— Про це говорять записи автоматів, — задоволено посміхнувся Аеровел.
— Вітаю тебе!.. — Простягнув руки вперед Ліахім. — Жалкую, що не можу обняти…
На обличчя Аеровела раптом набігла тінь занепокоєння. Він допитливо поглянув на друга.
— Послухай, Ліахіме! Але що трапилось? Для чого потрібно тратити енергію планети? Адже я поверта-юся додому.
Ліахім продовжував посміхатися, але десь в глибині очей гніздилася тривога.
— По-перше, поздоровляю тебе з днем народження. Сьогодні тобі сповнилось п’ятсот вісімдесят років. Ти, напевне, забув?
Аеровел сердито нахмурився, гнівно відкинувся на спинку крісла.
— Це нехороші жарти, мій брате! Я дякую тобі за пам’ять, але невже лише для цього…
— Ні! Не для цього, — заперечив Ліахім. Лице його стало серйозним. — Слухай мене. За ті десять років, доки ти проводив свій експеримент, відбулися незвичайні події. Кілька вчених нашої Системи підготували не-безпечний проект і подали його на розгляд Космічної Ради. Один з авторів проекту Семоній.
— Семоній? — здивовано перепитав Аеровел. — Я знаю його давно. Він завжди був трохи загарячий. Це, напевне, вплив південної крові. Ну то що за проект він подав?..
— Його проект передбачає передачу функцій науково-технічного, а також всякого іншого громіздкого мислення машинам і повне звільнення людей від інтелектуальної праці…
— Це божевілля! — майже закричав Аеровел. — Невже є безумці, які підтримують цей проект?..
— І навіть багато, — відповів Ліахім. — Його схвалюють навіть учені сусідніх систем. Не всі, звичай-но… Такі, як Алл-Аскор-Гудін з системи Центавра, Брраж-сі із Сиріуса і деякі інші. Я знав, що ти підтримаєш мене, і вирішив тебе викликати. Без тебе Космічна Рада не буде розглядати проекту. Поспішай! Може, твій ав-торитет зупинить їх!
— Не авторитет, а логіка і людський розум, — суворо сказав Аеровел. — Добре! Виключайся. Я приско-рю повернення.
Постать Ліахіма зникла. В кубі простору знову поповзли рожеві тіні. Поворот важільця — світло погас-ло…
Аеровел набрав групу цифр на клавіатурі пульта. Електронний мозок космольота одержав завдання. Те-пер апарат повернеться на рідну планету швидше.
Треба було б відпочити, але вчений забув про це. Страшна тривога, невідома за всі півтисячі років його свідомого життя, проникла в серце.
Небезпечну справу задумали члени Космічної Ради. Необхідно яким завгодно способом не допустити здійснення проекту.
Аеровел включив радіостанцію, піймав музичну телепередачу з рідної планети через трансляційний су-путник. В кубі простору виникли об’ємні зображення, пролунали звуки чарівної музики.
Вчений прислухався. Мелодія була незнайомою, але в ній чулися давно відомі мотиви. Аеровел присуну-вся ближче, передача повністю захопила його. Почувся голос диктора:
— Фантастична музично-зорова композиція молодого музиканта Мена на тему: "Прогрес".
…З неймовірної глибини простору почала народжуватися запитливо-тривожна мелодія.
На екрані простяглася кам’яниста рівнина. Ніякої перспективи, тільки туман повсюди, густий задушли-вий туман. Десь попереду вгадується джерело світла. Що там? Зоря, сонце чи, може, мертва планета, що сяє відбитим промінням? Ця болюча думка написана на чолі змарнілої високої жінки, яка, простягнувши руки вперед, йде наосліп в тумані.
І гримить урочиста ораторія-гімн на честь цієї жінки, яка не зважає на криваві рани на ногах, шукаючи дорогу серед мороку.
— Куди йдеш, безумна? — погрозливо гримить мелодія, і здається, що те запитання кидають всемогутні сили Космосу. — Хіба ти не бачиш, що неможливо проникнути у віковічні таємниці Буття, що тобі судилося вічно бродити в тумані?..
— Ні! — тихо відповідає жінка, і її голос розкочується хвилями внизу, а луна підхоплює його і несе в безкінечність. — Ні, я не вірю в це! Я знаю, я бачу, що десь попереду сяє зірка. Там Істина! Хто може зупинити мене в моєму пориві?
— Ти зовсім знесилена! — погрожує Космос. — Ти ледве пересуваєш побиті камінням невдач ноги! Ку-ди ж, нещасна, думаєш ти дійти?..
— Кожна удача буде цілющою для мене, — гордо відповідає жінка і вперто рухається вперед. Світло яс-нішає, з’являється золотий ореол. Туман потроху розсіюється.
— От бачиш, зла сило, — тріумфуючи, вигукує жінка, — світло яснішає, шлях все коротший, а я не ста-рію, рани мої заживають!..
У відповідь лунає громовий сміх — сміх ненависті та іронії.
