«Ліліт — нічна птиця грішної любові» Валентин Чемерис

Читати онлайн твір Валентина Чемериса «Ліліт — нічна птиця грішної любові»

A- A+ A A1 A2 A3

І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: "Із кожного дерева з Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра і зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього напевне помреш".

І були вони нагі обоє, Адам та жінка його вони й не соромились. Райське, одне слово, життя випало чоловікові. Жити б та Богу дякувати і всі його настанови виконувати. Нам би таке.

Але… Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив.

… І сказав змій до жінки: "Умерти — не вмреш!.. Ваші очі розкриються і станете ви немов Боги, знаючі добро і зло".

І спокусив змій Єву (чи вона недалеко вродилася від Ліліт?) і вона "взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму (грішить — так грішить разом!) і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і зшили вони фігові листя (сором пізнали) і зробили опасни собі".

Як дізнався Господь Бог то сказав: "Що ж це ти наробила?"

А жінка сказала: "Змій спокусив мене і я з’їла".

І прокляв тоді Бог змія — "над усю худобу, і над усю звірину польову. На своїм череві будеш ти повзати, і порох їстимеш у всі дні свого життя!"

… До жінки промовив:

"Помножуючи помножу терзання твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, — а він панувати буде над тобою".

І до Адама сказав Він:

"Ти в скорботі будеш їсти від неї (землі) всі дні свого життя. Тернину і осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову (ну і натворила ж Єва!). У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж допоки не вернеш у землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся".

"І назвав Адам ім’я тій жінці: Єва (себто життя, жива), бо вона була мати всього живого, і зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну — і зодягнув їх".

Місце Ліліт у раю зайняла Єва (хоч і не надовго), зайняла його на всіх законних підставах, ставши і господинею, і вірною йому, як мужу своєму.

І зажив Адам у раю з новою жоною як… у раю. І став він забувати свою першу примхливо— вередливу жону, що так брутально кинула його.

І все було б добре, якби не трапилося вже згадуваного гріхопадіння.

І сказав Господь Бог: "Ось став чоловік, немов один з нас, щоб знати добро і зло. А тепер, куди б не простяг він свою руку і не взяв з дерева життя і щоб він не з’їв — і не жив повік віку. І вивів його Господь Бог із Еденівського раю, щоб побрати землю, з якої узятий був. І вигнав Господь Бог Адама". А на схід від Еденського раю поставив Херувима полум’яного, меча який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя".

І соромно та ніяково стало добрій — майже зразковій Єві, що вона не послухавши Бога, вчинила таке, послухавши змія.

Ще й Адама намовила згризти те солодка яблуко з дерева пізнання, занапастила й чоловіка.

І вирішили вони тоді покаятись і провини свої великі спокутувати. І робили те не день і не два. (Як у приказці: є каяття та нема вороття).

З "Книги про Адама" єпископа Аракела Сюнецті виходить, що нібито Адам і Єва після вигнання з раю дали обітницю стояти нарізно з жоною 40 чи 37 днів у ріках Тигр (або Йордань). В раю вони буцімто до гріхопадіння жили окремо: Адам серед тварин-самців, а Єва серед тварин-самок — таке значить, утнули!

Але окремо жили, у водах нарізно стояли, а сина Авеля Єва народила таки — чи не стояли виходить у ріках різних, не жили в різних куточках раю, а більше всього що в однім якімсь, вельми затишному місці.

Так закінчилася перша сімейна драма людства. І звідтоді почалося, що й нині триває, — нещастя людства. Як Адама було вигнано з раю і рай той назавжди скінчився. Наче золотий сон який був і якого ніби й ніколи не було. І виною тому була представниця прекрасної половини людського роду. Виходить, що перша Ліліт, що друга, Єва таки завдали Адамові клопоту по саму зав’язку.

Щоправда, крім втрат є й здобутки: "Пізнав Адам Єву, жінку свою і вона завагітніла".

Виходить, один раз втратив чоловік, в інший — пізнавши нарешті жінку, — здобув. А який з них кращий?

Ні, ні, не беруся судити, бо нікому не догодиш, адже одному перший рай кращий, другому — другий. Визначайтесь, добродії — самі.

4. ДРУГЕ ПОВЕРНЕННЯ ЛІЛІТ

КАЇН УБИВ НЕ РІДНОГО БРАТА? І ХТО ТЕПЕР ДОВЕДЕ, ЩО ЛІЛІТ НАРОДЖУВАЛА… ВАМПІРІВ — БОГ З ВАМИ! БУЛА ВОНА ВСЬОГО ЛИШЕ ВІЛЬНОЮ ПТИЦЕЮ НІЧНОЇ ГРІШНОЇ ЛЮБОВІ!

Як бачимо другий експеримент Господа Бога по створенню жони для Адама нарешті завершився.

І завершився успішно — Адам хоч і за другим заходом, але отримав супутницю життя, що припала йому до душі.

І стали вони звідтоді — бодай і вигнані з раю (а хто не помиляється? Кінь на чотирьох, а й він спотикається) жити— поживати і добро та дітей наживати.

А що ж Ліліт?

Як вона жила звідтоді, як дременула, що аж шлях за нею закурів, із раю, з Едему квітучого у світ великий, але грішний?

