Та нема в світі гірш нікому,
Як сіромі молодому.
Багато часу він проводить на городі під вербами, там часто й ночує в курені. Йому тепер трохи не щоночі сняться друзі, знайомі. 29-го липня, за три дні до виїзду з укріплення, він записує, що спав надворі під деревом. Приснився Семен Артемовський, Куліш, Лазаревський, але курчата почали пищати, злізли на лице, почали клювати й щипати за ніс, і він прокинувся...
В ОБІЙМАХ НАДІЙ І ЗУСТРІЧЕЙ
Упросивши коменданта Ускова дати йому перепустку до Петербурґу найкоротшим шляхом, що зменшувало дорогу майже на 1000 кілометрів, Шевченко готувався до подорожі. Він попрощався з друзями, подарував доньці коменданта Наталії Усковій намальований ним її портрет та книжку, і о 9 годині вечора 2-го серпня, через три місяці після першого повідомлення, найнявши рибальський човен, вирушив просто до Астрахані, залишивши, нарешті, місце заслання і найтяжких поневірянь.
Чекаючи два тижні на пароплав до Нижнього Новгороду, Шевченко зустрів тут земляків з Києва, зокрема знайомого ще з Києва колишнього студента Університету Ів. Клопотовського та групу інших українців і поляків, що швидко рознесли вістку про нього по всьому місту. Скоро всі ці знайомі взяли нашого поета у свій полон. Це було якраз те товариство прихильників ідеї Кирило-Мефодіївського братства, про яке рік тому письменник Пісемський, писав із Астрахані Шевченкові: "Бачив я на одній вечірці щось із 20 ваших земляків, що, читаючи ваші вірші, плакали від захоплення і вимовляли ваше ім’я з побожністю. Я сам письменник і більшої за цю заочної чести не бажав би... Нехай усе це буде вам потіхою у вашому безрадісному житті..."
Тоді це писав Пісемський, а тепер це саме товариство мало нагоду висловити свою пошану самому поетові. Після недавнього брутального поводження, яке він бачив на засланні, це дружнє людське ставлення його глибоко вражало: "Такий швидкий і несподіваний контраст мені не дає ще опритомніти. Просте людське поводження зі мною тепер мені здається чимсь надприроднім, неймовірним". — записує він у щоденнику. І недарма, коли приснилась йому Орська фортеця і корпусний єфрейтор Обручов, то він так злякався, що прокинувся і довго не міг заснути.
Тож про ці зустрічі Шевченко записав у своєму щоденникові: "Дякую Вам, благородні безкорисливі друзі мої. Ви обдарували мене такою радістю, таким повним щастям, яке я ледве вміщаю у своєму вдячному серці". А про Астрахань читаємо такий запис: "Ох і Астрахань! Ох і портове місто! Ні одного шинку, де можна б хоч якнебудь пообідати, про квартиру і гостинницю і говорити нема чого!"
В цьому місці Шевченко випадково зустрівся з одним мільйонером, якого ще знав, будучи в Петербурзі. Цей чоловік, що їхав з родиною до Нижнього Новгороду, замовивши цілий пароплав "Князь Пожарський", взяв з собою і Шевченка.
По дорозі, пливучи по Волзі, Шевченко мав нагоду відвідати Саратов, Самару, Казань. Він всім цікавиться, намагається все оглянути, а дещо й змальовує, відвідує знайомих. В Казані поет пішов до міста, але там почув шум барабана і великий натовп людей, що проводив на страту злочинця. Щоб не зустріти тієї ганебної процесії, Тарас Шевченко взяв візника і повернувся до пароплава.
Пливучи до Нижнього Новгороду, мріючи про скорі зустрічі в столиці, Шевченко не знав, що тим часом командир Оренбурзького корпусу Перовський притяг до відповідальности майора Ускова за самовільно видану Шевченкові перепустку до Петербургу і що до Нижнього Новгороду пішли вже відповідні накази про затримку й поворот поета.
І, справді, ледве він прибув до Нижнього Новгороду, що сталось 20 вересня, як його повідомили, що мусить повернутися назад до Оренбургу і чекати дальших наказів, а в’їзд до Москви і Петербургу йому заборонений. І він з обуренням записує: От тобі й Москва! От тобі й Петербург, і театр, і Ермітаж, і академія, і солодкі обійми земляків мої!"
Та добрі люди порадили Шевченкові прикинутися хворим, і це його врятувало від повороту до Оренбургу.
Діставши від лікаря підтвердження про хворобу, Шевченко трохи заспокївся і почав знову писати листи до графа Толстого у справі дозволу на в’їзд до Москви і Петербургу. Живучи тут кілька місяців, Шевченко одночасно багато читає й листується з друзями. Вперше довідується про письменницю Марка Вовчка, оповідання якої саме вийшли з друку. Висилаючи їх, П. Куліш писав: "Бач, які дива творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак не диво, що московка переробилась в українку, та такі повісті вдарила, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру. Як то їх ти уподобаєш? Пиши щиро, бо ти в нас голова на всю Україну".
Перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко опрацьовує свої деякі твори, пише нові поезії, посилає Я. Кухаренкові та іншим, відвідує вистави, зокрема з захопленням дивиться на жартівливу п’єску І. Котляревського "Москаль чарівник", де грала згадувана вже молода артистка Піунова та приятель Шевченка артист Щепкін. Поет друкує в місцевій газеті рецензію про цю виставу.
У листі від 1-го лютого Куліш дуже не радить Шевченкові друкувати його російські повісті: "Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усі разом да й спалив".
Прочитавши оповідання Марка Вовчка і довідавшись про те, що за тим ім’ям криється Марія Маркович, поет занотував: "яке піднесено прекрасне створіння ця жінка... Треба буде написати їй листа і подякувати її за радість від читання її надхненної книги".
Шевченко й далі дістає листи, гроші, привітання від друзів: відомий історик Микола Костомаров писав: "Братові любому, друзяці щирому, співаці славному, вірному товаришеві незапам’ятної пригоди 1847-го року Тарасові Григоровичу Шевченкові від брата і друга чолом". Під "пригодою",-звичайно, Костомаров'розуміє їхній арешт за участь у Кирило-Методіївському братстві.
18 лютого Академія Мистецтв дістала офіційне повідомлення про дозвіл Шевченкові жити в Петербурзі. І графиня А. Толстой незабаром повідомила поета: "Нарешті, мої заповітні мрії здійснюються: я побачу вас скоро, наш бажаний гість, Тарасе Григоровичу! Ось уже тиждень, як прийшли папери з дозволом... жити вам в столиці і відвідувати академію. Приїжджайте швидше! Не можу більше писати: руки тремтять від нетерпіння й радости".
Діставши такого листа, поет щодня наполегливо працює над своїми поезіями: то переписує, готуючи до друку свої вірші, написані на засланні, то опрацьовує твори, написані ще до заслання, то пише щоденник.
1-го березня він записав: "На ім’я тутешнього губернатора, від міністра внутрішніх справ, одержані папери про дозвіл жити мені в Петербурзі, але все ще під наглядом поліції".
Попрощавшись з приятелями й добрими знайомими, о третій годині дня 8 лютого Тарас Шевченко виїжджає з Нижнього Новгороду на санях жандармського офіцера, який погодився довезти його до Москви. Приїхавши пізно увечорі до Москви, зупинився на одну ніч в готелі, а вже вранці переходить на мешкання до свого приятеля артиста М. Щепкіна...
НА КРИЛАХ СЛАВИ
Хоч поет у дорозі й застудився й лікар заборонив йому виходити з хати, протягом тижня, він не витримав і за кілька днів вже відвідував своїх давніх знайомих, друзів. Найперше відвідав "давно невиданого друга мого, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну". Далі пішли десятки зустрічів і нових знайомств: відвідав М. Максимовича, зустрівся з А. Мокрицьким, був у книжковій крамниці молодого Щепкіна, де побачився з Якушкіним, увечорі гостював у проф. О. Бодянського, де "наговорились вволю про слав’ян взагалі і особливо про земляків". 19 березня, незважаючи на воду й грязь під ногами, пішки обійшов з Щепкіним по меншій мірі чверть Москви.
В подальші дні знову зустрічі, запросини. Багато знайомих дарують поетові на пам’ятку то картину, то власну книгу, то портрети, а 21-го березня, вечір провів у дружини Максимовича, яка зачарувала Шевченка виконанням українських пісень. Поетові вона сподобалась, коли він ще до заслання познайомився. То ж про неї він казав: "І де той Максимович "викопав отаке зілля"?".
Про перебування в Москві Шевченко висловлюється так: "Протягом тижня я тут зустрівся й познайомився з такими людьми, з якими не пощастило б зустрітися протягом багатьох років".
24-го березня бачився з письменником С. Аксаковим та його родиною, відвідав знову княжну Рєпніну, був на званому обіді в Миколи Щепкіна, який "вшкварив баль московській вчено-літературній знаменитості. ... Там були І. Бабст, Б. Чичерін, М. Кетчер, Д. Мін, О. Кронеберґ, О. Афанасьєв, В. Станкевич, Є. Корш, М. Крузе. Пізніше у В. Варенцова мав зустріч з художниками та музиками.
Наступного дня Тарас Григорович був у М. Максимовича на обіді, приготованому на честь Шевченка. Там були Щепкін, два Аксакових, О. Хом’яков, Г. Галаган, М. Погодін та інші. По обіді Михайло Максимович прочитав свій вірш, присвячений Шевченкові, а його дружина співала українських пісень. Потім був знову в Аксакових і в О. Кошельова, там познайомився з декабристом С. Волконським. В родині Аксакових Шевченко співав пісні і зачарував всіх присутніх. Про це згадує в своїх спогадах і М. Чалий, що коли Шевченко проспівав одну бурлацьку пісню, то всі були небачено захоплені, а Констянтин Сергійович (Аксаков — Д. Ч.) навіть сплакнув від розчулености.
26-го березня Шевченко сів у поїзд Москва-Петербурґ і вперше в житті поїхав залізницею.
(Продовження на наступній сторінці)