«Абу-Касимові капці» Іван Франко

Читати онлайн казку Івана Франка «Абу-Касимові капці»

A- A+ A A1 A2 A3

1. Хто такий був Абу-Касим і як виглядали його капці

У Багдаді, славнім місті,
Тому літ не сто, не двісті,
Як халіфи ще жили,
Був вдовець, стара катряга,
Та такий вам скупиндряга,
Що шукать по всій землі.
Хоч багатий був, як рідко,
Та ходив брудний, як дідько,
І обдертий, як жебрак:
Сорочище чорна, груба,
Ледве руб держиться руба,
А штанищі, мов райтак.
Лисину замість тюрбана.
Обвивала шмата драна,
Ветха – й кольору не знать;
Плащ – верета-перетика,
Шпилька з терня, пояс з лика –
Хоч у просо шпаки гнать.
Звався дід той Абу-Касим,
Був купець собі, не блазень,
Пахощами торгував.
Як по місті йшов часами,
Всякий люд за ним юрбами
Біг і дивом дивував.
Та найбільше всіх уваги
У старого скупиндряги
Його капці знай тягли:
Але капці ж бо то, капці!
Що, мабуть, ще дідьчій бабці
Шлюбним обувом були.
Відки Абу-Касим взяв їх,
Кілько літ уже вживав їх,
Сього не затямив світ;
Знали лиш шевці багдадські,
Що ті капці чудернацькі
Латали вже з десять літ.
Що там прищіпок без міри!
Що там дратви, що там шкіри
Шевські руки уплели!
Десять раз підошви клали,
До старих нові шпиляли,
Щоб міцнішії були.
А під десять шкір тих, братку,
Абу-Касим наостатку
Цвяхів густо сам набив,
Та й то цвяхів з головками,
Мов цибулі з часниками, –
На уряд коваль зробив.
І обцаси тож незгірші:
Мов копита щонайширші,
Отакий лишали слід;
Пришви, дубельтово шиті,
Так були латками вкриті,
Наче дуб, корявий дід.
Ноєвий ковчег – я певен –
Стільки лат не мав і бревен,
Що ті капці-шлапаки;
Подобали на колоду,
А тяжкі були до ходу,
Наче проса два мішки.
То ж то мир увесь зглядався,
Як в них Касим прокрадався
Вулицями на базар,
Як потів, бідак, і сапав,
Ноги тяг, що ледве шлапав,
Мов за кару кайданяр.
Купці тії так всі знали,
Так їх часто споминали,
Що прислів’ям стались вмить:
Як тяжке щось мав хто в гадці:
"Се як Касимові капці,
Сього я не втну зробить".
Слухайте ж, як доля-ненька
Тими капцями злегенька
Скоботать його взяла,
Поки всі гидкі й болющі
Злих привичок шкаралющі
Потрощила й розмела.

2. Як Абу-Касим на ліцитації купив собі біду

Раз базаром Абу-Касим
В день торговий ледве лазив,
В своїх капцях ноги тяг,
Та торгу він знай пильнує!
Тут продасть, там знов купує,
Все снуєсь по вулицях.
Втім, забили барабани,
І валить народ юрбами
Там, де возний судовий
Став на бочку й викрикає:
"Хто охоту й гроші має,
Най іде в базар новий!
У базарі, добрі люде,
Ліцитац’я зараз буде!
Там купець єсть Бен-Омар;
Пахощами він торгує, –
От у нього ліцитує
Суд за довг увесь товар".
Мусульмани теє чують,
Ті жаліють, ті кепкують,
Та ніхто не поспіша.
"Пахощі – се бабське діло!
Нам на те, щоб грішне тіло
Прокормить, нема гроша!"
Та один лиш Абу-Касим,
Вчувши се, аж скочив разом,
Мов підріс і просвітлів.
"Пахощі, та й то хороші!
Продадуть за песі гроші!
Коб на час я долетів!"
І вже сапа, і вже фука,
Шкандибає і штильгука
В Бен-Омаровий базар…
Тут спіткнеться, тут офукнесь,
О прохожих лобом стукнесь,
А біжить, мов на пожар.
Прибігає – не вітаєсь,
Тільки про товар питаєсь
Та розвідує ціну.
Втім, Омар до нього сходить
І набік його відводить
На хвилиночку одну.
"Друже любий, Абу-Касим!
Бачиш, що за горе разом
Впало, наче з неба грім,
На мій дім! Та, їй же богу,
Най зламаю зараз ногу,
Як я сам що винен в тім!
Знаєш сам – купець я чесний,
Але трафивсь друг облесний,
Я за нього заручив;
Вчора мав він довг сплатити, –
Ну, і втік! І ось, гляди ти,
В що мене він затащив!
Дуже любий, Абу-Касим!
Порятуй мене сим разом!
Словечко одно скажи,
Що сплатиш сей довг за мене!
А то горенько нужденне
Жде мене в тюрмі, в вежи!
Та самому б ще терпіти
Півбіди! А жінка, діти!
Адже все спліндрують тут!
Так що нам хоч зараз гинуть,
Хоч із мосту в воду плигнуть…
Сяк чи так – нам всім капут".
Та не зрушив скупиндрягу!
Замість взяти на розвагу
Його просьбу, його плач,
Він промовив: "Кумцю любий!
Я? Тебе спасать від згуби?
Чи ж то я такий багач?"
І, лишивши Бен-Омара,
Він спішить, де возних хмара
Ліцитацію вела,
І рожевого олійку
Величезную сулійку
Власне на продаж внесла.
Сей олій з Шірасу просто
Варт був, певно, п’ястрів зо сто, –
Та ніхто не купував:
Абу-Касим скупарисько
Безсумлінно всю бутлисько
За три п’ястри сторгував.
Дав три п’ястри, в міх бутлище
Та домів коби чимшвидше,
Наче з краденим, летить.
А Омар зітхнув та й шепче:
"Бог тобі за добре серце
Ще й з процентом заплатить!"

