«Ярослав Мудрий» Іван Кочерга

Хто це такий?
С и л ь в е с т р
Ти наказав знайти
Якогось мужа, хитра і розумна,
Щоб міг тобі в наряді послужить,
Зовуть його Микита, книги знає,
В художестві іскусен, а проте,
Хоч зараз мніх, мабуть, служив і в раті,
Бо часом, як почне рубати,-
Страшні дуби, мов цурки, розсіка.
Я р о с л а в
(до Микити).
Ти київський?
М и к и т а
(хмуро).
Ні, княже господине,
Не імам града здє...
Я р о с л а в
(глузливо).
Небесного взискуєш?
Ну що ж, приходь — писатимеш мені.
Так, запиши і зараз
(подає Микиті маленьку книжку й олівця)
мудре слово.
"Раніш закон, а потім благодать".
Мені казав це піп із Берестова,
Іларіон 1, гораздо мудрий муж.
"Раніш закон, а потім благодать..."
Ще запиши: "Червенські гради взять;
Поставити на Росі города,
Щоб степова спинилася орда..."
До речі — час подумать і про Юр'єв,
Що я оце на Чюді заснував.
А де ж Слав'ята?..

1 Іларіон — церковний письменник, перший митрополит із руських. Автор "Слова о законі і благодаті" — високохудожнього патріотичного ораторського твору (написано між 1037-1050 рр.), в якому прославлено Руську землю, князя Володимира, що запровадив християнство на Русі і об'єднав, зміцнив державу.

С л а в ' я т а
(наближається).
Тут, великий княже.
Я р о с л а в
Чи не знайшов городника мені
Послати в Юр'єв? Треба мужа хитра
І вмілого, щоб город міг зрубить.
С л а в' я т а
Є в мене грек іскусний на прикметі.
Я р о с л а в
Не хочу грека, звичай їх лукав,
І за очі не слід їх посилати.
Когось іншого пошукай, Слав'ято.
С л а в' я т а
Знайду когось.
Я р о с л а в
Та не барись шукать.

Відсилає жестом варту, яка вертається в замок, а сам з помітним зусиллям сідає на мармурову лаву під левом, запрошуючи Сильвестра. Інші стоять.

"Раніш закон, а потім благодать"...
Так, мудре слово...
(До Микити).
Ну, то, значить, ти
Взискуєш града вишнього, іного,
А на землі, бач, правди не знайти,
І у князів нема туди дороги...
О, якби міг іти я тим шляхом,
Де тишина і мудрість благодаті,
Щоб, меч важкий поклавши і шолом,
Палати білі й храми будувати...
І в Істини золотоверхий храм
Ввійти собі і двер відкрити вам.
Але важке в князів на плечах брем'я...
Як думаєш ти, легко то мені
Цю хвору ногу підіймати в стрем'я
І їздити старому на війні?
А я ж весь вік воджу в походи рать...
Раніш закон... а потім благодать.
(Підводиться).
Ну, то ходім подивимось, чи вчасно
Будови йдуть, що почали торік.
Так, мніше,— треба воювати вік,
Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.
Всі йдуть праворуч.

ІІ

Раптом чути сміх і дівочі голоси, і на лужок вбігає Єлизавета в супроводі кількох сільських дівчат. Єлизавета кидається до батька, а дівчата спиняються замішані біля мармурового лева, дивлячись на нього.

Є л и з а в е т а
Добридень, тату!
(Горнеться до батька).
Я р о с л а в
Зіронько моя!
Де ти була, чим бавилась, дитино?
Є л и з а в е т а
З дівчатами на Угорській горі
Збирали квіти, у Дніпрі купались.
Я р о с л а в
(голублячи її).
Гуляй, гуляй, дівчаточко моє,
Короткий вік дівочий, люба доню.
Одне тобі я можу обіцять:
Хоч доведеться мужа роззувать,
Але з колін піднімешся в короні.
С и л ь в е с т р
Найкраще всіх корон твоя дочка
Премудростію книжною сіяє.
І поки ти на Чюді воював,
Вона навчилась з Грек перекладати
І вже читає грецькі письмена.
Я р о с л а в
Чи правда це? Розумнице моя!
Хіба тобі так Греки до вподоби?
Є л и з а в е т а
Але ж у них — ти сам мені казав —
Усі земні премудрості сокрито.
То хочу я побачить, чи не знав
Якийсь мудрець такого заповіту,
Щоб утворився спокій на землі
І люди мудро, як в раю, жили.
С и л ь в е с т р
Премудрість ця в ученії Христовім.
Я р о с л а в
Христос сказав — несу не мир, но меч...
Ні, друже мій, нема шляхів готових,
Щоб давній гріх зложити з людських плеч
І мудрий рай тут на землі зростити.
Береться мудрість не із заповітів,
А із шукань і помилок гірких.
А щоб людей добру призвичаїти,
Чимало князь голів стинає злих...
Бо кроткий вік без крові не создать,-
Раніш закон, а потім благодать.
Людей учу я страхом і книжками,
Але і сам я у людей учусь.
Бо мудр народ, і житиме віками
В трудах і битвах вихована Русь.
В цю хвилину чути якесь рикання, а потім дівочий сміх і вереск біля статуї лева.
Я р о с л а в
Що там таке? Чого це крик дівочий?
Чого вони всі скупчилися там?
Піди довідайсь.

