Краса Карпат допомогла мені. Довгі дні роздумів, зосередження. Все довкола підказувало — не бійся! І грандіозні хвилі гір, і смерекова варта, і мудра тиша, що пливла зоряними ночами над Чорногорою. — все веліло: починай!
І я сказав: а чому б і не почати? Чому ж не спробувати? Теоретизувати може всякий, а полетить у небо лише птах! Якщо в моєму єстві є здатність нового вияву — успіх прийде. Якщо нема — така здатність повинна з’явитися. Інакше — воля нічого не варта! Вона фікція. І тоді людина — лише раб природи, її маріонетка. Безкомпромісно — чи не так? Проте правда — понад все!
Я повторив свій експеримент з голодотерапією. Шістдесят днів утримання. Раніше я мав мету — лікування, повернення до руху, нормального людського життя. Тепер — зовсім інша мета.
На світанку я виходив до сонця і єднався з ним. Так, так. Це не абстракція. Я відчував себе його часткою, його атомом. Більше того, я відчував себе самим сонцем, яке відділило згусток свого проміння для мандрів у далеких світах. Що з того, що я непрозорий, невогнистий? Що з того, що я мушу ходити, спати, одягатися? Моя промениста суть задрімала, одяглася у скафандр тримірності! А тепер я хочу повернутися у безмірну домівку, я прокидаюся. Мені не потрібно їжі, мені не потрібно споживання чужої енергії. Я сам — енергія, вічна динаміка вселенського Руху.
О, друже! Ви не можете збагнути, що творить воля! Це — як снігова баба. З маленької сніжки може нагромадитися ціла кучугура. Або ядерна ланцюгова реакція. Закон той же для деградації і для піднесення. Неухильність волі — ключ до будь-яких замків. І в науці, і в подвигу, і в любові.
В моєму організмі почалися трансформації. Я поставив себе на грань смерті. І спрацював мільйоннолітній еволюційний рефлекс. Він не діяв досі, бо не було в ньому потреби, людина жила в теплиці. А коли я покликав його до дії, коли я усвідомив його — він пробудився. Не знаю — чи вперше на Землі чи ні. Може, хтось і робив це переді мною. Може… Я сподіваюся зустріти таких людей, якщо вони є. Ми повинні відкрити для людей нову еру, нові можливості. Ви розумієте, до чого я веду?
— Але ж, схема вашого експерименту? — розгублено озвався я. — Як саме треба діяти? Мені здається, що це несерйозно. Щось факірське…
— От-от, — кивнув Гриць, ласкаво усміхаючись. — Вашими вустами промовляє прадавня програма. Це неможливо — бо це не може бути. У нас є найтонша енергетична машина, навіть не машина, а сама основа світової енергетики. Кожен атом нашого єства тримає в собі невимірну потужність. А ми — маючи таку тонку систему — користуємося архаїчною паровозною топкою, палимо дорогоцінні дрова. Ось що таке наш спосіб харчування. Це — звіряча спадщина. Її треба переробити, трансмутувати. А далі — все піде легше, впевненіше. Отримавши незміряну енергетику, ви зможете досягти феноменальних результатів. Трансміґрація — тобто, подорож через простір, єднання на відстані з близькими істотами, телекінез, антигравітація і безліч інших можливостей. А найголовніше — ви оволодіваєте власним єством, перемагаєте смерть. Бо можете зупинити деградацію організму, стаєте над часом. О, як я хочу, щоб люди ступили на шлях безсмертя. Це вирішить безліч нерозв’язаних проблем. Це відкриє перед Землею Космос по-справжньому… Проте, мені пора. Мене кличуть…
— Хто? Де? — здивувався я, оглядаючись. — Тихо. Нікого ніде…
— Мене кличе подруга, — ніжно мовив Гриць, глянувши на мене ясним поглядом. — Вона на Карпатах. Вона повірила мені і хоче разом зі мною розірвати сітку часу…
— Ви чуєте її на такій відстані? — недовірливо запитав я.
— Відстань не існує для того, хто відчув себе всюди. Згадайте народні казки. Герой допомагає рибі — риба дає йому свою луску, в разі потреби запали — риба прийде на поміч. Те саме з лисицею, ведмедем. Наші пращури були мудрі. Вони знали і заповіли нам: єдність з природою дає казкові можливості. Але єднатися з природою треба, не пожираючи її. Навпаки — стаючи її суттю, її серцем, її сином… Прощайте, друже!
Постать Гриця почала танути. Чи мені здавалося? Що це зі мною? З моїми очима?
— Заждіте! Як же так? Я б хотів зустрітися… Ще раз поговорити…
— Головне — ви знаєте, — почувся приглушений голос Гриця. — Все інше — воля. До речі, ви збагнули, що означає слово свобода, воля?
— Не розумію вас…
— Всі філософи билися над визначенням поняття волі, свободи. А все дуже просто. В самому слові — а воно багатомірне — відкривається суть поняття. Проявіть волю — і ви вільні!
З гір дмухнув холодний вітер. З ущелини покотився сирий туман. Сонце сховалося за зловісними темними хмарами.
— Грицю! Де ви? Не жартуйте… Грицю, ви заховалися?…
Гори німували. Я знесилено сів на камені, рюкзак важко впав до ніг. Мені здавалося, що я втратив щось дороге, щось найцінніше. Чогось не дочув, не дослухав. Що це зі мною сталося? Чи, може, я галюциную? Ще цього не вистачало…
Перед очима пливли барвисті кола. Нервові дрижаки потрясали моє тіло.
Я лапнув себе за чоло. Голова горіла…