— Веди мене, Гейє. Веди в хащі нового світу. Може, ваші бурі й змагання заглушать ревище минулих монстрів…
Частина третя
Блакитні повстанці
Морська вода і найчистіша, й найбруднгша: для риб вона пиття й рятунок, для людей — заеибель і отрута.
Вічність — дитя, котре грає в шашки, царство дитини.
Прагнучи до меж душі, їх не розшукаєш, навіть якщо пройдеш весь космос, — таке глибинне царство Логоса.
Один дорівнює тисячам, якщо він найкращий.
ГЕРАКЛІТ
РОЗСИПАНІ ЗНАКИ
Речислав того ж дня вилетів на Алтай. Магнетон приземлився на Катунському космодромі в Уймонській долині. Головного Детектива Планети зустрічали найближчі помічники, які вже приступили до розслідування таємниці втечі. Привітавшись, Речислав дав їм знак іти за ним. У повній тиші всі зібралися в кабінеті головного Диспетчера космодрому. Детектив глянув на далекі пасма гір, що виднілися у широкому вікні, важко зітхнув і запитав, не дивлячись зокрема на когось:
— Пощастило здобути конкретні факти… що розкрили б причини втечі, методи, співучасників?
— Щодо методу, — обізвався Диспетчер, сивий, чорноокий учений, — то тут відсутня будь-яка таємниця. Практично всі члени Дитячої Республіки проходили стажування на нашому космодромі, оволодівали майстерністю навігації, зореплавання, пілотування… коротше, всього того, що необхідне для мандрів у просторі…
— Ну, це ясно, — кивнув Речислав. — Усіх повноцінних дітей ми готуємо для життя за межами Планети, якщо вони забажають цього. Проте як вони оволоділи експериментальним космокрейсером?
— Ми не знали, навіть не підозрювали, що таке може статися, — розгублено розвів руками Диспетчер. — Ініціативна група з дванадцяти хлопців та дівчаток висловила бажання познайомитися з кораблем для часовопросторової інверсії. Педагогічна Рада не заперечувала. Навпаки, дала найкращі рекомендації. Вважалося, що ця група складатиме в майбутньому цільний, здружений екіпаж. Отже, жодних секретів від дітей не було. Старші космонавти кілька разів експериментували разом з претендентами. В межах Сонячної системи проводилися досліди по інверсії. "Стрибки" в часі й просторі здійснювалися, ясна річ, невеликі… всього на кілька хвилин… і на стодвісті тисяч кілометрів….
— Ах, яка сліпота, — махнув рукою Речислав. — Ми всі проморгали, і я найбільше в тім числі. Ми ігнорували буйну енергію юності, допустивши їх не до якогось там "порохового льоху", як у відомому прислів’ї… а буквально до космічних важелів. Ви кажете — маленькі стрибки! Але треба було збагнути, що вони готуються до великих… до титанічних! Гаразд, а що ж далі?
— У день втечі все було як завжди. Дитячу групу зустрів наставниккосмопілот Герон, він мав з учнями провести експериментальний стрибок до Плутона…
— А в часі?
— На десять–п’ятнадцять хвилин. Вектор стрибка перевірили гравіолокатором, коридор в часіпросторі був чистий. Зненацька Герона викликали до диспетчерської…
— Хто?
— Виклик зроблено від імені чергового. Насправді — містифікація. Коли Герон зрозумів, що його ошукали, було пізно. "Прометей" стартував…
— Хто ж містифікував?
— Та хто ж? Втікачі. Вони до смішного просто обвели нас довкола пальця. Заздалегідь встановили неподалік від диспетчерської радіомаячок з підробленим записом термінового виклику…
— Ясно, ясно, — нетерпляче підганяв Речислав. — Що далі?
— Корабель зник. Потім на кілька хвилин виник на орбіті Місяця. Звідти вони транслювали своє послання Всесвітній Раді…
— Я знаю про це…
— А далі — "Прометей" знову зник. І повністю замовк.
— У вас є якінебудь міркування… куди втікачі можуть прямувати, де зупинитися?
— Жодних припущень, — похитав головою Диспетчер. — Все це надто несподівано. Ми опитали всі заселені станції Системи, всі наукові центри, всі рейсові екіпажі, оранжереї. Втікачі ніде не з’являлися. В цьому й дивина: запасів води та їжі на кораблі небагато. Для групи з дванадцяти чоловік вистачить хіба що на місяць. Ну ще недоторканний запас. Хай ще на місяць…
— Такі підрахунки ні до чого не ведуть, — роздратовано сказав Речислав. — Втікачі не дурненькі немовлята. Вони, певна річ, готувалися не для прогулянки. Тут якісь інші мотиви й плани… Гаразд! Дякую за інформацію. А тепер ви, — звернувся Головний Детектив до своїх помічників. — Що відомо вам?
Один за одним вставали детективи, лаконічно повідомляли:
— Всі члени Дитячої Республіки одностайно ігнорують наші запитання. Ніхто нічого не знає…
— Знищено особисті генокоди всіх дванадцяти втікачів у Світовому Інформаторі!!
