«Шевченко серед дітей» Дмитро Чуб

Не бажаючи замешкати в центрі Києва, Шевченко пішов на Поділ і незабаром опинився на околиці Києва, що звався Приорка.

— Йшов та йшов, — так розповідав Шевченко тій жінці де знайшов мешкання, — бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а надворі розвішані дитячі сороченята, сушаться та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе. От я й зайшов умовитись про кватиру й попросити хазяйку погодувати мене в борг.

— Хто ж ви такий? — запитала та господиня.

— Як бачите, чоловік собі! — відповів незнайомий.

Та незважаючи на таку дивну пропозицію — погодувати в борг, господиня все ж прийняла поета на кватиру. За кілька днів з'ясувалося, хто був тим цікавим квартирантом. З свого боку, Шевченко довідався, що його господиня, була завзятою прихильницею його поезій, а також любила співати українські пісні. Шевченко був захоплений такою знахідкою: скоро став своєю людиною не тільки для дітей господині, а й для неї самої, називаючи її то тіткою, то дядиною. А білоголова дітвора, що наповнювала вулицю, приносила йому найприємнішу розвагу. Діти звали його "дядьком".

— Якось просить квартирант, — розповідає далі сестра тієї дядини, — щоб господиня дозволила няньці Оришці попрати його сорочки й носові хустки, а також, щоб господиня позичила йому десять копійок, "бо дуже треба", — казав Тарас Григорович. Господиня охоче зробила для нього і те, і друге.

Оришка була простою селянською жінкою, ще не зіпсутою міським життям. Розбираючи передану їй купу білизни, вона помітила два вузлики на кінчиках хусток.

Розв'язавши їх, вона знайшла в одному 25 карбованців грошей, а в другому три карбованці. Але вона не привласнила того скарбу, що становив більше, як її річний заробіток, вона щиро сказала господині про свою знахідку. Тарас Григорович не стільки зрадів тим забутим грошам, скільки здивувався незвичайній чесноті Оришки, що на ті гроші могла придбати собі багато всякого одягу.

Після цього "дядина" запропонувала йому переглянути все його майно, що вміщалося в невеличкій валізі, і знайшла за обгортками книжок ще 15 карбованців. Та цими грішми не захотів Шевченко платити за мешкання ні однієї копійки: "бо то., — казав він, — якісь дурні гроші, коли я зовсім забув про них, а дурному дурна й дорога!"

На ці гроші, дочекавшись неділі, він вирішив накупити дітям гостинців. Дітей набігло з півсотні. Тим часом Тарас Григорович вирушив на базар і накупив стільки ласощів, що ледве доніс до кватири. Подвір'я посипали свіжою травою, діти качалися й перекидалися, їхні веселі голоси линули далеко навколо. Але цим справа не закінчилась: по обіді перекупка привезла ще цілий віз яблук, груш, пряників та бубликів. Це друге вгощання відбулося вже за містом, на прилеглому до Приорки вигоні, куди господиня, боячись за цілість свого садка, випровадила галасливу ватагу разом із своїм квартирантом. А Тарас Шевченко був сам не свій: бігав, метушився, сміявся, жартував. Дорослі люди дивилися збоку на це й дивувалися.

Під час свого квартирування на Приорці Шевченко завжди вставав не пізніше 4-х годин ранку, щоб послухати, як пташки щебечуть... Молився й умивався він надворі, витягши власноручно із глибочезного колодязя відро "погожої" води. Любив борщ, затовщений салом і заправлений пшоном, гречані вареники й галушки. По обіді він ішов у садок, лягав під яблунею й голосно скликав дітей на розмову.

"Кого люблять діти, — казав він, — той, значить, ще не зовсім поганий чоловік". Як тільки Тараса Григоровича починав перемагати сон, діти, за умовою, мусіли тихенько його залишати. "Тікаймо, — казали вони. — бо дядько вже хропе" — і розбігались.

Коло 10-го серпня 1859-го року Шевченко одержав давно очікувані гроші й до дрібниць точно розрахувався з господинею, не забувши жодної послуги, поверх умови, щедро обдарував наймичок, а особливо Оришку, що не втаїла грошей. Напередодні виїзду він приніс господині та її дітям 15 фунтів солодощів, "Щоб вони їли та не кашляли", — казав він жартома. Із слізьми проводили мешканці Приорки любого Кобзаря. Навіть байдужа до всього куховарка Федора й та засумувала: "Наче каміння навалилось на серце, як поїхав дядько", — казала вона, а господиня дому перебування поета в них порівнювала з ясним променем сонця.

Взагалі Тарас Шевченко був дуже доброю людиною, він любив не тільки дітей: пестлива ніжність поширювалась у Шевченка навіть на тварин: не раз обороняв він кошенят від недобрих хлопчаків, а пташок, прив'язаних на мотузку, іноді купував у дітей і випускав на волю.