— Представник, якщо хочете, у нас буде. Тільки не спеціально, а випадково. Ось він — товариш Лисиця. Але нам він не заважатиме. Ви це хотіли сказати?
— Ні, ні! — розгубився Нойс. — Я просто так. Тоді залюбки залишусь на вечір. Це ж сенсація. Філософський диспут у будинку відпочинку над Дніпром. Елен! Ти згодна?
— Хоч на місяць, — рішуче відповіла американка, радісно посміхаючись. — Під Нью-Йорком не знайдеш такого розкішного місця!
— Тоді до вечора, — попрощався Нойс, підводячись з піску.
— До вечора.
Лисиця повів гостей далі, докірливо оглядаючись па академіка і похитуючи головою.
ХИМЕРНА ДИСКУСІЯ
Як і вчора, гриміла радіола в залі для танців, але танцюючих було мало. Всі інші зібралися на відкритому майданчику. Прийшов біолог Сум — сухенький старий учений, запальний, насмішкуватий. Прийшло троє київських юнаків-аспірантів з різних інститутів — біолог Ананій Шум, фізик Сергій Малина, філософ Петро Носенко. Зацікавився суперечкою і колгоспний агротехнік Корінь —ведмедкуватий, мовчазний чоловік.
Вечір був ясний, зоряний. Здавалося, навіть небо принишкло, зацікавившись дивним зборищем. Здалека долинала пісня. З дверей визирнув директор, усміхнувся, потер пухлі долоні.
— Так що? Може, оберемо президію? Відкриємо, так би мовити?
Почувся сміх. Гримайло махнув рукою.
— Не треба президії. Обійдемося. Так на чому ми зупинилися вчора?
— На житті, — задзвенів голосок за балюстрадою. — Життя на інших планетах.
Гримайло вдоволено засміявся, поглянув туди. У сутінках блищали очі дівчинки. Він витягнув її на майданчик, посадив на коліна.
— Прийшла таки, кирпата. Як тебе звати?
— Маня! Тільки я не хочу про себе. Я хочу слухати!
— Ти глянь! — здивувався Сум. — Скромна. Відзначимо це. Значить, почнемо. Спочатку про життя взагалі. Воно не може бути випадковим. Воно — закономірність. Більше того, я гадаю, що життя — це сама матерія, реальність, яка існує навколо нас, у цілому світі, у безконечності.
— Поясніть простіше, — попросив хтось.
— Будь ласка, — радо відповів Сум. — У живих клітинах, в організмах нема нічого такого, що б не було в Природі, в навколишньому середовищі. Ті ж самі елементи, речовини, рідини, гази і тверді тіла. Отже, функції живого тіла тісно зв’язані з якостями неживих тіл. Коротше кажучи, якби в бензині не було можливості горіння, вибуху, то він би не годився для палива в моторі. Якби в неорганічній матерії не було можливості відбитку, відчуття, взаємодії, подразнення, то й життя вищої форми ніколи б не виникло. Його можливість була закладена в найпримітивнішому русі матерії, в її електромагнітній, ядерній взаємодії, в силі тяжіння, в інших, незнайомих ще нам силах. Чи ясно я кажу?
— Ясно! — прогули навколо.
— Кажу далі. Якщо хто буде заперечувати — говоріть одразу, щоб не забутися… Отже, я веду до того, що органічне життя, білкове, те, яке ми бачимо на своїй планеті, є лише часткою єдиного Вселенського Життя Матерії, результатом прояву при певних умовах прихованих якостей цієї Матерії…
— Це щось не те, — раптом озвався Носенко. — Досі ми вважали, що життя зародилося в первісних океанах, так би мовити, стрибком, як перехід кількості в якість. А ви запевняєте, що воно існувало завжди…
Гримайло сердито пирхнув губами, як кіт.
— До чого ж у вас тямки забиті, юначе! Білкове життя не існувало завжди. Воно з’явилося як результат ускладнення нижчих станів життя. Можете називати це не життям, а рухом, силою, взаємодією, як хочете! Зрозуміло? Професор Сум говорить про те, що коли в шкаралупі нема живого зерна, тобто потенційно дерева чи рослини, то нічого з тої шкаралупи не виросте. Так і тут… Якби в матерії не було потенційної можливості вищого білкового, скажімо, життя, то воно й не виникло б ніколи, нізащо! Отже, з повним правом можна називати будь-який стан матерії життям на певному рівні. Чи так я кажу, колего?
— Так, — підтвердив Сум. — Дякую вам!
— А що — з’їв облизня? — засміявся Малина. — Професоре, це феноменально! Це геніальна думка!
— Не треба, облиште! — замахав руками Сум. — Ці геніальні думки висловлювались тисячоліття тому. Не присвоюйте мені авторства. Юначе! Ви ще хочете заперечувати?
— Ні, — кисло відповів Носенко.
— Тоді пішли далі. Значить, ми домовились, що відоме нам життя цілком можна виводити з певних якостей матерії, або об’єктивної і єдиної реальності. Тобто ми проголошуємо єдність життя у Всесвіті. Чому? Бо у Всесвіті нема нічого, крім єдиної реальності, що існує поза нашою свідомістю. Оскільки ж ця реальність, або Матерія, охоплює безмежність, то, значить, і життя безмежне.