Дівчата з реготом кидаються врозтіч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь ноги в чоботах, а потім вся чорна фігура бородатого монаха, що сідає на лаві і протирає очі. Дівчата сміються.

Д і в ч а т а
— Та який рудий!
— Дивись, дивись! патлатий!
— З бородою!
— Неначе лев! І рикає як лев!
С в і ч к о г а с
Киш, мокрохвості! Вам чого тут треба?
(Пробує підвестись, але знову сідає).
Бо як вхоплю... то голову зверну.
Ярослав та інші наближаються.
Я р о с л а в
(суворо).
Хто це такий?
С и л ь в е с т р
Та це наш Свічкогас! Списатель книжний.
Я р о с л а в
Що ти там робив?
Д і в ч а т а
Під левом спав. А це під головою!
(Показують чималий череп'яний плескуватий жбан).
С и л ь в е с т р
Упився знов, п'яниця безсоромний,
Сосуд скудельний! Я ж тобі казав:
Не доведи до бісової чаші, Спинись на третій.
С в і ч к о г а с
(жалісно).
Господи, прости!
То чим би я лічив, премудрий отче,
Як не було тут чаші, тільки жбан...
С и л ь в е с т р
Опам'ятайсь, безумче! Встань пред князем
І не скверни брехнею язика.
С в і ч к о г а с
(схоплюється зляканий).
Прости мене, великий господине,
Не од вина, од мудрості охляв...
Я ро с л а в
Що ти верзеш!
С в і ч к о г а с
Єй-єй, великий княже!
Сам посуди, якщо вже на вино
І то якась потрібна міра, кажуть,
Щоб розум не пішов кудись на дно,
Та що ж тоді казать про мудрість книжну,
Яка міцніша всякого вина!
Ось я писав, бач, книгу дивовижну,
Аж чую — в голові якась мана...
Свят, свят господь! Мерщій вина хильнув,
Щоб з розуму прогнати цей туман,
Та надто вже малий попався жбан...
Бо не розвіяв мудрість навісну,-
І з горя я заплакав і заснув.
Я р о с л а в
Ти правду кажеш — писано-бо єсть,
Щоб бісеру свиням не розкидали,
То і тобі ж така довлєєт честь:
Якщо від книг глава твоя страждала,
Та щоб од мудрості не вилізли власи,-
Іди на хутір і свиней паси.
С в і ч к о г а с
Як то свиней! Але ж я божий інок!
Не хочу я!
С и л ь в е с т р
Не слухався порад,
То і паси тепер свиней і свинок,
Коли святий не впорав вертоград.

ІІІ

Чути тупіт коней, і на луг з лівого боку в'їжджає Гаральд в супроводі джури. Побачивши князя, він швидко сплигує з коня і підходить до нього.

Га р а л ь д
(поштиво уклоняючись).
Привіт тобі, мій княже господине,
Хоробрий вождь і мудрий будівник!
Привіт, принцесо!
Я р о с л а в
(пригортаючи до себе дочку).
В добрую годину!
Привіт, Гаральде, смілий войовник
І хвиль морських одважний розтинатель.
Ось бачиш, доню, скрізь він побував
І в Греках жив. Спитай, він мусить знати,
Чи справді там лиш мудрість і любов
І кроткі всі, немов в небеснім раї,
Чи навпаки — лукавство лиш і кров.
Все бачив він — і все, напевно, знає.
Спитай, не бійся.
Г а р а л ь д
(палко).
Все, що бачив я
І що здобув в мандрівках і боях,
Все — золото, шовки, убори гарні,
Алмази, ладан, келихи янтарні,
Вино хіоське, ласощі, шербети,
Не варто все усмішки свіжих уст,
Чудових уст твоїх, Єлизавето!
За тебе, за твою єдину ласку,
За погляд твій я все віддати рад,
Всі береги від Смірни до Дамаска
І город світу осяйний Царград!
Я р о с л а в
(глузливо).
Проте цих див у тебе ще немає,
Та і з Царграду, кажуть, довелось
Від кесаря тобі мерщій тікати.
Є л и з а в е т а
Не ображай вигнанця, любий тату,
В руці господній терези війни,
І що в часи недолі витязь втратив,
То завтра він поверне в час ясний.
До того ж він вітчизну втратив любу,
Чи є ж на світі гірша цеї згуба!
Я р о с л а в
(здивований).
Насправді бог младенців умудряє.
Дитиночко розумная моя!
Пробач, Гаральде.
Г а р а л ь д
(цілує край сукні Єлизавети).
Дівчино святая!
Тобі повік служити буду я!
Тим часом чути далекий, але сильніший шум і крики.
Я р о с л а в
Що там таке? Чого це крик і гамір?
Ану, підіть довідайтесь мерщій!

(Продовження на наступній сторінці)