«У темряві» Дмитро Чуб

Це трапилося влітку, коли група школярів-футболістів приїхала на змагання до іншого міста. Розташувавшися у клубі, учні разом із своїм керівником фізкультури вирішили піти на вечір спорту. Тільки невеличкий Федь почував себе після дороги стомленим і збирався відразу лягти спати.

— Ти ж боятимешся вночі без мами, — виходячи, насмішкувато кинув Гриць, що завжди дратував, насміхався над Федем, як над найменшим.

— Нічого, спробую, — обізвався Федь — не всі ж такі сміливі, як ти, що на печі без палиці сплять...

А коли надворі смеркло, хлопчина вже лаштувався спати. Ніхто, звичайно, в ті часи "і ліжок, ні подушок тут не готував. У похмурному забрудженому клубі висіло на стінах тільки кілька набридлих плакатів та в кутку стояло розладнане піаніно. Навіть світла на той час у клубі чомусь не було.

Зсунувши докупи дві лави, Федь поклав під голову свій піджачок, а під нього — вузлик з харчами й ліг спати. Але відразу заснути все ж він не міг. У вікна зазирали зорі, і хатню темряву трохи розріджував повний місяць, що теж поглядав крізь гілля осокорів, які росли перед будинком.

Хлопець ще думав про завтрішнє змагання, де він грав беком, про набридливого Гриця, який сьогодні на дорозі просто з чужого воза украв кавуна так, що дядько не бачив.

— Такому шибеникові скрізь щастить... подумав Федь, коли вже сон почав затуманювати думки.

Скільки Федь проспав, він не міг сказати, але прокинувся від якогось ніби поштовху, але від якого саме —він не міг второпати. У вікно так само поглядав місяць, але сутінки в клубі мов ще більше погустішали. Та, подумавши, що це йому так здалося, Федь уже хотів знову задрімати, як раптом почув, що легенько рипнули двері. Хлопцеві стало моторошно: чуже місто... ніч, сам у кімнаті... Лежачи горілиць, Федь не зводив очей із дверей, що були від нього за кілька метрів і вели в коридор чи сіни.

— А може це знову так вчулося, що рипнули, — думав він. Але в ту ж мить, двері знову рипнули і ніби у відтулину із-за дверей висунулась якась тінь. Але сутінки були такі, що тяжко було щось більше добачити. Холодок настирливіше пробіг по грудях, а сну — ніби й не було.

В цей час, бажаючи повернутись чи підвестись, Федь ворухнув ногами і закам'янів: його ноги були прив'язані до лав. Розв'язавши мотузок тремтячими руками, хлопець не знав, що робити далі.

— Може то злодії хотіли в нього гаманець витягти? — міркував він, сидячи на лавах з товстим, мов налигач, оривком у руках. Федь не відривав очей від дверей, за якими, здавалось, ховалась причина його неспокою і хвилювань.

Серце йому стукало, як після швидкого бігу, але вийти й подивитися — було трохи страшнувато. Але коли за хвильку знову почув скрип і шматок якоїсь тіні з-за дверей, його нерви не витримали — він схопився і, тримаючи удвоє складений товстий оривок, кинувся до зловісних дверей. Але, що за диво: розчинив двері, але в сутінках коридорчика чи сіней нікого не було! Холодна комашня знову сипнула по його тілу. І головне, що ніякого шереху не почув, а зовнішні двері — зачинені.

— А може тут? — подумав до краю стривожений тринадцятирічний хлопець і потяг до себе праву половину дверей, що закривала правий кут коридорчика.

Справді, мов прилипнувши до кутка, стояла темна людська постать. Одна мить, і Федь замахнувшися, почав з усієї сили раз по раз бити просто по голові, не думаючи про наслідки.

— Ой, Федю, це я! — закричав раптом викритий Гриць. Федь, певно, бив би далі, але в ту мить почувся на вулиці веселий гомін, розчинилися зовнішні двері, і цю сцену побачив гурт спортовців.

Гриць не сподівався від Федя такого повороту й сміливосте й не зважився навіть піти у протинаступ, а тільки просився та затуляв лице, а Федь усе додавав: — Ось тобі! Ось тобі!

А коли хлопці їх розвели й почали розпитувати, що сталося, то виявилося, що Гриць, прийшовши трохи раніше, вирішив поглузувати й налякати Федя. Прив'язавши ноги й розсунувши в головах лави, він хотів, щоб той упав між лави, а ноги були б угорі, прив'язані до лави.

Грицеві було соромно до сліз від цієї поразки, а Федь був мовчазний, але в душі радів, що хоч раз порахувався із набридливим задавакою. Всі довго ще сміялися, а Федь, лежачи знову горілиць на своїй лаві і щоб добити свого противника ще й словами, сказав:

— Бач, який герой, надумав сплячого лякати! Розумний того б не зробив, а то в нього голова, як казан, а розуму — з ложку.

Школярі ще більше зайшлись реготом', а Гриць мовчав, боячись за те, що завтра буде видно у нього на лобі й на обличчі смуги від оривка.

Після того випадку всі школярі, а особливо дівчата, часто кепкували з Гриця, говорячи:

— Грицю! Ти ж гляди не злякай мене!