А через кілька днів рясний зоряний дощ падав з неба на Прибалтику. Міріади дрібненьких метеорів спа-лахували в атмосфері і, не долітаючи до землі, згоряли. То зустрілися з планетою залишки астероїда, який неда-вно був грізною небезпекою для мільйонів людей, а тепер перетворився в принадне, захоплююче видовище…
ТАЄМНИЦЯ
Тіла чужинців, оточені своєрідними скафандрами, були передані в Інститут Астробіології, їх помістили в спеціальних приміщеннях з температурою майже світового простору. Директор Інституту академік Гордієнко висловив думку, що істоти ще зберігають життєдайну потенцію, і, може, пощастить повернути їм життя.
З нього кепкували, але старий вчений вперто твердив своє:
— Не треба нехтувати жодним процентом ймовірності. Досліджувати чужинців будемо лише в таких умовах, в яких вони були знайдені. Ми не можемо зняти з них скафандри, бо не знаємо ні умов, що панували на їх планеті, ні структури тіл, ні принципу біологічного обміну речовин…
Апарат, знайдений мною біля чужинців, досліджували фізики. Він являв собою плескатий диск, складе-ний з кількох кілець, вкритих лускоподібною мозаїкою. Ніхто не міг нічого сказати про його призначення. В основному висловлювалася думка, що це своєрідне радіо.
А біологи тим часом повільно посувалися вперед. Вони встановили біля чужинців спеціальні рентгеноустановки і регулярно просвічували тіла космонавтів. Вже вимальовувалися основні обриси будови істот, їх внут-рішньої структури.
Детальний огляд тіл показав, що одне з них сильно пошкоджене метеоритом, Надія повернути йому жит-тя зникла. Тому академік Гордієнко дозволив відкрити скафандр і провести комплекс детальних досліджень.
Робота тривала тиждень. А на восьмий день Академія наук СРСР скликала Міжнародний Конгрес біоло-гів і астрономів…
Виступав академік Гордієнко. Він стояв на трибуні Палацу Науки, сухорлявий, згорблений, і збуджено поблискував очима з-за великих старомодних окулярів. Ковтаючи кінці слів, щоб скоріше передати своїм коле-гам дивовижні новини, він говорив:
— Істота, яку ми вивчали, зовсім не схожа на людей Землі. Цей факт зайвий раз стверджує думку про безконечну різноманітність живого світу в Космосі. Перед нами завдання — дізнатися, звідки вони — незнайо-мі розумні істоти? З яких планет нашої чи інших сонячних систем? Розгадка підніме знання Землі на грандіозну висоту, розкриє нові захоплюючі перспективи! Погляньте сюди…
Гордієнко махнув рукою. В залі погасло світло. На екрані з’явився білий прямокутник, потім зображення чужої істоти. Почувся гомін подиву — вчені жваво коментували побачене. А вигляд іншопланетного космонав-та був справді химерним. Кругла велика голова, грибоподібне або, зонтоподібне тіло без нижніх кінцівок, дві верхні кінцівки, схожі до рук. Лише очі були зовсім людськими — не за формою, не за будовою,— навіть мерт-ві, вони світилися допитливістю і тривогою, притаманною людині Землі. Але мушу сказати, що форма істоти, її будова ні мені, ні іншим вченим не здалися потворними. Навпаки, все в ній було гармонійним, досконалим. Та й дивного в цьому нічого нема… Хіба вони зовсім не схожі на нас? Незвичність форми — ще не є дисгармоні-єю. Я дуже чітко зрозумів це, дивлячись на непорушне зображення чужинця…
А Гордієнко вів далі:
— Ми вияснили, що обмін речовин в цих істот і, напевне, в фауні і флорі всієї планети побудовано за принципами ядерної енергетики. Тому він незрівнянно економніший і ефективніший, ніж земний. Ось перед вами розріз тіла істоти…
На екрані з явився схематичний малюнок. Основою тіла була гнучка, хрящовидна хорда, навколо якої гуртувалися внутрішні органи і м’язи. В круглому черепі містився колосальний мозок, схожий на людський. Ще один мозок можна було помітити трохи нижче короткої шиї. Весь організм пронизувався густою сіткою судин і каналів — вони з’єднувалися в потужній камері, схожій на серце. То, мабуть, була кровеносна система. Істота зовсім не мала легенів. Газообмін з навколишнім середовищем, напевне, відбувався через всю поверхню тіла. Але найцікавішими були органи — акумулятори енергії. Так їх назвав Гордієнко. Відповідаючи на чис-ленні запитання, він сказав:
— У нас є підстави твердити, що істоти жили в атмосфері, насиченій колосальними зарядами. Вони на-вчилися, чи то пак, природа навчилася акумулювати їх в організмі. Я не можу сказати, для чого використовува-лася ця енергія, але деякі наші вчені висловили думку, що істоти вміли створювати природне поле антигравіта-ції…
Гомін подиву, вигуки заперечення пролунали в залі. Академік, піднявши руку, твердо промовив:
— Так, я стверджую ще раз цю думку… Істоти не мають нижніх кінцівок, якими можна пересуватися по планеті. Вся будова тіла свідчить про те, що вони літали… вірніше, навіть не літали, а плавали в атмосфері. Так от… акумулятори, створені природою, накопичували енергію, організм використовував її для антитяжіння. Я передбачаю заперечення, але вони ні до чого! Що можна заперечити? Що ми не знаємо на Землі таких органів? Це нічого не значить. Хіба будь-який з наших органів — не чудо, якщо поглянути збоку? Хіба легені, серце, печінка, мозок, весь наш складний організм — не дивовижний утвір генія природи, в якому використовуються і електричні сили, і молекулярні, і хімічні, і безліч інших… Наші власні тіла мають невеликий енергетичний по-тенціал, тому неможливо говорити про досягнення нами стану антигравітації. Але тіла чужинців мали, очевид-но, набагато потужніші джерела енергії, які й використовувалися вказаним способом…
Зав’язалася суперечка. Виступали вчені різних напрямків. Але ніхто з них не був спокійним, байдужим — всі розуміли, що для науки Землі наступив час, який являвся переломним, революційним, час, подібний до вихору, що вимітає сміття і приносить життєдайну грозу.
