«Ліліт — нічна птиця грішної любові» Валентин Чемерис

Читати онлайн твір Валентина Чемериса «Ліліт — нічна птиця грішної любові»

A- A+ A A1 A2 A3

А ти… з другої… ні, ти з третьосортної глини! З різними там домішками. З порохняви простіше! А я… Та, може я… я… з морської глини. А ти… ти з озерної. Ба, навіть, з болотяної. А тому ти не рівня мені, глиняний чоловіченьку! Мене недарма ж ось-ось назвуть кращою половиною людства. А тебе — гіршою.

Отак!

А тому я собі чоловіка найду з кращої глини!

І як затялася, як затялася!..

Все ту ж пісеньку співає і співає: чоловік з гіршої глини, а вона з кращої— щонайкращої! Ледь чи не з небесної, мани. А тому вона достойна кращого. А Бог її позбавив вибору— зліпив лише одного чоловіка. 3 чого вибирати? (Спірка ця, між іншим, ще й досі триває в роду людському).

І почався в раю конфлікт.

Першими в історії людства сімейний конфлікт.

Впертий Адам — подумати тільки! — вперто не погоджувався, ще він з гіршої глини. Ліліт так і не зумівши переконати його, що він з гіршої, зрештою, хряпнула райськими дверима! Подалася в світ за очі, війнувши пальмовим листям, що правило їй за міні— спідниченьку на її крутих стегнах, засмаглих і вабних. Подалася шукати собі не глиняного чоловіка, що було непростою справою, адже глиняних, здається й нині.. гм-гм… більше.

Три янголи, змахнувши крилами, полетіли доганяти збіглу жону аби повернути її до мужа свого. Глиняного. Бо де ж іншого тоді можна було знайти? Та й що з того, що він глиняний, як він законний! Самим Богом даний!

А коли жінці чогось забандюриться— заманеться, то вона так гайне осою барвистою, до чужого меду ласа, що навіть крилаті янголи її не швидко наздоженуть.

Гналися янголи, гналися чи не з третьою космічною швидкістю на свої крила налягали, ухоркавшись добряче і ледве— ледве наздогнали втікачку — аж біля Червоного моря.

Отак прудко дременула перша жона від мужа свого! Так би мовити, подала "добрий" приклад усім представницям кращої половини роду людського!

Ось так воно мовби насправді було, а потім у Біблії все переінакшили, запевнивши, що Ліліт — це всього лише мовляв, нічна птиця (гарна птиця!), та ще одне з демонічних ймень (справді, демонічне!), а в роду людському, мовляв, була в Адама лише одна Єва. Котра й стала йому зразковою жоною. Як і прикладом для всіх наступних поколінь представницею кращої половини роду людського.

Але про Єву, що з ребра, трохи згодом, а зараз про ту…

Що зліплена була з кращої, буцімто, глини. І це так, бо як тепер достеменно відомо, всі представниці найкращої половини роду людського безперечно походять лише з кращої— щонайкращої глини (жаль тільки, що деякі з них про це чомусь забувають), від добропорядної та цнотливої Єви вони, а не від якоїсь там неврівноваженої — чи не буйної — Ліліт, нічної птиці — гм-гм…

2. ЩО З ТОГО, ЩО САТАНА — ЯК ВИЯВИТЬСЯ, ТАКИ САТАНА! — СТВОРИВ ЇЇ НАЙЧАРІВНІШОЮ І НАЙ-НАЙСЕКСУАЛЬНІШОЮ…

Наздогнати крилатим янголам збіглу жону Адама, хоч вона й дременула аж— аж, таки вдалося, але…

Але втікачка категорично відмовилася повертатися до мужа свого, (і в кого тільки вона цього навчилася, будучи першою в світі жоною?)

— Не повернуся, хоч ріжте мене! Хоч розпинайте! Дарма летіли за мною та крила свої били.

— Навіть у рай не повернешся? — вкрай були спантеличені захекані янголи. — В самий Едем квітучий і безтурботний?

— Навіть у рай! У квітучий і безтурботний рай, бо з глиняним чоловіком мені і рай не рай.

— Ой, не дурій, жіночко, — вдалися до погроз янголи, — дізнається про твій… е-е… вибрики Господь — перепаде тобі. Ще й на нас його гнів з-за тебе окошиться. Адам тобі самим Богом даний, а ти… Ти драла. Ганьба!

— Треба буде — сама собі судженого виберу.

— Ой, повертай краще голоблі. Тим паче, ні з якою грішною землею рай і порівнювати не можна.

— Це як для кого. Для мене з милим-любим рай і на грішній землі рай!

— Що ти мелеш, нерозумна жінко?!. Схаменися й повертайся в рай, де не життя, а — мед!

— Не повернуся! І ви мені не укажчики! Сама собі раду дам! Може я етану… стану отією самою… Демоницею!

— Свят, свят! Людську породу поміняти на гемонську? Що речуть твої грішні уста?

— Що чули. Іду спокушувати чоловіків, заявляючись їм в най-най-звабливішому вигляді. О… Ото буде житуха! А з нудним Адамом хіба то життя? Так, суцільне нидіння в нудному раю. Та й що це за рай, як у ньому згрішити ні з ким не можна — нащо мені, жінці, така благодать?!. Та ще огороджена парканом. Сидіти як у заперті? А я птиця вільна — де схочу там і літаю. З ким хочу, з тим і люблюся. І грішу від душі.

