Із циклу «Пісня Небесних Лебедів»
Правічна радість, священний трепет
На тій межі, що зветься смертю…
Щезають маревні вертепи,
Замком таємним з правік заперті…
Підняти парус — і в чисте море,
У таємничість Праокеану!
Пусті страхи душа поборе
І попливе в краї незнані…
Хай виринають дивосвіти
В стихійнім танці світил та духів,
Сади промінні розвинуть віти
І Слово Боже торкнеться слуху.
Лиш не жахайся межі тієї,
Яка з правіку зветься смертю,
А прагни мужньо понад нею,
До Бога крила розпростерши…