Марко. Чимало ж ти, мабуть, намерзся, хлопче, поки шукав свого шматка сонця... роздягнений, босий. Ех! (Риється в своїй торбині й виймає пару чобіт.) На ось тобі ці чоботи, у мене є другі, а то й сонця не діждеш, бери.
Хламушка (у захваті). От спасибі вам, товаришу! Щоб вам завжди було так тепло, як на паровозі. (Обуває чоботи.) Хай ніхто не одніме у вас вашого сонця! Ура! (Тупотить ногами, схожий у величезних для нього чоботях на "кота в чоботях".)
Сміло в ногу, На вільну дорогу, Уверх голова Раз-два!
А тепер рушати можна!
Марко (сміється). Поїдеш?
Хламушка. Ого! Прощавайте поки. Може, ще зустрінемось, то я вам віддячу. У пекло для вас піду, а віддячу. (Вибігає.)
Червоноармійці тягнуть на смерть переляканого Матрьошкіна.
1-й червоноармієць. Знайшли ще одного, товаришу начальник! В убиральні сховався.
Марко (грізно). А! Ти хто? Начальник станції?
Матрьошкін (ляскаючи зубами). Те-те-теле-леле. Я теле-те.
Марко. Через вашу станцію проходило 26 вагонів з приладдям і одягом Червоної Армії. Ми їх не одержали. Де вони? Негайно відповідай, а то зараз же всіх розстріляю. Де вагони? Куди ви їх заподіли?
Матрьошкін. Я не знаю... я нічого не знаю. Я теле-теле-гра-фіст.
Марко. А, телеграфіст. А де начальник станції? Де вартовий? Ти телеграфіст, то чого ж ти в нужник сховався? (Тупає ногами.) Зараз же відповідай, де вагони! Я вас виведу на чисту воду, зрадники, мерзавці, шахраї! Станцію зруйную, рейки на рейці не зоставлю, а свого доб'юсь!
Матрьошкін. їй-богу, я нічого не знаю.
Марко. А, ти не знаєш. Зараз же подай усі книги.
Матрьошкін. Які книги? Я не знаю ніяких книг.
Марко (виймає наган). А, так ти не знаєш? А красти ти знаєш?
Спринцовка (в жахові лізе під стіл). Калавур!
Матрьошкін. Ні, ні! Я знаю! Я зараз!
1-й червоноармієць. Товаришу начальник, там біля водогону стоять якісь два вагони, напевне, що військові.
Марко. Негайно одкрить і донести мені, що там таке. Та обшукайте всю станцію.
Червоноармійці виходять.
Марко. Ну, то що ж книги?
Матрьошкін. Я зараз. (Іде в двері за терезами.) Пропав, погиб ні за собаку.
Марко (до Спринцовки). Та чи будеш ти тихо сидіти, чи ні! Попробуй мені тільки втікати, я тебе враз розміняю.
Матрьошкін (тягне кілька великих книжок із справ). Ось книги.
Марко. Клади на стіл. (Виймає з кишені пачку накладних.) Сідай.
Матрьошкін сідає. Марко теж. Так. То, значить, ви телеграфіст. • Матрьошкін. Так точно. Телеграфіст Матрьошкін. (Він трохи отямився.)
Марко (пише). Так, Матрьошкін. То все ж таки, де ж начальник станції? Який у вас штат? Хто завідує відсиланням вантажу? Де ж вони всі поділися?
Матрьошкін. Дозвольте доповісти. Начальник станції Приятелів Фе Ме, конторщик-для відсилання вантажу Панаженко Ме Ке і я, телеграфіст.
Марко пише.
Певно, що вони кудись пішли, може, в депо, оглядати ремонт. Є ще сторож, але він слабий.
Марко. Так. Це ми з'ясуємо. Але стережись мене дурити. Поки що ось яка справа. За цими накладними я простежив вагони до вашої станції — маємо №№ 0689, 0174, 0031, 7866... так. Ці номери проходили через станції Осиновату,
Перекидну, Безтолоч, Собачий ніс, а ці: 0911, 0224, 0666 і 0729, так, і 0729 (береться за голову), так, 0666 і 0729, оці через станції Тартарари, Три тузи і знов Осиновату, потім з того боку слід губиться коло станції Чортомлик. Так. Де путьовки?
Матрьошкін (перегортує справу). Ось — 0869, 0174, 0031, 7866.
Марко (позначає у себе олівцем). Так. Якого числа приходили?
Матрьошкін. 17 грудня.
Марко. Так. 17 грудня. (Дивиться у справу.) З якої станції?
Матрьошкін. З Безтолочі. Марко. Куди одправлено?
Матрьошкін (помітно посмілішав). На станцію Чортомлик.
Марко. Нічого подібного. Якби вони проходили через Чортомлик, вони б пішли далі через Кривякіно, Козлову Рудню і Висуньязик. Але там вони не проходили. Де ж вони?
Матрьошкін. Я... я не знаю, за путьовками від 18 грудня під №№ 187 396 і 187397 ці вагони...
Марко (витирає піт з лиця). 187396 і 187397. (Записує.) Це якась плутанина. Шукай краще ті номери, що йшли через Тартарари і Три тузи — 0911, 0224, 0666 і 0729.
Матрьошкін (перегортує справу). Єсть. 1911—26 грудня, 0224, 0666 — 28 грудня і 0729 — 29 грудня.
Марко (дивиться у справу і записує). 28 грудня. Так. (Знов витирає піт.) Принесіть мені склянку води, щось у мене голова болить.
Спринцовка (зривається й приносить воду). Зволь-те, товаришу комісар.
