«Івась Новітний» Іван Франко

Читати онлайн повість Івана Франка «Івась Новітний»

A- A+ A A1 A2 A3

Новітний був чоловік твердий, хоть надламаний віком і лихом. Він таїв у собі всякий біль — і рідко-рідко висказував перед другими, що йому долягає. Але при тім він не був глухий на вражіння,— противно, що раз запало в його серце, то оставалось там довго в повній силі. Замолоду, може бути, був він рухливий, палкий до діла і проворний,— але тепер сесі прикмети зовсім у нього защезли. З німою розпукою слухав він оповідання своїх кумів про невірність його жінки, про її таємні сходини з якимось панком,— але ні сусідам не заборонював о тім говорити, ані жінці ніколи й одним словом не випімнув того. Тільки сам послабав, хилився і мізернів щодень дужче. Грижа погнала його до шинку, до котрого унадився ходити щовечора. Жінка дивилася на то все сумно, але не могла сперти мужа,— боялася його чогось, відколи почула, що став для неї холодний. Вони обоє гризлися мовчки, чули, що якась погана рука невидимо викопала між ними глибоку пропасть, котрої вже ніщо не вигатить. I дивно, сумно, важко було дивитися збоку на тих двоє людей, так ніжних і люблячих, а так нещасливих,— як вони чахли та схли одно коло одного та мучилися догадками про вину другого, не маючи ніякого твердого переконання і не сміючи, по м’якості та ніжності своїх характерів, випімнути собі все, виговорити свої догадки ясно і одверто. Старий Новітний гадав, що жінка жде його смерті, і старався пити надміру і бути якнайрідше коли в хаті. Вона знов думала, що він не любить її,— і тільки дивувалася, чому він п’є і слабне. Чи вона була винна? Сього не знав допевно ні Новітний, ні його услужливі сусіди,— се могла знати лиш вона одна,— а вона була така спокійна і щаслива, дивлячись на своїх дітей, що Новітний часто сумнівався о правді своїх догадок. Ні, вона не могла бути винна! Не могла бути невірною жінкою! Невірні жінки не можуть бути такі супокійні, глядячи на дітей, котрі їм раз у раз нагадують їх проступок! Але чому ж ті діти такі неподібні ні до нього, ні до неї? А відки ж сусіди з такою певністю говорять про її сходини з якимось панком?.. Такі думки мучили не раз старого Новітного і не втихали навіть тоді, коли він силувався залляти їх спіритусом. Думки не втихали, але мов мурашки літали по крові, штучно розпаленій,— тільки тіло нило та тліло, мов у огні, в голові мутилося, і маєточок, призбираний через довгі літа праці, щезав, мов сніг весною. Довжки зразу, а відтак довги ставали чимраз більші. Жінка або не знала о них, або дізнавалася аж тоді, коли приходилося стягатися з посліднього, щоби їх поплатити. Вона плакала, цілувала своїх дітей,— але мужеві не казала нічого.

____________________

* Пальто (нім.).— Ред.

* Вас привели з буцигарні? (подьськ.) — Ред.

* А за що вас арештували? (польськ.) — Ред.

* Не смій говорити!і Мовчи й сиди там один з другим! (польськ.) — Ред.

* Мовчи, єврею, якщо ніхто тебе не питає! (польськ.) — Ред.

* Туди, туди, до пана керкермайстра! (польськ.) — Ред.

* Як називаєтеся? (польськ.) — Ред.

* Ізраєль Кеслер, прошу пана (польськ.).— Ред.

* А ти як?.. Ага, — пожди-но, пожди-но, громадянине, я тебе вже десь... Ти вперше тут? (польськ.) — Ред.

* Ні, прошу пана керкермайстра,— я вже втретє (польськ.).— Ред.

* Ага, то ти Владек Завадовський, за крадіж,— правда, як я тебе знаю! Ха, ха, ха! (польськ.) — Ред.

* А ти, негре, звідкіля? Чого ж ти там стоїш,— ходи сюди! (польськ.) — Ред.

* Як називаєшся? Ну, що ти, німий, чи що? (польськ.) — Ред.

* Скажіть там якому злодієві хай візьме його до криниці,— хай його обмиє! (польськ.) — Ред.

* Швидко, злодію один з другим, швидко! (польськ.) — Ред.

* я просив би до якоїсь пристойної... (польськ.) — Ред.

* Дати їх разом до 27, а тому — арештантську одежу,— адже в такій не можна! (польськ.) — Ред.

* Горенько, що зі мною сталось! (євр.) — Ред.

* А, до чорта з твоїм батьком! (євр.) — Ред.