«Ярлик на князівство» Валентин Чемерис

Читати онлайн повість — химерію Валентина Чемериса «Ярлик на князівство»

A- A+ A A1 A2 A3

Ті ж, що були, мусили вступити в бій в останній момент і в самому центрі: біля Красної площі. А тому Сталін, готуючись до своєї евакуації з Москви, прикрившись відповідною постановою ДКО № 740 від 8 жовтня 1941 року, віддав наказ про "проведення спеціальних заходів" — мінування не тільки далеких підступів до Москви і стратегічних об’єктів, але й усіх трас, якими німці могли прийти до Кремля.

В першу чергу мова йшла про Ленінградське шосе, Ленінградський проспект, вулицю Горького (Тверська) та інших "танконебезпечних вулиць" — нинішні Велика Дмитрівка, Велика Нікітська, Воздвиженка, і, можливо, Знаменка. Вся ця величезна територія увійшла в зону відповідальності ОМСБОП — окремої мотострілкової бригади особливого призначення НКВС: вона її мінувала, вона ж повинна була її обороняти, вона ж і підривати.

Згадувана бригада була у віданні старшого майора держбезпеки (відповідно загальновійськовому званню генерал — майор) Павла Судоплатова, який очолював з жовтня 1941–го 2–й відділ НКВС (терор і диверсії в тилу противника).

Бійців ОМСБОПа майже повністю націлювали на диверсії і терор, що означало: підкрастися до об’єкта, замінувати, підірвати… Центр Москви був відданий під контроль ОМСБОПа, де той мав наводити "революційний порядок".

Була ще й особиста вказівка Наркома Внутрішніх справ: спецгрупі виділили кілометри шнурів, бікфордових і детонуючих, велику кількість підривників і тонни вибухівки.

Але коли і як мінувати — не визначилася. Павло Судоплатов зізнавався:

"Коли в жовтні 1941 року мене викликали в кабінет Берії, де знаходився Маленков, і наказали замінувати найважливіші споруди в Москві і на підступах до неї, такі як головні залізничні вокзали, об’єкти оборонної промисловості, деякі житлові будинки, деякі станції метрополітену і стадіон "Динамо", вибухівка повинна була бути готовою уже через двадцять чотири години. Ми замінували кілька урядових дач під Москвою (серед них, правда, не було дачі Сталіна)… Ми трудилися цілодобово, щоб виконати наказ…"

Бойовий наказ № 1 від 15 жовтня 1941 року по ОМСБОП:

"Противнику вдалося зайняти міста Можайськ і Малоярославець… ОМСБОП, будучи резервом 2–ї мотострілкової дивізії військ НКВС до 7.00 16.10.1941 зайняти райони: площу Свердлова (Театральна), Красну площу, площу Маяковського в готовності діяти: Ржевський вокзал (Римський), Ленінградське шосе, Волоколамське шосе…"

В іншому документі йдеться про те, що перший наказ на мінування диверсанти НКВС отримають 7 жовтня 1941 року:

"7 жовтня 1941 року бригаді було наказано організувати загін для мінування важливих об’єктів і споруд державного і оборонного значення у Москві… Важливі стратегічні об’єкти столиці були заміновані…"

ЯРЛИК НА КНЯЗІВСТВО

НЕРУСЬКІ РУСЬКІ МОНАРХИ, або Заручення в Берліні

Насамкінець було підписано офіційний договір на найближчі 5 років про мир і дружбу між двома країнами — Великою Німеччиною і Великим Московським князівством–2. А тоді зненацька німецький уряд в особі рейхсканцлера запропонував герру Йосипу одружитися. З принцесою Марією, яка неодмінно народить йому сина — спадкоємця, якого так багне герр Йосип і якого йому так і не змогла народити ялова його княгиня.

— Німкеню? — вкрай подивовано перепитав було герр Йосип. — Але ж ми руські…

— Між іншим, герр Йосип походить з грузинського роду Джугашвілі.

— Але жінки у нас завжди були росіянками, — ще комизився герр Йосип.

— А тепер будуть… німкені, — хрюкнув рейхсканцлер.

І не питаючи навіть згоди герра Йосипа оголосив про шлюб великого московського князя Йосипа ІV Джугашвілі з німецькою принцесою Марією з роду Гогенцоллернів.

І тієї ж миті, наче й чекавши її, "білява арійська бестія" як вродилася біля новоспеченого московського князя з титулом "великий" і вліпила йому один з найміцніших поцілунків (решті присутнім спритно посилала — як еквівалент — повітряні поцілунки).

Рейхсканцлер задоволено хрюкнув — спектакль вдався на славу, внісши свою родзинку в офіційний прийом. Правда, сам герр Йосип — чи то пак молодий, — мав вигляд розгубленого слуги, якого обманув пан. До Берліна він прибув за ярликом на князівство, але аж ніяк не за дружиною. Щоправда, в сімейному житті йому не таланило. Велика княгиня Євдокія так і не змогла йому народити нащадка, майбутнього Йосипа V. Змушений був відправити її — у традиціях руських монархів — на пожиттєве заслання до віддаленого монастиря (хай дякує, що хоч життя їй зберіг). Звідтоді він і підшукував собі велику княгиню. Неодмінно русачку. Тож коли рейхс-канцлер запропонував йому німкеню Марію (що з того, що вона буцімто з роду Гогенцоллернів!), спершу було запручався — що німкеня. Аж заноровився. Але кляті німці натисли, пригрозивши відібрати ярлик на князівство — погодився. Ярлик дорожчий. Не погодься він на німкеню, клята німчура віддасть його іншому нащадку Йосипа Сталіна, і прощай тоді вимріяна влада, що так тяжко йому дісталася! Змушений був погодитись.