— З банку геномів фауни й флори Землі захоплено кілька тисяч взірців. Ось список…
Речислав з подивом підняв брови.
— Яким чином? Хто допоміг?
— Жодної інформації.
— Що залишилося в спальнях, особистих кімнатах?
— Деякі щоденники, листи, кристалофони із записами бесід, діалогів, суперечок. Ми переглядали, дуже багато хаотичного, безсистемного…
— Заждіть з оцінками. Будь ласка, все залишайте мені. Дякую. Це якраз те, що тепер необхідне. Навіть один натяк може дати розгадку. Даю всім добу. Шукайте, думайте. Я переглядатиму все, що залишилося від втікачів. Завтра зустрінемося в цей же час…
Речислав вирішив працювати всю ніч. Обклався знайденими щоденниками, листами, кристалофонами, пам’ятними мікрокомп’ютерами. Помітив поміж речами записники сина. Схвильовано почав гортати один з них. Одразу ж в очі впала фраза: "Полюбити смерть. Тоді вона породить дивне, чарівне життя. Всі жахаються її, а тому вона безплідна. Смерть жадає Любові й Плоду…"
Вражаюча парадоксальна думка! Проте вона не шокує Речислава. Тут ключ до рішення всієї проблеми. Відкинути остогидлу класичну логіку, перемішати елементи світобудови, щоб утворився новий, небувалий візерунок. Як там у "Криптограмах Сходу"? "Мати Світу не боїться Великої Гри. Діти, присядьте на її покривало, почнемо радісно гратися…"
Який же обрати метод для аналізу? Чи знайдуться в цих розсипаних знаках бодай пунктири їхнього плану? Що мені треба знати насамперед?
Конкретну мету, задум.
Напрямок польоту. Координати.
Методи здійснення. Реалістичність тих методів. Надійність плану. Чи зможуть втікачі протриматися, доки їх розшукають посланці Землі?
Де вони будуть? У просторі? В іншому часі? На певній планеті? В Сонячній Системі чи спробують прорватися до іншої зірки? Традиційні кораблі безсилі прорвати просторову шкаралупу сонячного регіону; можливо, крейсер "Прометей" здатний це зробити? Ще ж ніхто не експериментував у цьому напрямку!
Гаразд! Оберемо еклектичний метод імпровізаційної "атаки". Перегляну, послухаю, продумаю записи, розмови, думки безсистемно. Хай з цієї суміші твориться несподіваний візерунок.
Мій синку, мої бідолашні діти, де ви, куди понесли вас вітри стихійного повстання?..
***
(З щоденника Кульбаби)
"Кажуть люди: всім — одна могила,
Все згорить — залишиться зола.
Ні, не щезне та огненна сила,
Що до зір незримо попливла.
Треба вмерти у старій подобі,
Щоб у нову вирушити путь.
Треба з тілом перебути в гробі,
Щоб у небі Сонцем спалахнуть!
Ті мости, що на биках камінних,
Не будуй, бо все одно впадуть!
Приготуй мости сонцепромінні,
Що тебе у Вічність поведуть!
Лабіринти Мінотавра тлінні,
Лиш не тліє Аріадни нить.
Йди за нею у краю боріння,
Щоб у небі вже без неї жить!
Дуб із праху гордо виростає
І у прах ізнову упаде…
Промінь же, що дуба оживляє,
Не умре ніколи і піде…"
— Та ж сама пісня, — пробурмотів Речислав. — Це вже не поодинокі відхилення від світоглядних штампів, а. ціла ріка, що її ми ігнорували. Переосмислення проблеми смерті, розуміння вічності індивіда, роздуми над містками до інших станів буття…
***
(З роздумів Ломикаменя)
"Самодостатність — головна теза XXI віку, основний ключ всіх пошуків — у енергетиці, економіці, творчості, пізнанні тощо. Самодостатність — повна індивідуалізація, завершеність. Плід Еволюції, при якому спілкування людей і світу є вже не споживання, а віддавання (як у Сонця). Вернадський мріяв про такий стан Нової Людини — автотрофність. Така мисляча істота здатна покинути материнське лоно Планети і жити будьде. Триватиме наростання нових, небувалих органів — уже не для експлуатації стихій чи енергії, а для обміну, для єднання, для любовної гри. Федоров ще в дев’ятнадцятому віці називав це повноорганністю. Чудовий термін! Мати можливість вирощувати такі рецептори, які необхідні ось тепер, в цю мить. Не технологічні кіборги з набором заздалегідь запрограмованих дій, а живі духи Всесвіту, ніби унікальні квіти Всекосмічного Саду. Прекрасно! Це буде, буде!..
Гомо сапієнс — людина мисляча — має в собі, окрім тваринних, ящерних програм, втаємничені алгоритми інших, небувалих, можливостей, що кличуть нас до повної відмови від тваринних інстинктів.
(Продовження на наступній сторінці)