— Осел! Тепер ми в оточенні... Ціла країна в оточенні. А головне — Я... Хто завів?.. Я вас питаю, — хто завів?..
ЛЕЙТЕНАНТИ перезираються. Генерал тупотить в розпуці:
— Ви! Ви зрадники!!. Так, так. Саботаж... Ви не знаєте місцевости... Ви не знаєте служби... І тепер через вас загибає ліпший з генералів. Країна терпить непоправну втрату-у-у...
ОБИДВА Л-НАНТИ:
— Та ні ж...
— Через вас загибає армія в його особі!
— Та...
— Мовчати, коли мовить генерал!.. Через вас загибає країна!
— (розпучливо) — Та ні ж...
— Через вас загибає партія та її вождь... І світова революція...
2-Й Л-НАНТ безнадійно махнув рукою, фаталістично, сідає й понуро береться за чобіт.
— Доведеться взутись...
1-Й Л-НАНТ благально, жалібно:
— Товаришу генерал... Товаришу Попов... Ну навіщо ж...Ну навіщо...
ГЕНЕРАЛ не слухаючи нічого в несамовитім розпачі, тупотить скажено, аж САШКО ззаду покрутив пальцем навколо чола:
— Під су-у-уд... До розстрілу... На трибунал!..
ДАНИЛО до лантуха:
— Га!!. На трибунал!! Говори! Говори, гад!..
(Всі озираються. Тільки тепер помітили вони ДАНИЛА і САШКА.
Останній враз споважнів, взяв ломаку, діловито поплював на руки і став осторонь, вагаючись — чи підходити до лантуха, чи ні).
ГЕНЕРАЛ І ОБИДВА ЛЕЙТЕНАНТИ, зрадівши:
— О?.. "Слава Богу!" "Є люди..." Здається, місцеві..."
ГЕНЕРАЛ до Данила:
— Ей... Чуєш ти, старик!
ДАНИЛО до лантуха:
— Говори!!. Говори, гад!..
ГЕНЕРАЛ:
— Тебе питають! Чи тобі позакладано?
ДАНИЛО кричить несамовито:
— Враг народа!!! Знаю!!. Роздавлю!..
(Генерал і лейтенанти перезираються вражено, А потім хапаються за пістолі):
— "Що-о-о!.." — "Сволота!.." — Ах ти..."
ГЕНЕРАЛ.
— Ось я тебе попрошу. Я тебе зараз попрошу...
ДАНИЛО до лантуха, а потім очима десь понад головами, ще й ударяє кулаком:
— Мовчи!!. Не визнаю!!.
ГЕНЕРАЛ.
— Хє... До лампочки — визнаєш ти чи ні. Ну-с... (підходить рішуче до Данила).
(Між ними враз виринув САШКО і, показуючи на Данила, покрутив пальцем навколо чола).
ГЕНЕРАЛ люто, не розуміючи жеста:
— Що, мавпо?..
САШКО пошепки, заскаливши око:
— Егеж... Адійот, товаришу генерале!
— Тобто?
— Тобто... Так що теж здурів од страху (киває головою в бік канонади).
ГЕНЕРАЛ:
— Пострівай, щеня! (Відпихає Сашка і, оглядаючи Данила, обходить його навколо). Справді — ідійот. (Пильно придивляється). Стій, стій... (Тре чоло) — Гм... Де Я бачив?..
Десь я вже бачив це обличчя... (А потім зупиняється біля лантуха). А це що?..
САШКО підтягуючи штани, захоплено:
— Так що це наш арештант... То пак враг, котрого ми от розколюємо... У всьому признався вже... Попов... (Генерал і ляйтенанти дивляться на розмальований лантух, читають напис... Майже разом, приголомшено):
— Що-о-о?!
САШКО наївно:
— Еге ж...
(Лейтенанти перезираються понуро, дивляться то на Данила то на Генерала. Знизують плечима).
ГЕНЕРАЛ тре чоло:
— Чорт візьми... Гм... Який збіг і яка подібність... Ні-чорта не розумію... То пак... Ні, не може бути... Ні! Ні!.. Здається, я здурів уже...
ДАНИЛО кричить:
— Брехня!!. До лампочки!!.
ГЕНЕРАЛ стрепенувся:
— А?!. Що-о?!. Хто це сказав?!
ДАНИЛО:
— Фашистська тварь!..
(Генерал шарпнувся. Подивився пильно на Данила. Потім, переклавши пістоля в ліву руку, вхопив Данила за петельки і звів на ноги. САШКО кинувся, благаючи):
— Товаришу генерале! Товаришу генерале!.. Пустіть... Це мій дядько! Він хорий! Він дуже хорий... Дядю...
ГЕНЕРАЛ до Данила:
— Як тебе звати?.. Хто ти?.. Звідки ти?..
(Данило мовчить. Дивиться гарячковими запаленими очима на генерала. Той не витримує погляду і пускає руку).
САШКО:
— Ми тутешні... Ми робочий народ...
(В цей нас — густа торохкотнява скорострілів. Вибух. ПЕРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ відбігає набік, втирає і переляканий вертається, та беручи тремтячою рукою під "козирок"):
— Товаришу генерале! Товаришу генерале!!. На шосе ворожа колона... Рятуймось! Швидко!!.
(Заметушились. Лейтенанти спорюють відзнаки, один викидає навіть пістоля).
ГЕНЕРАЛ:
— О, Бож-Ж-же мій... Куди?.. Куди?.. (Дивиться на себе. Потім на Данила... І враз ударяє себе рукою по лобі) — "Таваріщі"! Я зараз. Одну секунду... (і піддаючи пістолем Данилові під ребра та показуючи за млин): — АНУ ДАВАЙ ІДИ!!.
(Пішли геть. САШКО кинувся слідом, розпучливо — "ТОВАРИШУ ГЕНЕРАЛЕ! ТОВАРИШУ ГЕНЕРАЛЕ!.." — але 1-й ЛЕЙТЕНАНТ схопив його за ковнір):
9
— Постривай, щеня!.. Як тебе звати?..
САШКО: презирливо, люто, з незрівнянним почуттям власної гідности:
— Полундра!.. Пусти, товаришок! (Звільнившись).— Ти мене не бери за шкіру, бо я не таких видав. Поняв? Ти німця он бери! А я тобі не німець!!. Полундра.
1-Й Л-НАНТ:
— А-а, блатний! Моряк ніби... Слухай, ти одеська "полундра" — як нам звідси вибратись, га?.. (нервово озирається, квапить).
САШКО: величаво презирливо:
— Ви?.. (Покрутив головою). Не виберетесь!
2-Й Л-НАНТ: підкреслено по-українському:
— А то ж чого?
САШКО:
— О? Землячок... А того. Бо ж чули? — Такі командири зачухані, мєстности не знаєте. От якби я...
2— Й Л-НАНТ зітхнувши, сумно:
— Ех, ти, "полундра"... А ти розкажи. Тільки швидко. Ну?
САШКО торкаючи за пістоль в кобурі:
— А дай цього "главбуха".
2-Й Л-НАНТ вийняв був пістоля, але роздумав:
— Ні. Що ти робитимеш? Ти б теж тікав. Німець повісить.
(Продовження на наступній сторінці)