист — людожер, той проклятий?
Панаженко. Ще не пропав, анахтема?
Приятелів. Не пропав, то пропаде, сипняк своє діло зна, ха-ха! Як розведе пару та піддасть жару, то живо до пекла довезе.
Матрьошкін. Що він, як, угомонився? (Поглядає здалека.)
Спринцовка. Де там угомонився.. Як швиргоне в мене оцим чайником з окропом, то ледве втік, з нагана почав стріляти, та добре, що ми раніш кулі повиймали.
П р и я т е л і в. Та ну! Ну й завзятий чорт, я сам такий був молодим. Мабуть, і випити був не дурень.
Панаженко. Царство небесне покійничку, хо-хо.
Марко (в маячні). Негайно... всіх... негайно... всіх... розстріляю...
М а т р ь о ш к і н. Чи ви чули? Ну й анахтема. Ще не забув.
Марко (в маячні). Ну, то що ж телеграму? Чому не відсилають телеграми?.. Де телеграфіст? Я йому покажу, як не виконувати моїх... наказів...
Приятелів (регоче). Чуєш, Матрьошкін, до тебе добрався.
Матрьошкін (відступає за стіл). А чого ж... чо... чого ж йому треба...
Усі. Злякався, Матрьошкін, злякався! . Матрьошкін. Нічого не злякався, адже ж він шалений, біс його знає, ще стріляти почне.
Всі регочуть і дратують Матрьошкіна.
Спринцовка. Це він звелів написати телеграму до своєї частини, щоб усіх заарештувати і таке інше.
Приятелів (стурбований). Да ну! Та як же ти смів!
Матрьошкін (переляканий). Та ну! Я., я, як же так.
Панаженко. Ну? Ну й що ж? Відіслали?
Спринцовка. Відіслали. На гвіздок в клозеті.
Всі (регочуть). Ха-ха-ха! Туди й дорога.
Панаженко. Це все добре, а все-таки треба подивитись, що там у нього ще є в кишені, може, які акти або мандат, треба їх теж... відіслати.
Приятелів. Еге ж, еге ж, де. його гаванець?
Спринцовка (бере зі столика, що біля ліжка, гаманець і подає Приятелеву). Ось де він — осьдечки.
Приятелів (шарить у гаманці). Ну, це до нас не торкається. Мандат — теж юринда. Ага, накладні на вагони, це треба забрати. Ха-ха. Нехай тепер шукає їх у пеклі.
Матрьошкін (регоче). Так, так. Нехай там шукає.
Приятелів (ховає накладні). На, поклади назад, а то ще скажуть, що ми взяли...
Усі регочуть. Спринцовка кладе на місце гаманець.
Приятелів (стукає кулаком). Ну, то що ж поїзд? Гей, машиніст! Службовий поїзд готовий?
Спринцовка. Так точно, вашескородіє.
Приятелів. Зараз же подавати на першу путь. (Свистить.)
Спринцовка (тягне на стіл чайник і становить склянки). Єсть, вашескородіє! (Бере флейту і імітує гудок.)
Приятелів. Подавай. (Спринцовка готує пунш.)
Марко (підводиться в нестямі). Поїзд! Це мій поїзд. Я чую його гудок, я бачу, як горять його червоні очі... він везе... він везе... мої вагони... мої вагони... (Падає.)
Приятелів (регоче). Ще не забувсь. Спізнився, братику. Твій поїзд одвезе тебе прямо на станцію Пекло. Там на тебе давно чекають. Ха-ха!.Ну, то що ж, одправляй!
Усі чокаються і п'ють.
Спринцовка. Добрий коньяк. А як пахне — букет. Приятелів. Певно, і в комісара в носі засвербить, як почує.
Регочуть і знов п'ють.
Спринцовка. А нум, товариші, заспіваймо про комісара та жаб у болоті. Я почну, а ви підспівуйте. Усі. Гаразд, починай.
Спринцовка (співає, приграваючи собі на гітарі).
Коло залізниці
В зеленім болоті
Жили собі жаби,
Не знали турботи.
Не відали лиха,
Не відали жалю,
Жили собі тихо,
Весело співали
Ква-ква-ква-ква
Весело співали! Усі. Ква-ква-ква-ква — весело співали! Спринцовка.
Коли ж незабаром Шлють їм комісара —
Чорногуза з довгим носом, От так божа кара!
Усі.
Чорногуза з довгим носом
Замість комісара!
Ква-ква-ква — замість комісара!
Спринцовка.
Показав мандата Чорногуз носатий, Та почав без зайвих слів Бідних жаб хапати.
Усі.
Ква-ква-ква-ква — бідних жаб хапати! Ква-ква-ква-ква — Чорногуз носатий!
Спринцовка.
. Аж недовго панував Чорногуз носатий. Подавився і пропав Зі своїм мандатом. Скачуть жаби, хто чимдуж, Радо, в надпориві: Подавився Чорногуз, Будем знову живі! Ква-ква-ква-ква, Будем знову живі!
Усі.
Ква-ква-ква-ква, будем знову живі! Ква-ква-ква-ква, будем знову живі!
Наприкінці пісні увіходить Маруся й зупиняється край порога.
Приятелів (побачивши Марусю). Га! Марусе! І ти до нас! Ха-ха. Сідай, вип'ємо на мирову.
Спринцовка. Марусе, Марусечко! Що я бачу. Яка приємність.
Маруся (не слухаючи). Де комісар? Де ви його діли? Приятелів. Ха-ха! Поїхав до пекла твій комісар, вагонів шукати.
Панаженко. Поїжджай за ним, суко, туди тобі й дорога.
Маруся. А, то в...! Ви думаєте, я не знайду на вас управи! (Озирається й бачить Марка.) То ви замість його лікувати — пиячите, співаєте тут над самою його головою. Стережіться, завчасу зраділи, товариші. Не загине праве діло, не втопити вам правди вашою горілкою.
Приятелів (підводиться, хитаючись, із склянкою в руці). То хіба ж це горілка, Марусе? (Добродушно.) Господь з тобою, це ж коньяк... з ластівкою, вище дово... довоєн... довоєнного рівня. Ось покуштуй-но, ластівка моя, коньячка, а я тебе поцілую.
Марко (в маячні). Жарко... пити...
Маруся (відштовхує його). Геть! (Біжить до Марка.) Боже! Увесь горить, розкинувся, уста посохли, палають... і навіть напитись нема кому подати. (Вертається до столу.) Стережіться. Нехай тільки волос упаде з— його голови. (Бере склянку й наливає води, після чого вертається до Марка.) Нате... ось випийте. (Підводить і дає йому напитись.) Боже, який гарячий... (Кладе йому руку на голову.)
Марко (в маячні). Як добре... чия це рука, така ласкава та ніжна, неначе... неначе... рідної... мати... (Бере її за руку.)
Маруся (зворушено). Ну, ось і добре... заспокойтеся. (Сідає біля нього.)
Тим часом "чини" знов починають пити.
(Продовження на наступній сторінці)