Янголам довелося ні з чим повертатися до раю — не зуміли вони вкоськати першу жінку, яка забагла волі.

Не на ту напали!

Досі дивно— предивно: як вона, перша жінка, буцімто створена самим Господом і поселена в Едемі та раптом проміняла його на грішну землю? Та ще й здійняла бунт. До гріхопадіння. Коли ні їй, ні чоловіку її ще не були відомі добро і зло.

— От і виходить мовби неув’язочка. Не знаючи, що таке добро і зло, як можна повстати проти райського життя? Та ще не знаючи іншого взагалі життя. (От і спробуй цим жіночкам звідтоді догодити — ти їй рай, а вона драла! Давай їй грішну землю!)

А все тому, розповідають нам інші апокрифи, що були популярні ще в ранньому Середньовіччі, що причину падіння Ліліт та перетворення її з людини (кращої представниці кращої половини роду людського) у демоницю (демонське кодло), можна пояснити лише одним: насправді Ліліт була створена не Богом.

Зовсім не Богом, а… Сатаною, якому Господь, не маючи вільного часу необачно доручив се діло — створити Адамові[40] жону. Адам тоді тиняючись раєм, тільки й пхикав: хочу жону! Хочу жону! У кожного звіра пара є, а я ж людина.

Сатана — а він тоді був ще зразковим янголом — чи не архангелом, котрий визнавав Бога, — і створив. Знав Господь кому доручати таке архіважливе діло!

Так ось той Сатана, що згодом став вічним противником Господа та падшим янголом і створив Ліліт — на горе Адамові. Я і пізнішим людям. І в першу чергу, звісно, всім наступним чоловікам (От кому ми, чоловіки, повинні дякувати!)

А створив Сатана Ліліт в образі найпрекраснішому. Ліліт була красунею з красунь. Та що з того, як Адам, не маючи з ким її порівняти за відсутністю інших дів, — не вважав її такою, бо й не розбирався в жіночій красі — справді глиняній, що з нього візьмеш!

А Сатана її створив, повторюємо, найчарівнішою і найспокусливішою, як би ми сьогодні сказали — сексапільною чи що. В крайньому разі зело сексуальною. (Прямо секс-зіркою). Але, кого в раю вона могла спокушати? Того флегматика, глиняного Адама?

Все б нічого, так душею та краля-красулечка, ліпота до того небачена на ймення Ліліт, була подібна до свого творця Сатани… Ой, ой, не робіть передчасних висновків та ще на все жіноцтво, шановні добродії новітні Адами — ще не все втрачено. Тому й драла дала з раю, що душу мала… гм-гм… від самого Сатани, і була вона не лише красунею, а в до безміру недоброю, підступною, злою й жорстокою — як і її творець, адже як і Адам, Ліліт не була народженою, а була створеною. А це велика різниця, добродії і товаришочки!

Ось звідтоді, кажуть, на землі живуть два типи людей: злі та жорстокі і взагалі, не добрі (це діти, онуки і правнуки і далекі пра-пра-пра… Ліліт, сатанинського чарівного створіння) і добрі та милосердні — діти, онуки, правнуки і взагалі пра-пра-пра… Єви, творіння Божого.

А щодо Ліліт, то вона, як задерши спідниченьку, дала драла з раю коли і самі янголи не змогли її повернути від Червоного моря, Господу Богу нічого не залишилося робити, як створювати Адамові нову жону. І тепер вже Самому, не довіряючи се відповідальне діло нікому, тим більше Сатані.

Ось тоді на світ білий і вигулькнула Єва. Вирішивши нарешті ліквідувати свою промашку в створенні жони для Адама, Господь, закачавши рукава, енергійно взявся за діло. І створив подругу Адамові не як Сатана з глини свою Ліліт, а з Адамового ребра. Щоб міцніше її прив’язати до мужа свого. І це йому, як час покаже, нарешті вдалося, і вдалося просто таки блискуче!

І сталося це, як згодом казатимуть, за часів Адама. Себто дуже давно, у дуже віддалені часи.

3. ДРУГА СПРОБА ОЖЕНИТИ АДАМА НАРЕШТІ ВДАЛА, ХОЧ І ЗАКІНЧИЛАСЯ ФІАСКО — ГРІХОПАДІННЯМ МОЛОДИХ ТА ВИГНАННЯМ З РАЮ ВТРИШИЯ!

І сказав Господь Бог: "Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього…"

І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон і заснув він. І Він узяв одне з ребер його (як саме ліпив Сатана свою Ліліт, в Біблії про те анічичирк), і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку і привів її до Адама, і промовив Адам: "Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою (от що таке запопасти справжню жінку, з власного ребра, а не з якоїсь там річкової глини) та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом". І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромилися.

Отож, насадив Господь Бог рай у Едемі, на сході, і там осадив людину, що її Він створив, і Господь Бог зростив із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю і дерево пізнання добра і зла.

(Продовження на наступній сторінці)