3. Як Абу-Касим перший раз позбувся своїх капців

Оттаке добро здобувши,
Про товариша забувши,
Абу-Касим страх зрадів.
Щоб всі бачили, що справив,
Цінну бутлю він поставив
У вікні, де сам сидів.
Сам він взявся міркувати,
Як би відпразникувати
Славний сей здобуток свій?
Дать на боже? Учту справить?
Ні, про се й не думав навіть.
"В лазню я піду як стій!"
Дім як слід позамикавши
І за пояс ключ заткавши,
В лазню почалапав він.
Тут за вступ прийшлось платити, –
Плюнув, буркнув щось сердитий,
Мовби гризти мусив хрін.
В лазні служба вже пильнує:
Той у нього капці ззує,
Сей знімає драний плащ,
Третій ноги натирає,
Той щось в крижах направляє,
Аж хруснув у спині хрящ.
Поки там служебні руки
Скупаря беруть на муки,
Мажуть, правлять, місять, труть,
Аж підходить звільна к ньому
Друг один – чи то скупому
Він таким здавався буть.
Привітались, розмовляють,
Сеє-теє споминають.
Далі друг сміятись став:
"Абу-Касим, любий друже,
Тії капці – час вже дуже,
Щоб ти інші капці мав!
Глянь! Се ж дійснії почвари!
Їм нема в Багдаді пари:
Кльоци шкіряні якісь!
Ти ж бо чоловік маючий, –
Справ собі як слід папучі,
В кандалах отих не лізь!"
"Правда, друже! – Касим каже. –
Я вже й сам не раз, аякже,
Про те думав, як на гріх.
Але знаєш людську вдачу!
Як старі ті капці бачу,
То мені щось жалко їх.
Так уже я з ними зжився!
А як добре придивився:
Таж вони ще добрі скрізь!
Що ж їх дурно викидати,
А новії купувати?
Се ж нерозум! Бога бійсь!"
Поки так балакав Касим,
Аж до лазні входить разом
Пан багдадський судія.
Кинулись до нього слуги:
Сей роззув, тюрбан зняв другий…
"Я натру! Обмию я!"
Абу-Касим аж озлився
І спідлоба подивився
На лизунство "подлих" слуг
Та й пішов у лазню живо,
А за ним глядів жартливо
Той його нібито друг…
Був там довго чи коротко,
Паривсь гірко чи солодко,
Сеє вже не наша річ,
Доста, що суддя ще в ванні
Кляв на слуги окаянні,
Як наш Касим вийшов пріч.
Вийшов з лазні, одягаєсь..
А де капці? Оглядаєсь,
Але капців ні сліду!
А на місці їх блискучі,
Ще новісінькі папучі
Хтось поклав як на біду.
Абу-Касим усміхнувся.
"Хитрий друг мій! Як звинувся!
Сам немов мене ганьбив,
Та заким я вимивсь в парні,
Він взяв капці незугарні,
А папучі ті купив".
Так-то хитро Абу-Касим
Виміркував серцем ласим
І повірив в догад свій!
Швидко вдяг свої онучі
І обув нові папучі,
З лазні драла дав як стій.
Та хоч дав він з лазні драла,
Вслід за ним біда вже гнала,
Мов за жертвою змія!
Ось, чортів спімнувши копу,
Виліз, наче рак з окропу,
З лазні сам пан судія.
Вийшов з лазні, одягаєсь…
Де папучі? Оглядаєсь,
А папучів ні сліду!
Замість них для осолоди
Два капчиська, мов колоди,
Хтось поклав як на біду.
Пан суддя був дуже строгий,
Наробив як стій тривоги:
"Хто мої папучі вкрав?
Хто для насміху й наруги
Сі проклятії капцюги
Замість моїх тут поклав?"
Страх і трепет по всій лазні!
Шепти, мови невиразні…
Далі скрикнули всі враз:
"Ах, се ж Касимові капці!
Певно, трясця його бабці,
Він же й обікрав тут вас!"
Зараз хопивши палюги,
Вздогін скочили два слуги.
Абу-Касим і не снив,
Що за ним біда йде спішно!
Він в нових папучах втішно
Вже до дому доходив.
А втім, крики його гадку
Перервали: "Дядьку, дядьку,
Зупиніться! Стійте, гов!"
Став мій Касим, озираєсь, –
Се хлоп з лазні наближавсь,
Весь задиханий прийшов.
"Дядьку Касим, Аллах з вами!
А там в лазні пан за вами,
Пан якийсь знатний питав.
Конче хоче вас пізнати.
Се, мабуть, купець багатий,
Бо нас двох по вас післав".
Абу-Касим здивувався,
Веселенький поспішався,
Думав добрий зиск найти.
В лазні він вступа пороги,

(Продовження на наступній сторінці)