— То воно ніколи й не виникало? — здивовано озвалася Маня.
— Ніколи, кирпата, — усміхнувся їй Сум. — Таке, як у нас або на інших планетах, виникає заново, а у Всесвіті воно, як Матерія, існує завжди. Як би тобі пояснити…
— Так дядя ж казав, — зраділа Маня. — Так, як дерево в зерні. Еге ж?
— Правильно! Молодчина! Ти думаєш швидше, ніж я. Йдемо далі.
Раптом біля дверей хтось заметушився, люди розступилися. З’явився директор, а за ним американські гості. Лисиця покашляв, якимсь дерев’яним голосом сказав:
— Товариші, тут наші закордонні гості бажають послухати… мм… вашу дискусію.
— Якщо дозволите? — ввічливо посміхнувся Нойс.
— А чого ж, — знизав плечима Сум. — У нас не закриті збори. Всім вільно.
Нойс з дружиною протиснулися до бар’єра. Дві молоді дівчини звільнили їм місця у плетених кріслах.
Сум, майже не звернувши уваги на гостей, вів далі:
— Отже, ми можемо сміливо проголошувати єдність життя у безмежному Всесвіті, бо нема найменшого атома, який би не був зв’язаний з усім Космосом. Адже недарма сказано, що найменша частка матерії відбиває всю безконечність, тримає її в собі, у потенції. Мікросвіт і Макросвіт — єдині. Найменше життя і життя Безмежжя тісно зв’язані. Вони існують вічно, вони незнищенні і ніколи не перестануть існувати.
— Хто ж всетаки їх створив? — раптом запитав Нойс, переглянувшись з дружиною.
Присутні загомоніли, зашушукались. Сум здивовано зиркнув на закордонного гостя, знизав плечима.
— Пробачте, містере…
— Нойс.
— Пробачте, містере Нойс, ми давно залишили суперечки на телеологічні теми. Та оскільки ви зачепили це питання, я відповім: Матерію, або Життя, ніхто не створив. У Безмежжі вони існують вічно. Більше того — вони і є Всесвіт. Не можна говорити про Всесвіт, про Буття без Матерії. Не було б Матерії, не було б і Всесвіту. Для чого ж тут творець?
Нойс, вихопивши блокнот з кишені, щось гарячково строчив у ньому. Сяючи штучними зубами, він шепнув Гримайлу:
— Сенсація буде! Ніколи не думав, що зустріну таке.
А коли Сум закінчив фразу, кореспондент єхидно запитав:
— Ви відкидаєте творця? Значить, відкидаєте безсмертя особи! Ви не даєте ніякої перспективи людям. Народився, вмер, а далі пусто. Пітьма. Ваша ідеологія не має під собою ні моральної, ні етичної основи. Ваш індивідуум — це примара. Він з’являється в світ випадково, живе, як метелик, коротке життя і назавжди зникає в пітьмі.
— Не так! Зовсім не так! — гаряче озвався Іван Заграва.
— Ану, ану, юначе, — підохотив Сум. — Скажіть йому ви, а то в мене вже від цих суперечок горло болить. Дозвольте водички. Спасибі.
— Ви кажете — смерть! — палко сказав Заграва. — Так, особа вмирає. Але ми зовсім інакше дивимось на життя і смерть. Людина, особа виникає не на пустому місці, а як результат минулих вдосконалень. Це ж ясно. Це аксіома.
— Молодець! — заплескав у долоні Малина. Рудоброве лице його сяяло задоволенням. — Знай наших…
— Далі, далі. Це інтересно, — зацікавився Нойс.
— Зв’язок людини з минулим, з навколишнім, з майбутнім — у всьому. В праці, творчості, подиху, в народженні дітей, у мріях. Кожним рухом, кожним помислом людина зв’язана з Безмежжям. Далека зірка, галактика, квітка троянди, космічні промені, ласка чи гнів, радість чи сум — все впливає на людину, формує її характер, її особу, її зв’язок з суспільством, визначає її вплив на майбутню історію… Історія людства і всіх інших далеких людств на чужих планетах починається не з предковічної мавпи і навіть не з тварини, не з амеби, а з первісної матерії. І вона ніколи не закінчиться. Історія людства вічна. І чи можна відділити особу від цілого людства? Ні. Як не можна відділити будь-яку нашу клітину від організму. Вони складають єдине ціле. Так і наше життя, наші діла вливаються в єдиний організм людства. Тільки так ми дивимось на зв’язок людини і Всесвіту.
— Це прекрасно! — заявив Нойс. — Дуже переконливо і гуманно. Але в чому ж тоді мета буття?
— Вічна еволюція. Великий синтез протилежностей, які створюють всю гаму життя Всесвіту. І знову вперед, вперед, до пізнання нових таємниць. Ступені свідомості і усвідомлення безмежні. Від мінералу до людини. Від людини до… А втім, хто скаже, де закінчиться вдосконалення свідомості і усвідомлення світу? Воно ніде не закінчиться! Воно вічне!
(Продовження на наступній сторінці)