— А, Боже ж мій. Що ви робите... Це ж мій мішок борошна...
САШКО ввійшовши в азарт від інтересної гри, та сам, далебі, переживаючи все з насолодою від бажання, щоб так було:
— Повилазило тобі... Який це мішок борошна? Це слідчий ЕНКАВЕДЕ, начальник групи Попов, контрреволюційна сволота і фашистська морда. От ми його зараз на трибунал... (Дядько до мішка)... А-а ти що? Визволяти прийшов. Га? Симпатик?.. Пишіть, дядьку Даниле. До камери за "ізмєну Родінє" і за спілку з врагом народа.
ДАНИЛО тим часом пише собі "протокол" на якійсь фанері:
—"На Колиму..."
— "На Печору..."
— "На ОСО..."
— "На Трибунал..."
САШКО:
— До камери. І зразу на етап...
СЕЛЯНИН спантеличений, перелякався:
— Та, Боже ж мій... Та це ж...
САШКО:
— Що-о?.. Ні, ти, напевно, фашист, такий, як і це ось (пхає йогою в лантух).— Ти знаєш хто це є?.. ХТО ЦЕ Є, я тебе питаю...
— Це... це...
— Ну?..
— Слічий Енкеведе — Попов...
— І не просто слідчий, а враг народа, контрреволюційна пика і фашистська морда. Пойняв?
— Пойняв. Контрреволюційна... (озирається кругом, христиться, шепоче) — Показились люди. Всі показились. Там Голова — Хамула — малих дітей і качок пішки на вакувацію гоне... Там дівчат-трактористок останніх в армію в танкисти забирають і всіх інших дівчат разом з гусьми десь вигонять... Там рейвах стоїть в селі... А там, як сарана, все біжить — утікає, по соняшниках та по кукурудзі лопотить, геть все толочить, роздягає всіх кого стріне,— командири в жіночі спідниці перебираються, тьху... А тут ці...
САШКО:
— Забирай його на трибунал, гада (пхає ногою в лантух).
— Гайда.
(Селянин схопив мішок і миттю щез).
3
(Данило хопився — мішка. І не бачачи його, подався знову до млина. Тягне інший).
САШКО підсмикуючи штани, спльовує на руки і береться знову до ломаки:
— Це которий?
ДАНИЛО:
— Ич... Ні, товариш Попов, не викрутишся...
САШКО:
— Ага. Вцілів гад, сховався?
ДАНИЛО:
— Не викрутишся... На конвеєр!..
САШКО:
— О, ні, не викрутиться. У нас "рука не дрогне"...(Витирає піт). Ну, давай спочатку. Ех... (Розмахується ломакою та й враз чухає потилицю) А це ж чий?.. То був Чичаїв... Е, пішли. Енкаведе працює (крутить ломакою). Ми зараз зробимо з нього галушки. Все одно война. Пишіть, дядьку Даниле... Ні, стривайте... (Біжить до млина, знаходить там вугіллину і, вернувшись, малює на мішку очі, ніс, вуса, люльку в зуби... Аж вжахнувся, що вийшло подібне до Сталіна, та й махнув рукою) Хай живе. Все одно війна. Ну, тепер все по формі. Мабуть же він був такий, той Попов. (І підписав) — "ТОВ.ПОПОВ —НЕКЕВЕДЕ". (А тоді за ломаку):
— Ану говори, фашистська ти пико! Враг всенародний...
4
— Даниле! Агов! Даниле!... Та де ж він?.. (Вбігає дівчина-трактористка. Молоденька і вкрай розгублена. Розпучливо): — Мені наказала Оксана... (Вгляділа обох).
— А Боже!.. Ви тут сидите, а там! Ходімте ж, ходімте швидше...
САШКО:
— Цс-с-с!.. Не заважай... (впізнав) — А-а... Ганнуся... (Заступає Данила). Що ж тобі наказала Оксана? Ти ж ніби її сестричка...
ГАННУСЯ хвилюючись:
— Мені наказала Оксана... Ще тоді, як на танку від'їжджала, як в танкісти її забрали... Наказала... Ти пам'ятаєш, Даниле? (Данило не чує). Даниле!.. (Дивиться розгублено і безпорадно, широко відкривши великі, вогкі очі, і сплескує руками. До Сашка):— Знову?
САШКО:
—Знову. Інтересно...
ГАННУСЯ:
— Соромся!.. Ой, Боже ж мій!
САШКО подивився на ломаку й зідхнув несподівано:
— Е-е... Нічого ти не розумієш... Рюмати й я зумію...Хе.
ГАННУСЯ:
— Значить зовсім уже?.. (Вжахнулась. Аж відступила. Хреститься).
САШКО понуро:
— Не хрестись. Ми не з пекла. То пак, не з того...(Подивився на ломаку задумано) — Скажи ліпше, що тобі наказала Оксана?
— Наказала... як в танкісти йшла... щоб я за нього піклувалася та, як що до чого, щоб рятувала, щоб не кидала...А тепер от... (Заломила руки). Нас усіх виганяють з тракторним парком... Ніби теж заберуть до танків. Як це ж тепер?.. Ой Оксаночко, сестро бідная...
САШКО:
— Ну, розпустила нюні... Більше нічого не скажеш?
ГАННУСЯ:
— Що ж робити? Що робити? Що я скажу Оксанці?!
САШКО понуро:
—Нічого. Я за нього буду піклуватися. Сашко, так скажеш.
ГАННУСЯ:
— Сашку!.. Ми відступаємо. Всі відступають... Ми ведемо машини.
САШКО зневажливо:
— І відступайте собі. А ми — не відступаємо. Ні цаля.
— Сашку! Не дурій. Це ж не жарти.
САШКО чухає голову:
— Хіба ж я дурію. Як воно весь світ здурів. А не навпаки. (Зітхнув). Ех... Все одно... Я не покину дядька Данила; ми з ним по Сибірах були. А ти відступай. Всі від ступайте... Марш.
— Ой, що буде... Тікаймо всі. Тікаймо. Що буде?
— Лабець буде. Для вас беззахисних. Як повтікали генерали, маршали, танкісти, кавалеристи — то втікайте й врятуйтесь. А для нас... Ха. Для нас уже більше ні чорта
не буде. Все, що є страшного — все вже було. От бачиш (показує на Данила)?
ГАННУСЯ:
— А може б...
САШКО:
— Куди? Туди? (Махнув рукою і засміявся зневажливо). Ми там уже були... (Та й несподівано розлютився, закричав, затупав босими ногами): — Утекли генерали? Утекли танкісти? Утекли корови? Утекли гуси? Утекли кролі?.. Утікайте й всі! Геть всі. Лишіть нас. Не заважайте нам. Ми не будемо відступати. Нам — нема куди відступати! (Спльовує на руки і береться знову до ломаки. А далі кидає ломаку, понуро стоїть, тоді дереться на колесо і, взявши "Бравого солдата Швейка " та притисши його до грудей, сідає, мов Будда. Дивиться на шлях і тяжко зітхає): Ех-х... Дядьку Даниле!..
ДАНИЛО сидить і "пише", і маніякальним зором пожирає лантух:
— Говори... Говори... (встає, ходить навколо лантуха, взявшись у боки. Штурхає його ногою і знову сідає "писати". Шепоче різь зуби) — Контрреволюція... Контрреволюція... Собаки мені серце виїли, а ти... (Враз схоплюється, кричить) — Говори!.. Згною!.. Ха-ха, плював я на твою "правду"...
ГАННУСЯ закриває лице руками:
— Що ж я скажу Оксанці
(Продовження на наступній сторінці)