Марко (в захваті ч хапає Мару сині руки). Спасибі, спасибі тобі, дівчино! Просто аж у голові проясніло. А то я вже й сам став думати, може, справді сипняк... Але де ж ці мерзавці — начальник і конторник,— де вони сховались?
Маруся. Певно, вони в слюсарні при новому депо, там вони завжди пиячать.
Марко (грізно дивиться на Матрьошкіна, той не знає, куди дітись). Ну! Так ось, значить, які твої путьовки! Ось перегоріли (наступає на нього), акти, книги, станція Чортомлик!
Матрьошкін (белькотить). Змилуйтеся, я ж ні при чому, я тільки теле-те-теле-те...
М а р к о. А, тепер змилуйтесь. (До червоноармійців.) Зараз же йдіть з ним у слюсарню, нехай він покаже, де сховались ті двоє, та негайно приведіть усіх сюди.
Червоноармійці (до Матрьошкіна). Ходім... ти...
Матрьошкін. Дозвольте хоч пальто взяти.
Марко (зловіще). Підеш і так. Скоро тобі і без пальта буде жарко.
Червоноармійці і Матрьошкін виходять,
Марко (до Марусі). Ми не забудемо твоєї послуги, дівчино! (Тисне їй руки.) Коли б ти знала, як потрібні там, де б'ються наші брати, як потрібні там усі ті речі, що їх так нахабно крали ці злочинці. Коли непереможна одвага пориває вперед наших бойців, немає сили, щоб зупинити цей порив,— ні злива, ні ледяна вода, ні буря заліза й вогню, що сиплеться над їхніми головами з ворожих гармат... І скільки раз доводилося мені самому, промерзлому й змоклому до нитки, не мати сухої сорочки, щоб зогріти скоцюбле тіло; ганчірки, щоб обернути поранені ноги. Два тижні я товчусь по всій залізниці, як Марко по пеклу, шукаючи наших вагонів... що вкрали ці мерзавці. Два тижні я не роздягався, не вмивався, не спав, два тижні неначе в якійсь маячні проходять передо мною вагони, станції, рейки, безглузда плутанина цифр, паперів, книжок та шахрайських мармиз... Я знайшов і відіслав дванадцять вагонів, і я знайду їх всі, хоч би довелося й поставити дибки всю залізницю та постріляти всіх хижаків! (Задихається і береться за голову.) Але не легка ця справа, дівчино. Я радніший двадцять раз переходити річку під шрапнеллю з обох берегів, ніж шукати правди у цих книжках та справах, що од самого їхнього виду у мене туманіє в голові та кидає то в жар, то в холод... Я й сам не знаю, що зі мною робиться. Ніколи я не почував такої втоми, як зараз. (Береться за голову.)
Маруся. Вам треба одпочити хоч трошки, вигляд у вас зовсім недужий.
Спринцовка. Я ж казав їм, щоб поставити градусник,— не хочуть.
Марко (розлючений). Ти знов із своїм градусником.
Спринцовка тікає. Увіходять обидва червоноармійці, ведучи Приятелева, Панаженка і Матрьошкіна.
1-й червоноармієць. Привели, товаришу комісар.
Марко (одразу ж напосідає на них). Ти начальник станції? Де 26 вагонів військового вантажу, що йшли через вашу станцію на станцію Чортомлик і далі? Мовчите? Не знаєте? То я вам скажу, мерзавці, драпіжники, шахраї! Про станцію Чорний тупик ви чули?
Приятелів. Пропали...
Панаженко. Виказала підла сука...
Марко. Ти, телеграфіст! Зараз же шліть телеграму на станцію Чорний... Чортів... Чортів тупик, що я заарештую всі вагони, що належать армії... Негайно відіслати їх на нашу адресу... (В найсильнішому гніві.) Так ви вже цілі поїзди будете красти та на якісь тупики їх засилати! Та чи є ж на світі кара, якої варта подібна зрада! Так я ж вас самих за Чортів тупик, до всіх чортів виряджу! Зараз же без пересадки, без пощадку. (Він хитається.) Води!
Маруся подає йому склянку. Він пожадливо п'є.
Хвершал... бери перо... пиши... зараз же пиши... наказ... ухвалу... іменем революційної законності я, уповноважений... особого відділу... ухвалив... начальника станції... конторника... всіх розстріляти... присуд негайно виконати, негайно...
Маруся (кидається до нього). Ні, ні! Ви не зробите цього, ви не зробите цього, змилуйтеся, не треба... почекайте!
Марко (відштовхує її). Геть! Зараз же всіх. (Він хитається. Хапається на стіл.) Зараз же всіх... Чортів тупик. Га, Чортів... Чортомлик... яка це станція... Три тузи, Плутанина, Осиновата... наші номери 0869, 0174, 0031, я все... я все пам'ятаю, стережіться мене дурити. Я вас виведу на чисту воду — все зруйную, а свого доб'юсь, тільки ось голова чужа... але я знайду... я все знайду! (Падає на стілець.) Води!..
Урядовці з надією перезираються. Загальний рух. Спринцовка зривається з місця і кидається до Марусі. У ту ж хвилину увіходять лікар Левкоїв, а за ним Хламушка, що зупиняється осторонь, дивлячися, що тут діється.
Хламушка. Прогнав проклятий кондуктор, доведеться другої щуки чекати... Товаришу... Що це з ним таке!
Левкоїв (до Спринцовки). А ти тут, каналья! Ти чого тут вештаєшся, знов палати покинув!
Спринцовка (радо кидається до нього). Ради бога, доктор, тут така оказія, розумієте, товариш комісар занедужав, подібно, що сипняк, а я хотів помацати їхню селезьонку, не дають, сердяться.