З’явилося багато гіпотез про походження чужинців. Оскільки вони були знайдені на астероїді, то дехто висловив думку, що це — жителі гіпотетичної планети Фаетон, яка колись загинула з Невідомих причин. Проти такої думки повстало багато астрономів. Вони не могли допустити, щоб хтось залишився живим чи неушко-дженим при космічній катастрофі цілої планети. Аналіз залишків повітря в скафандрах показав, що атмосфера на планеті була воднево-метанова. Посилаючись на це, Любавін заявив, ідо космонавти походять з групи зов-нішніх планет — Юпітера чи Сатурна, що вони зазнали катастрофи в поясі астероїдів і що треба готувати екс-педицію для подорожі до цих світів.
Знялася буря. Ортодоксальні вчені — астрономи і біологи — підняли Любавша на глум. Вони доводили давно відоме — що життя не могло виникнути на великих планетах з отруйною густою атмосферою, а якщо й виникло, то не розвинулося б, а якби й розвинулося, то не досягло б розумного рівня, що в ураганній атмосфері Юпітера чи Сатурна неможливі будь-які стабільні утвори, що температура сонячних променів там недостатня… і ще багато, багато різних, дуже розумних і нерозумних положень…
Гордієнко заявив:
— Можна сперечатися без кінця. Ми не для цього зібралися. Перед нами складніше завдання — дізнати-ся, хто вони і звідки. Самим лише аналізом і логікою нічого не досягнеш. Але у нас є деяка надія. На орбіті на-вколо Землі кружляє корабель пришельців, який ми згодом посадимо. Крім того, на астероїді знайдено невідо-мий апарат. Його призначення і принцип роботи поки що не розгадані. Та найбільшого ми чекаємо від другого космонавта, тіло якого не пошкоджено. Наш Інститут сподівається, що його можна воскресити, тобто поверну-ти життєздатність… Тихше, друзі, я розумію ваші почуття, але не хочу сперечатись. Ви скажете — мільйони років? Ну то й що? Аналіз скафандра і його апаратів показав, що температура в них знижувалася поступово аж до температури світового простору. Значить, чужинці перебували в стані анабіозу. Я запевняю — якщо струк-тура тіла космонавта не пошкоджена — а ми сподіваємось на це, — то він оживе, воскресне…
Було вирішено зібрати друге засідання Конгресу через місяць. За цей час Гордієнко та його Інститут спо-дівалися оживити чужинця. Вчені всіх країн не бажали роз’їжджатися з Москви, вони залишилися, щоб ждати результатів сміливого експерименту. Інститут Астробіології оточувала хмара кореспондентів. Преса і радіо сві-ту клекотіли від пристрастей, вимагали від Гордієнка матеріалів для схвильованої громадської думки. Але вче-ний був непохитним. Жоден кореспондент не проник в приміщення, де знаходилось тіло істоти. Таємниця за-лишалася нерозкритою…
ДИВО
І ось… сталося!
Тепер, коли все позаду — тривога, напружене очікування, сумніви, — здається, що ті дні минули блиска-вично. Але як довго вони повзли тоді, як змушували замирати серця перед таємницею, що вперто не хотіла від-крити перед людьми свого обличчя…
Минула ціла вічність, хоч на календарі було зірвано лише десять листків. До кінця експерименту Комітет Космонавтики постановив затримати старт марсіанської ракети. Я знову міг їхати додому. Але в ті дні у мене навіть думки не було про відпочинок. Я одержав дозвіл від Гордієнка — бути присутнім в залі для експерименту.
(Продовження на наступній сторінці)