Марко (не беручи води). Куди відіслано?
Матрьошкін. Через станцію Приятная на станцію Чортомлик.
Марко (стукає кулаком по столу). Знов Чортомлик! Та що ти мені морочиш... голову! Я ж тобі казав, що я тільки-но був на Чортомлику і там ніяких вагонів не проходило. Я тобі покажу, як мене дурити! Усіх розміняю к чортовій матері!
Матрьошкін (переляканий). Я... я не знаю. Згідно з путьовками під № двіс... двіс... двісті... двісті...
Марко (до Спринцовки, що чекає з водою.) А тобі чого! Спринцовка. Води просили.
Марк о. А! (Жадливо п'є воду.) Через ваші шахрайства я два тижні товчусь як проклятий по всій залізниці, не роздягався, не вмивався, майже не спав. У голові гуде, намерзся так, що аж шкура болить. Другий день то трясе, то в жар кидає,— дай ще води.
Спринцовка. Дозвольте зауважити, може, у вас температура, жар? Може, дозвольте градусник поставить. (Виймає з кишені термометр.) З медицинської точки зору...
Марко (розлючений). А тобі яке діло! Я тобі як поставлю оцього градусника (виймає наган), то одразу прохолонеш.
Спринцовка (жахнувшись, ховається за Матрьошкіна). Я... я і так не гарячий, я тільки як бувший фершал... може, у вас, вибачайте, сипняк?
Увіходять обидва червоноармійці й несуть перед собою кілька клунків кожухів і білизни.
1-й червоноармієць. Єсть, товариш начальник! Обидва вагони з військовим майном. Кожухи, білизна. Так що на всіх підштаниках військові печатки.
Марко (зривається на ноги). А! Так ось воно що! Попались мерзавці! Негайно кажи, де решта вагонів, або зараз же поставлю до стінки.
Матрьошкін. Я ж вам казав, що у нас немає. Відіслано на ста... ста... станцію Чор... Чор... Чортомлик, згідно з путьовками під номерами двісті... двісті вісімдесят ти... ти... тисяч трис... трис... трист...
Марко (стукає кулаком). Так ти знов мені будеш морочити голову із своїм Чортомликом! Не досить того, чого у вас на станції два вагони з нашим майном!
Матрьошкін (в розпачі). Ці вагони нічого не доказують! Ми їх перечепили, бо в них позагоралися осі. Вони ж тільки позавчора прибули. Ось і акт про це. (По-казує.)
Марко (вихоплює акта). "Березня одинадцятого, комісія в складі начстанції..." (Злісно мне й шпурляє акта.) А, щоб чорт забрав вас з вашими осями, актами, путьовками та іншим безглуздям! Певний, що злодії, а доказати не можна. А на яку станцію йдуть ці вагони?
Матрьошкін (жалібно). Та все на ту ж, на станцію Чор... Чор... Чортомлик.
Марко (сідає на стілець, похиливши голову на руку). Дійсно, що це якась чортова плутанина з цим Чортомликом. Вертиться, підходить до рук, а хочеш узяти — Чортомлик! Та що тут у вас такий холод, прямо аж всього трясе. (Береться за голову.) І голова неначе чужа...
Спринцовка (знов наближається). Вибачте, товаришу комісар, може, дозволите помацати вашу селезьонку, може, у вас, справді, гм, сипняк.
Марко (зривається, розлючений). Та чи довго ти будеш чіплятись домене із своїм сипняком!.. Я тобі, мерзавець, усі печінки перемацаю.
Спринцовка (із-за столу). Я нічого... я тільки з медицинської точки зору.
Вбігає Маруся, схвильована, задихана, з розкуйовдженим волоссям, без верхнього одягу.
Матрьошкін (з жахом). Кінець! Усе пропало.
Маруся (підбігає до Марка). Товаришу комісар! Злочинство! На цій станції діються великі злочинства! (Вона задихається.)
Марко (підводиться здивований). Хто! Хто ви така?
М а р у с я. Я дочка тутешнього сторожа... Мене заманили й заперли в старому депо... щоб я не виказала вам їхніх шахрайств... але я зламала грати і вирвалась... Дивіться, всі руки в крові...
Марко (хапає її за руки). Хто! Хто зробив це насильство?
Маруся. Начальник станції. Він увесь час чіплявся до мене, не давав спокою, примушував стати його полюбовницею... гнав із хати хворого батька, а коли я сказала, що одкрию всі їхні шахрайства, вони заперли мене обидва — укупі з конторщиком Панаженком, загрожували вбити,— я сама хотіла написати про все в Червону Армію... але якраз... ви приїхали.
Марко (схвильований). Так, значить, це правда! Значить, тут пропали наші вагони!
Маруся. Да, да, багато вагонів, я сама тільки недавно довідалась.
Марко (до Матрьошкіна). А! Попались мерзотники. Ну, то кажіть же швидше, де, де поділись ці вагони. Це дійсно якесь крутійство, я б'юсь тут цілу годину і не можу добратись до товку. За книгами вагони відіслано на Чортомлик, а в Чортомлику їх немає, як крізь землю провалились.
Маруся. Да, да, за книгами все чисто, але справа в тому, що замість Чортомлика вони нібито помилково відіслали ці вагони на станцію Чорний тупик — зовсім на другу дорогу — в напрямку Умані, адже ж їх ціла зграя — кондуктори, конторники та службовці на Чорному тупику. Там і стояли ці вагони місяць або два, поки не мине законний строк, а тоді їх продають, а гроші ділять, і причепитися не можна, бо за книгами все чисто.
(Продовження на наступній сторінці)