Марко (майже непритомний). Ну, то що ж наказ! Негайно всіх розстріляти...
Левкоїв (озирається, здивований). Та в чому ж тут справа? (Підходить до Марка.) Що з вами, товаришу?
Марко ^ (зривається і знов падає). Чортів тупик! Зараз же їду на Чортів тупик! Хоч у саме пекло, а я знайду мої вагони!
4 Л е в к о ї в (кладе йому руку на чоло, а потім розстібає і сорочку). Еге, товаришу, да у вас сипняк — справжнісінький,— ф'ю.
Маруся (скрикує). Ах!
Спринцовка (в захваті підскакує з градусником). Я ж казав! Можна поставити, докторе?
Марко (ще раз силкується підвестись). Ти знов, каналья. Я тобі як поставлю цього... (Падає.)
Левкоїв (до червоноармійців). Беріть його, товариші, та несіть до лазарету, нічого не поробиш — сипняк. Дивно тільки, як він досі держався. Здоровий...
1-й червоноарміець. От біда, треба ж такого лиха. Ну, то берімо, нічого робити.
Беруть за допомогою Спринцовки Марка й виносять. Левкоїв виходить за ними. Хламушка з криком кидається до них.
X л а м у ш к а. Ні! Ні! Цього не може бути! Що ви з ним зробили? Він же здоровий. Стривайте!
Спринцовка (відштовхує). Геть, вошивець! Забирайся, поки цілий.
Виносять Марка. Хламушка біжить за ними. Хвилина мовчання. Приятелів, Панаженко і Матрьошкін у захваті підскакують.
Приятелів. Га! Вра! Жив курилка! Матрьошкін. Вра! От так енциклопедія! Хо-хо-хо-хо! Панаженко. А що, взяла, шкура, акторка паршива!
Усі троє, побравшись за руки, починають скакати перед приголомшеною
Марусею і співають:
Жив, жив курилка! Жива наша спілка! Не пізнає комісар, В чому тут помилка.
Дінь-дінь-дінь, дон-дон-дон,
Станція Плутанина.
Не розплутає її
Ніяка людина! Пролетіла хмара Буде знову тепло —
Взяли чорти комісара На станцію Пекло!
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Палата в лазареті. Три звичайних лазаретних порожніх ліжка. Просто посередині відчинені двері у другу кімнату. У цих дверях стоїть Спринцовка і дивиться в ту кімнату.
Спринцовка (розпоряджається). Так. його. Роздягайтеся швидше. Мало що не хоче. Його не спитали... Роздягли? Білизну наготовили? Так. Ну, а тепер кладіть його у ванну. Що? Вода холодна? Льод плаває? Юринда — що холодніша, тим ліпше. Нехай прохолоне, бо дуже палкий. Саджай.
Тієї ж хвилини чути дикий викрик Марка.
Спринцовка. Ага, не до вподоби. Це тобі не теє — хе-хе Ну, годі вже, тягни.
Два санітари вносять Марка в білизні і халаті і кладуть на ліжко праворуч.
Спринцовка. Ну що, втихомирився, приятелю? Не будеш більш розстрілювати? То що це, він з револьвером! Та ти з глузду з'їхав, чи що?..
Санітар. Так що не дає, товаришу лікпом. Але ми патрони повиймали.
Марко (стогне). Холодно... Пити...
Другий санітар приносить із другої кімнати так звану "утку" і великий мідний чайник з окропом і становить те й те коло Марка.
Санітар. Вода закипіла, товаришу лікпом, може, дати йому чаю?
Спринцовка. Добре, добре, не розсуждай, іди.
Санітари виходять.
Марко (раптом підводиться й сідає на ліжку). Га! Це ти... Телеграму... Відіслали телеграму? Заарештували зло... злочинців? Це ти, хвершал? Сідай, пиши негайно... присуд... негайно... Начальника станції і завідувача... відсилкою вантажу... розстрілять... (Падає на подушки.) Присуд... виконати... негай... но...
Спринцовка (здивовано). Та невже? Ще не вгомонився? Скажи, пожалуйста, і холодна вода не бере.
Марко (знов підводиться). Телеграму відіслали. Зараз же пиши телеграму..; станція Проскуров... Особоуповно-
важеному Четвертої армії... Білобородову. (Падає на по-душки.)
Спринцовка. А ще телеграми в голові. Ну, й завзятий же, чорт.
Марко (знов підводиться). Особоуповноважен... Білобородову... пиши. Заслаб на сипняк... лежу лазареті станція Плутанина... крапка... вагони знайшов... негайно відрядіть чоловіка... станцію... Чортів тупик... арештуйте... арештуйте. (Падає.) Чортів, Чортів... тупик. (Знов зривається й сідає.) То чого ж ти не пишеш, анахтема! Ти чув, що я тобі казав, чи ні?
Спринцовка (розв'язно). Помилуйте-с, хіба ж можна писати? Адже ж у вас марення, зараз ви непритомні-с, говорите в нестямі-с.
Марко (розлючений). А! Так ось воно як! Я в нестямі? (Підіймає револьвер і двічі стріляє у Спринцовку, але пострілів немає.) Диявол!
Спринцовка (сміється). Ось бачите, як же в нестямі? Та ні, не турбуйтесь, подайте прохання в аптеку, ми розглянемо в лазареті.
М а р к о. А, то ти ще кепкувати. (Хапає чайник з окропом і вергає його в Спринцовку, який ледве ухиляється.) Зараз же пиши мені, мерзото, а то я тебе самого непритомним зроблю!
(Продовження на наступній сторінці)