І вона ще дужче пригорнулася до мене. Я поцілував її просто в очі і побачив, що вона плаче.
— Ксеню, голубко, чого ти?
— Ох, Василю, так чогось тяжко... Дома б'ють та лають... Он поїхали — хліба не кинули...
— Як то? Ти нічого ще не їла зранку?
— Нічого.
— Чому ж ти мені не сказала?
— Так... нащо? Я й без хліба перебуду.
Але я вже не слухав і біг додому. За кілька хвилин я повернувся з усякою їжею.
— Ксеню, голубко, їж!
Вона почала їсти "мішаючи хліб із слізьми. Попоїла трохи.
— Василю!
— Що, голубко?
— Знаєш... я думаю...
— Що?
— Я, мабуть, скоро вмру.
— Отож-таки!.. Що це ти вигадала? Чого це ти?
— Не знаю... Тільки так мені тяжко, так тяжко. Мабуть, якесь лихо буде.
Я глянув на неї — біла-біла, як крейда, та болесна така...
Лихо справді склалось таке, якого ми зроду не сподівалися, склалося другого ж дня, після ярмарку. Пам'ятаю, я сидів дома в хаті на лаві і щось робив. Коли чую, двері рипнули в сінях. Одчинилися хатні — Ксеня, бліда, заплакана, кинулась до мене.
— Василю, голубчику! Беруть мене... оддають.
— Що? Кому оддають?..
— У найми... Вчора батько на ярмарку найняли мене. Приїхав сьогодні брати... Чоловік той...
— Куди брати? Як брати?..
— У найми в чуже село. Ох, Василю, сховай мене! Сховай де-небудь, або я вмру, або втоплюся!
Вона вчепилася за мене, не пускала мене.
На крик увійшли батько. Не встигли вони спитатися, чого це ми плачемо,— чую, біжить хтось у хату. Одчинилися двері — мачуха.
Ксеня закричала не своїм голосом...
Батько відірвав мене від неї і виніс на руках у другу хату.
Я чув, як Ксеня кричала...
Її повезли, віддали...
І я більше не бачив її, ніколи не бачив... Мені сказано, що її мачуха віддала в містечко на п'ять років у найми. Я прожив ще два роки в рідному селі і не чув про неї нічого. Чув тільки, що жива. Потім батько віддав мене до міста вчитися. Як я там жив і що робив,— те не до речі тут оповідати; хай, може, іншим часом.
Але як повернувся я на деякий час додому, то чув, що її батько й мачуха з усією сім'єю переїхали жити кудись у інше село. Я питався про Ксеню. Казали: не знаємо.
Що з нею зробилося? Чи вона заробля собі хліб, тиняючися по чужих людях, по наймах? Чи досі вже спить у ямі, і літо засипа її могилу рясними квітками, а зима покрива холодним мертвим блискучим накриттям? Не знаю, не знаю... Тільки я її більше не побачив ніколи... ніколи...
[1] Сікавка — саморобна іграшка-насос.
[2] Кучанин — сусід (з одного кутка на селі).
[3] Чорна — брудна.
[4] Зруб — місце, де вирубано ліс.
[5] Загумення — місце за током.