Не запав за нею слід, не щезла вона. Вигулькнула. Як почула, що й Адама вигнано з раю з новою вибраницею. Виходить, не вона одна така… нестійка. Прибігла якось до Адама лисицею… хі-хі та ха-ха!.. Як же це ти з новою жіночкою дожився, що з раю тебе втришая витурлили? Ой, Адам! Зроду б не подумала, що й ти здатний на гріх! Цим ти мені аж цікавішим став. Навіть не впізнаю тебе, Адаме, синок Божий і раптом… согрішив! Хі-хі, ха-ха!.. Дай я на тебе хоч подивлюся, грішнику ти мій! Давно б так, тоді б і не довелося мені брати ноги в руки і давати драла з раю. Але не біда. Втрачене ще можна навернути. Га? Га-а??? Як ти дивишся на це, Адамчику?

І буцімто навіть забажала повернутися до мужа колишнього свого — не знаю, правда, в якій іпостасі, адже місце законної жони у нього вже зайняла Єва, Адам було розхвилювався як зустрів Ліліт, все минуле — не таке вже й далеке — і сколихнулося в його душі, надто все ще чарівливо-спокусливою була клята і ненадійна Ліліт! А поживши в грішному світі, чарівливішою і ще спокусливішою стала гемонська вертихвістка!

Та за такою на край світу побіжиш, а не те, що з раю. Не встояв Адама перед її чарами.

— Що, Адамчику, з раю вилетів? — тягнула вона насмішкувато і від того ще звабливішою ставала. — А Єва твоя… х-хороша. Я просто накивала п’ятами з раю, яко блудниця, а вона ж, свята та праведна, а що втнула?!. Божу заборону порушила, спокусі змія піддалася свята та непорочна!.. Хоча… Дякуючи Єві ти нарешті спізнав гріх з жінкою — найсолодший і най— бажаніший з усіх гріхів. Чоловіком нарешті став не глиняним, як зі мною, а справжнім. В гарячії плоті. От що таке гріх з жінкою! Тепер втямив?

— Та що ти таке речеш стидне?

— Може й стидне, але житейське. Бачу, бачу в твоїх очах блуд, колишній райський насельнику. Тепер ти справжній чоловік, аж я не проти з тобою знову закрутить шури-мури. Я ж бо Ліліт — птиця нічна. А царство любові — ніченька, і темная, і зоряна та ясная. Я в ній богиня…

Не встояв Адам (слабаком виявився чи що?) проти чарів Ліліт — став з нею… жити. Спершу потайки крутив, а тоді, як розхоробрився то і відкрито, у смак увійшов, стала йому Ліліт не то жінкою, не то коханкою— блудницею. Та й не боявся Адама тепер вже нічого. Розумів: то з раю можна вигнати за гріхи, а з грішного світу за гріхи вже нікуди виганяти — гуляй душа!

І загуляв чоловік — як і загулюють його далекі потомки, та так що довго не міг отямитись Ледь Єву не кинув. Добре, що вчасно схаменувся.

Як свідчать апокрифи — правда, не визнані церквою, — буцімто 81 рік жила Ліліт. Як жінка з Адамом, коли повернулася до нього. То виходить, на той час Адам став двоєженцем? І буцімто в них ще й діти були. Отакої! Правда, з тих дітей — від Ліліт — повиростали люди все злі та недобрі (на відміну від Євиних, котрі всі ставали добрими та милосердними).

Ось звідтоді й розділилося людство і пішли творитися два його типи: злі та недобрі від Ліліт та добрі й милосердні від Єви. От що буває, коли чоловік, маючи жінку, в гречку стрибає. Буцімто Каїн був сином Ліліт і вбив він не рідного свого брата, а — зведеного, адже Авель був сином Єви. Звідси й почалися наші сімейні непереливки, чвари-розбрати, стрибання в гречку, різні амурні походеньки, шури-мури і таке інше їм подібне, для багатьох чоловіків спокусливе.

Звідтоді звинувачують Ліліт у всіх мерзенних капостях, мовляв, вона сама така була, як і вчинки її недобрі. Від неї, мовляв, народжувалися біси, перевертні, вампіри, бо вона сама буцімто володіла тими рисами, що присутні цим жахливим створінням. І навіть ссала кров у новонароджених малят. Могла й сама перетворюватися в перевертнів (із симпатичними жіночими личками), навіть, у звірів — частіше всього в кішок та гусок.

Стоп, стоп!.. Не будемо драматизувати ситуацію та очорнювати Ліліт різними вигадками — все ж таки вона була першею жоною прабатька нашого. Шануймо її бодай за це. А що вона передала деякій частині людства деякі свої негативні риси та якості (чи не на генетичному рівні), то… Не знаю, не знаю. Передала чи не передала… Це, як кажуть, ще довести треба. Тож нічого обмову гнати на чарівну жінку, що хоч і завдала Адамові клопотів, але ж і ощасливила його — птиця нічної грішної любові про яку мріють — і мріяли у всі віки минулі, і мріятимуть у всі віки прийдешні, — всі чоловіки планети Земля. Дай їм, Боже!..

(Продовження на наступній сторінці)