Та й чув щось краєм вуха, що руські імператори часто женилися на іноземках і що в їхніх жилах взагалі мало текло руської крові. І — нічого.

Творили руську імперію. Ще й німців тоді били.

Ще перед поїздкою до Берліна його в цьому питанні просвітили радники.

І що виявилося? Що руські царі насправді були… неруськими царями! Почати хоча б з першого руського князя Рюрика, покликаного з найманою дружиною в Новгород "з-за моря" і який заснував династію Рюриковичів. Був він із варягів, тобто в ньому текла скандинавська кров. Та й люба його і єдина жона Єфанда походила з роду норвезьких королів! Від цього шлюбу і народився неруський — по крові, — Ігор, який став князем і продовжувачем руського роду Рюриковичів.

Його син Святослав І мав трьох жіночок, в тім числі й привезену ще Рюриком скандинавку Малфред. Князь Володимир Красне Сонечко мав шість жіночок — в тім числі й половецьку княгиню, візантійську принцесу і ще буцімто якусь "чехоню". Його четвертий син Ярослав Мудрий на одну половину скандинав, на другу половець, мав жону Інгігерду — дочку шведського короля Олафа Шетконунга.

Його син Всеволод І мав двох жінок — половчанку Анну і дочку візантійського імператора Константина ІХ Мономаха. Від цього шлюбу й народився Володимир Мономах, котрий мав за жону дочку короля Англії Гарольда ІІ. Це — Київська Русь.

Перейдемо, просвіщали його радники, — до Московської.

Засновник Москви Юрій Долгоруков по крові трохи англієць, трохи половець і водночас скандинав, але аж ніяк не руський. Його брат Мстислав Великий мав жону Христину, дочку шведського короля Стенкільсона…

Онук Олександра Невського Юрій взяв шлюб із сестрою хана Узбека Кончакою (у хрещенні Агафія). Після звільнення Русі з монголо — татарського іга руські великі князі, а потім царі й імператори тільки те й робили, що женилися на іноземках.

Сам Дмитрий Донськой видав своїх двох дочок за литовських князів, його син Василій І женився на дочці литовського князя Вітовта Софії, другою жоною Івана ІІІ стала Софія Палеолог, небога останнього імператора Візантії Костянтина XІ. В жилах Івана Грозного (перший російський цар) текла на три чверті руська кров і на одну чверть візантійських імператорів.

Ще до початку царювання династії Романових в крові царствених осіб та їхніх чад іноземної крові не було. Це були руські царі і по крові. Але вже Петро І мав двох дружин — Євдокію Лопухіну і Марту Скавронську (Катерину І), яка була дочкою шведа — квартирмейстера Рабе.

Починаючи з Петра ІІІ всі царствені престолонаслідники були німцями, що походили по Голштейн — Готторпській лінії — з невеликими домішками австрійської, англійської, голландської, датської і грецької крові.

— Он як?? — аж підскочив Йосип ІV, напівгрузин, напівруський, слухаючи свого радника. — Цікаво, цікаво!..

Син Петра ІІІ — не міг зупинитися радник, — і Катерини ІІ (принцеса Ангальт — Цербська) Павло І був одружений на принцесі Луїзі Гессен — Дармштадтській (в хрещенні Марія Федорівна).

Син Павла І Олександр І женився на Луїзі Марії Августі, принцесі Беденській Дурлах (Єлизавета).

Другий син Павла І Микола І женився на принцесі Луїзі Шарлотті Вільгельмині ІІІ (Олександра Федорівна). Син Миколи І Олександр ІІ женився на принцесі Максиміліані Вільгельмині Августі Софії Марії Гессен — Дармштадтській (Марія Олександрівна). Син Олександра ІІІ Микола ІІ, останній російський імператор взагалі і династії Романових в тім числі, женився на принцесі Алісі Вікторії Олені Луїзі Беатрісе Гессен — Дармштадтській, дочці Людовика ІV (Олександра Федорівна).

Ось такою онімеченою закінчила своє царювання династія Романових.

— Герр Йосип онімів від щастя? — доноситься в його роздуми чийсь владний голос. — Ще б пак! Таку лялечку відхопив, як арійська білокура бестія, принцеса Марія! Чути хрюкання.

Герр Йосип нарешті повертається до дійсності.

Його (а заодно і "арійську білокуру бестію") вітає сам рейхсканцлер. Треба було дякувати главі уряду Великої Німеччини за милість і за такий щедрий дарунок.

— Чи, може, герр Йосип не згоден взяти принцесу Марію за велику княгиню? Так ми їй швидко знайдемо іншого жениха!

(Продовження на наступній сторінці)