...Відійшли в минуле ті спекотливі дні, коли ми з фізиками та співробітником "Литературки" Сашею Єгоровим їздили на четвертий блок, ходили по Прип'яті, а поряд ішли щоденні засідання судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду СРСР. Підсумок їхній відомий: колишній директор станції Брюханов засуджений на десять років позбавлення волі. На десять років — колишні головний інженер АЕС Фомін та заступник головного інженера Дятлов. У залі суду були взяті під варту колишні начальник зміни Рогожкін, присуджений до п'яти років позбавлення волі, начальник другого реакторного цеху Коваленко — до трьох років, старший державний інспектор Атоменергонагляду Лаушкін — до двох років. Вирок оскарженню та опротестуванню в касаційному порядку не підлягає.
З вироку:
"Згідно з висновками судово-технічної експертизи рівень технологічної дисципліни на Чорнобильській АЕС не відповідав поставленим вимогам. На станції мали місце систематичні порушення технологічного регламенту, значна кількість зупинок блока з вини персоналу. Не в усіх випадках виявлялися причини порушень, в окремих випадках справжні причини порушень приховувались... За період 1980–1986 років у двадцяти семи випадках із сімдесяти одного слідства взагалі не провадилося, а багато фактів відмови у роботі устаткування навіть не реєструвалися в журналі обліку".
("Московские новости", 1987, 9 серпня).
Це вирок юридичний, що випливає з процесу, проведеного у суворій відповідності з існуючими законами, з участю обвинувачення, захисту та експертів.
Але упродовж усього часу, що минув після аварії, відбувався ще один суд — негласний, моральний, на якому також стикалися різні думки, а захист намагався відбити випади обвинувачення.
Побуваймо ж на засіданні цього суду, послухаймо голоси його учасників.
Спершу наведу листи, одержані мною в той час, коли я намагався реконструювати справжню картину аварії: найбільше мене цікавили не технічні подробиці (хоча й вони надзвичайно важливі, і тут потрібна якнайсуворіша точність деталей), а психологічні мотиви поведінки учасників трагедії.
Лист перший:
"У 6-му і 7-му номерах журналу "Юность" надруковано Вашу документальну повість "Чорнобиль". Ми дуже уважно прочитали Вашу повість, намагаючись якось знайти відповідь на питання — за що загинув наш єдиний син, який працював на ЧАЕС старшим інженером управління реактором — Топтунов Леонід Федорович?
Під час аварії тієї трагічної ночі 26 квітня він був на зміні в пультовій управління реактором 4-го енергоблоку.
Ми побачили його тридцятого квітня в 6-й клінічній лікарні Москви, коли він ще не був у такому тяжкому стані. Ми були з ним до останніх хвилин його життя і проводили його в останню путь. Мати була донором кісткового мозку для сина, але й це не допомогло.
Ми були поруч з ним останні чотирнадцять днів його життя. Матері він сказав, що ні в чому не винен, що він суворо виконував службові інструкції.
Після смерті сина із розповідей його товаришів по роботі, яких нам випало зустріти, ми дещо дізналися про його роботу тієї трагічної ночі. Нам розповіли, що наш син був незгодний з рішенням технічного керівника про підвищення потужності. Одначе було дано команду на підвищення потужності вдруге. А повторні команди виконуються беззаперечно. Нам відомо, що він брав найактивнішу участь у локалізації аварії та проведенні рятівних робіт.
Хлопці з самого початку не знали про розгерметизацію блока і про рівні радіації. Якби вони були інформовані про радіаційну обстановку, мабуть, було б значно менше, жертв. Ми поставили питання парткому ЧАЕС про дії нашого сина та можливу його вину, але партком відбувся звичайною відпискою, та й то лише після нагадування.
Наводимо дослівно відповідь:
"Шановні Віро Сергіївно та Федоре Даниловичу! Перш за все дозвольте висловити Вам своє глибоке співчуття у зв'язку з горем, що спостигло Вас. Трагічні події на Чорнобильській АЕС обірвали життя Вашого сина і нашого товариша.
(Це через рік і два місяці після того, як сина не стало).
Ваш син гідно поводився у дуже складній радіаційній обстановці після аварії на станції, виявив твердість духу і мужність, виконуючи свій обов'язок по локалізації аварії на Чорнобильській АЕС.
Що ж до поставленого Вами запитання, доводжу до відома, що в передаварійний період Леонід Федорович Топтунов припустив ряд порушень інструкцій при управлінні реактором блока №4, що не дало можливості представити його до урядової нагороди.
З повагою — секретар парткому Є. Бородавко.
23.07.87 р."
Ось такі суперечності між тим, що розповіли нам товариші по роботі, які лишилися серед живих, і що відповів нам тов. Бородавко.
