Із циклу «Зоряний ключ»
Як затихнуть громи стоголосі,
Як замовкне музика й слова,
Серце мови огняної просить
І в душі мовчання ожива…
Ти тоді прислухайся до тиші,
Там нечутно калатає дзвін…
З вічності таємний вітер дише,
Заклика до полум’яних змін,
Небосхил прадавні руна пише
І шепоче дивну казку він…
Не забудь, не одвернись од неї,
У глибинах духу схорони,
Пролети над сонною землею
І посій на батьківські лани…
Збереже празоряне насіння
Подих материнської весни,
У прийдешнє виросте пагіння
Понад віковічні бур’яни…
Зродиться крилате покоління
Без руїн, і смерті, і війни…