— Поглянь, нещасна! Ще крутіша гора перед тобою! Так буде завжди по дорозі до Істини! Бо вона безкі-нечна і недосяжна! Вернись!..
— Ні! Не вернуся в туман, у чорну пітьму! Тут щастя, в цьому важкому шляху…
Обличчя жінки молодшає, вогонь юності і знання загоряється в сміливих очах, тіло наливається силою. Все рідшим стає туман, все яснішим стає сліпуче світло попереду. Десь здалеку в мелодію поєдинку сил пітьми і світла вплітається мелодія гімну Людині, що його співають підкорені сили природи… Аеровел виключив передачу, закрив очі. Чудесна ораторія! Це ж Людство — та жінка, що йде на круту гору в тумані, це ж вічний порив до пізнання Всесвіту, який живе в душі кожної людини.
Почулися гармонійні звукові сигнали. Попливла мелодія Гімну Системи. Апарат пройшов її кордони — перші опорні пункти Розуму перед проваллями Космосу. Цими кордонами були тисячі штучних планет — ла-бораторій, станцій, пунктів невідкладної допомоги, які оберталися навколо центрального світила за орбітою останньої планети.
Нечутно відсунулася могутня металічна брила, що закривала оптичний отвір зорельота. За прозорою бронею на фіолетовому тлі простору привітно засяяли блакитні, рожеві й зелені вогники станцій.
Скоро — Рідна Планета…
Засідання Космічної Ради
…Ліахім сам особисто примчав на космодром, щоб зустріти Аеровела. Супутники нагляду давно вже по-відомили про нормальне проходження його космольота мимо зовнішніх планет і поясу астероїдів.
Минали тривожні хвилини. Сотні людей впилися поглядами в екрани локаторів. І ось над круговою пло-щею космодрому завили пронизливі сирени. Це був знак, що космічний корабель Аеровела захоплений полем тяжіння планети. Ось він з’явився на екранах локаторів. І тоді могутні потоки енергії ринули назустріч гостю, оточивши його електрогравітаційною подушкою. Апарат, блискаючи матовими боками, м’яко і безшумно опус-тився на цій подушці на космодром. Його тіло, схоже па гігантську стометрову дзиґу, нависло громаддям над захованими в грунт приміщеннями космодрому.
Потужні струмені блакитного газу вдарили з усіх боків, схрестилися над апаратом і за кілька хвилин роз-танули в повітрі. Радіоактивні або космічні випромінювання, які могли заразити обшивку корабля в польоті, були повністю нейтралізовані.
В підземних приміщеннях заблимали зелені вогники дозволу. Ліахім відірвався від екрана і кинувся до виходу. Ліфт блискавично підняв його на поверхню. Слідом за ним на космодром з-під землі висипало більше сотні інженерів та наукових працівників Центральної Академії Системи. Вони приготувалися забирати з космі-чного корабля результати дослідів Аеровела. Погляди присутніх зосередилися на нижній частині велетенської дзиґи. Нарешті там з’явився чорний прямокутний отвір. З отвору вийшла людина. Це був Аеровел.
Він прикрив очі долонею, ніби від яскравого світла, похитуючись, ступив кілька кроків від корабля, ві-таючи присутніх. Його слова полинули над космодромом:
— Пробачте, друзі, що не можу довго побути з вами і поговорити. Справи вимагають негайного мого ві-д’їзду. Прошу зайнятись апаратом. Всі дані автоматів переправити в Центральний Науковий Фонд.
Велика група інженерів оточила космоліт. Вони один за одним зникали в отворі. Ззовні, біля бар’єра по-ля, залишився тільки Ліахім. Він, стримуючи хвилювання, підняв руку.
Аеровел побачив Ліахіма, широко посміхнувся. Друзі кинулись один одному назустріч і без слів гаряче обнялися.
Аеровел відступив на крок, глибоко вдихнув повітря.
— Яке щастя, брате мій, відчувати себе серед друзів, — сказав він. Очі його заблищали. Ліахім зрозумів тон, яким були сказані ці слова. Він посміхнувся.
— Їдьмо! Тобі треба відпочити перед Радою і побачитися з рідними…
Аеровел весело засміявся.
— Якщо з усіма, то на це піде не менше півроку. Ні, ні! Ніяких побачень. Ти мені тепер же повинен роз-повісти про все. Коли починається Рада?
— Всі знають про твоє повернення. Засідання призначене на післязавтра. Гості з сусідніх систем теж да-вно чекають. Поглянь — ось їхні кораблі… Вони вирішили прибути особисто, бо Рада триватиме довго і по радіо консультуватися не можна.
Справді, на сусідніх полях виднілися три космічних кораблі неземної конструкції. Два з них були схожі до трикутників з кулястими вершинами, а третій мав обтічну рибоподібну форму.
Аеровел поглянув на чужі космольоти, задоволено кивнув головою.
— Алл-Аскор-Гудін і Брраж-сі прилетіли? — запитав він.
— Так.
— О, тоді буде гарячий бій, — засміявся найстаріший вчений. — Поїхали до мене…
(Продовження на наступній сторінці)