Ми чомусь впевнені, що тов. Бородавко кривить душею, знаючи, що покійники захищатися не можуть... Наш син ріс і виховувався у родині військовослужбовця. Дитинство його минуло в місцях, пов'язаних з розвитком ракетно-космічної техніки. Ми тривалий час працювали на космодромі Байконур. Він був чесним і добросовісним сином. Не міг він піти на будь-які порушення. А коли й було що, значить, змусили обставини. Нам здається, що товариші з парткому ЧАЕС не схотіли сказати нам правду, а відбулися відпискою.
Якщо Вам відомі хоч якісь дані про дії нашого сина тієї трагічної ночі, у чому його помилка — просимо написати нам правду, яка б гірка вона не була.
Віра Сергіївна і Федір Данилович Топтунови, м. Таллінн".
Лист другий:
"Усе, що написане про Чорнобиль у всіх наших виданнях, ми по кілька разів перечитуємо і зберігаємо у себе. Чорнобильська аварія — це наша спільна біда, але для нашої сім'ї це велика трагедія.
26 квітня 1986 року о 00 годині заступив начальником зміни наш син Акимов Олександр Федорович. Вийшов він з четвертого блока АЕС о восьмій годині тридцять хвилин. 28 квітня до нас, у м. Сєверодвінськ Архангельської області, прийшла телеграма з лікарні № 6 м. Москви. Двадцять дев'ятого квітня ми були у сина в лікарні.
Пересадка кісткового мозку від одного з братів, найкращі ліки не допомогли. Син одержав смертельну дозу радіації і одинадцятого травня 1986 року помер від гострої променевої хвороби четвертого ступеня. Шостого травня йому минуло лише 33 роки.
В Олександра Федоровича залишилась дружина і двоє синів: Альоша — дев'ять років і Костик — чотири роки. Його сім'ї дали в Москві квартиру, призначили допомогу, допомогли матеріально. Уряд зробив усе, щоб допомогти сім'ям Чорнобиля. Та хіба нам, батькам, від цього легше?! Найтяжче горе — це коли батьки ховають своїх, учора ще здорових, міцних дітей.
Але погодьтеся з нами: знаючи, що наш син зробив усе. від нього залежне, щоб не допустити і ліквідувати аварію, свідомо пішов на самопожертву (звичайно, в даній ситуації) заради відвернення ще тяжчої катастрофи (про це сказав начальник главку Міненерго на траурному мітингу тринадцятого травня 1986 року під час похорону сина), ми нерідко читали і досі читаємо, що технічний персонал начебто був недостатньо підготовлений, порушував трудову і технологічну дисципліну і т. д. і т. п., тобто персонал — головний винуватець аварії. Можливо, були й такі, хто був погано підготовлений і технічно, і морально. Навіть не можливо, а насправді були. Але ж у публікаціях звинувачується весь інженерно-технічний персонал".
(Далі батьки О. Акимова висловлюють свої претензії до одного прозаїка, який, на їхню думку, зганьбив пам'ять загиблого сина: літературний персонаж, створений прозаїком, виписаний найтемнішими фарбами — а цей персонаж виконує функції начальника зміни аварійного блока).
"Наш син з відзнакою закінчив десять класів, з відзнакою — МЕІ в 1976 році із спеціальності "інженер АСУ АЕС", десять років пропрацював на АЕС, член КПРС з 1977 року, обирався членом МК КПРС м. Прип'яті. Тричі за ці десять років навчався по три-чотнри місяці з відривом від виробництва. Останній раз (вересень — листопад 1985 року) — в м. Обнінську. Навчання закінчував тільки на "відмінно". Мав блискучі характеристики. Він і в найскрутнішій ситуації показав себе грамотним, розумним, досвідченим інженером-керівником.
Вже після смерті сина на наше ім'я четвертого лютого 1987 року надійшов лист від заступника міністра Мінатоменерго, в якому він дає блискучу характеристику синові і до аварії, і під час аварії.
Наш син, перебуваючи у лікарні №6, вже був на смертному одрі і, знаючи свій кінець, до останку був мужній; найвищою мірою людиною вольовою і ніжною. Лікарі тт. Гуськова, Баранов та ін. щиро дивувалися з його мужності, терпіння. Бачив би цей письменник його тіло! Що з ним стало! Знав би про нашого сина, про його вихованість, про почуття обов'язку перед товаришами, про його чесність, хіба він зміг би так написати?!
Ми не чекаємо від письменника розхвалювання фактів, тим більше щодо такої теми, як Чорнобиль. Та коли вже взявся за таку тему, що зворушила цілий світ, то напиши її чесно, правдиво, розумно. Заради справедливості, заради науки нащадкам, нарешті, ради батьків, родичів загиблих під час аварії варто написати правду про Чорнобиль...
Зінаїда Тимофіївна і Федір Васильович Акимова. Сєверодвінськ Архангельської області".
(Продовження на наступній сторінці)