— Не знаю. Не беруся сказати. Може, на цю роботу треба набирати тямущих хлопців-фізиків з Києва, Москви, незалежних, з науково-дослідних інститутів, строком на п'ять років. Які не залежать від квартири, від ставлення начальства. Наведу вам приклад. Коли я був СІУБом (старшим інженером управління блоком), у мене склалася така ситуація, що ми жили вп'ятьох в однокімнатній квартирі в Прип'яті. Я приходжу з нічної зміни — мені треба поспати, а де? Всі товчуться в одній кімнаті. Я пішов до директора на прийом в особистих питаннях. Щоб якось пришвидшити цю справу. Тим більше незадовго до цього взяли на роботу прибиральницю, дали їй трикімнатну квартиру. Кажу: "Дайте краще мені. Вона прибиральниця, а мені треба відпочивати. Я відповідаю за блок". А Комісарчук — начальник відділу кадрів — запитує: "А чому ти вважаєш, що ти кращий за прибиральницю? Вона радянська людина, ти — радянська людина..." І годі. Що я можу тут сказати?
І тому, будучи СІУБом, я боюсь виявляти самостійність. Я цілковито залежу від станції. Зараз я залежу меншою мірою. А до аварії — цілком. У всіх аспектах — моральних, фінансових. Я зв'язаний по руках і ногах. Зі мною можуть зробити що хочуть. Якби Саша Акимов був вільний, тоді б у нього була можливість приймати правильні рішення. Оператор АЕС має бути як льотчик. Навіть більше, ніж льотчик чи космонавт. Космонавт загине — трагедія. Але не такі жахливі наслідки, як тут..."
Ю. Трегуб:
"Якщо виходити з тих інструкцій, що були до аварії, всі дії персоналу правильні. Їхньої вини нема. Усе, що робилося, було в межах повноважень зміни. Якби робилося застереження щодо особливої небезпеки, тоді інша річ. Найвищу владу мав тоді на блоці Дятлов. Його авторитет і наша довіра... відіграли певну роль. Льоня Топтунов — молодий хлопець. Його шкода. Я думаю, що якби я сидів на його місці, у мене цього б просто не сталося. Хоча, може, я чогось не знаю... Готувався Топтунов довго — принаймні за пультом. СІУРа близько восьми місяців, а працював самостійно щонайбільше два-три місяці. Можливо, відіграло певну роль і те, що раніше ми працювали без автоматичних регуляторів (ЛАРів) і тому постійно були самі включені, як автомати. Весь час у напрузі. Проводилися виміри — СІУР за хвилину здійснював від сорока до шістдесяти управлінь стрижнями. Потім поставили ЛАРи, які набагато полегшили роботу, але змінили її характер — і такого оперативного досвіду Топтунов уже не мав. Для того щоб не втратити навики ручного управління реактором, кожної нічної зміни треба було працювати дві години в ручному режимі. Практично все було застережено, все враховано, але Топтунов міг і гірше працювати... все-таки це не те, щоб працювати рік не розгинаючись. У нас доходило до того, що ми по вісім годин не виходили, вибачте, в туалет від пульта. Але це було ще до введення ЛАРів.
Я співчуваю цим хлопцям. Мені здається, ми судимо їх не за помилку, а за наслідки. А Дятлова покарано більше за характер його, ніж за незнання. Він був дуже самовпевнений. Відмінна пам'ять. Якби не ця самовпевненість, він би і програму не взяв на свої плечі. Він був для нас найбільшим авторитетом. Недосяжний авторитет. Його слово було закон".
А. Усков:
"Ніколи не думав, що так важко відповісти на нібито просте запитання: ".Якби ти був на місці тих інженерів на БЩУ-4 вночі 26 квітня 1986 року, ти б зважився на порушення "Регламенту", щоб провести цей експеримент?"
Це зараз ми порозумнішали. Якою ж ціною нам це дісталося! В пам'яті вже, мабуть, довічно залишаться пітьма, руїни блока, моторошне бухання пари, реакторний графіт, викинутий на територію ЧАЕС, а потім обпечені до невпізнання обличчя хлопців у московській клініці.
Та якщо постаратися відкинути цей випробуваний на власній шкурі досвід і постаратися пригадати, яким ти був "до війни", то не вимальовується категоричне "ніколи!"
А коли зовсім чесно — то я міг порушити "Регламент" (мабуть...). Якби я був працівником блочного щита управління (БЩУ), я, мабуть, міг би заперечити головному інженеру станції Фоміну (чи його заступнику Дятлову), але категорично відмовитися виконати його команду — на це б духу не вистачило.
Чому так?
Може, я боягуз?
Та ні, наче не боягуз. Орден1 за ніч 26 квітня промовляє сам за себе. Може, в голові пусто? Безперечно, не найбільший фахівець в атомній енергетиці, але знань достатньо, аби зрозуміти — тебе штовхають на порушення "Регламенту"...
Постараюся розібратись, якщо зможу... Перше. Ми часто не бачимо потреби беззастережного додержання наших законів, оскільки ці закони порушують часто-густо на твоїх очах, і неодноразово! Зрештою, це називається "обійти закон". І порушують люди, які повинні бути зразком виконан-
1 А. Г. Ускова нагороджено орденом Дружби народів за героїзм, виявлений під час ліквідації аварії на ЧАЕС.
ня обов'язку: громадського, партійного, професійного нарешті.
І розтлінна дія таких прикладів більша, ніж від десяти радіостанцій "з-за пагорба". Тому що ці приклади на наших очах! Хіба не знала Державна комісія, яка приймала 4-й блок в експлуатацію, що приймає його з відступом від проекту? Звичайно, знала".
З вироку:
"31 грудня 1983 року, незважаючи на те, що на четвертому енергоблоці не були проведені необхідні випробування, Брюханов підписав акт про прийняття в експлуатацію пускового комплексу на блоці як енергоблоку в дослідну експлуатацію"
("Московские новости", 1987, 9 серпня).
А. Усков:
"Та вважала — нічого, потім доведемо! Отож і довелося через два з лишком роки проводити на 4-му блоці експеримент, аби довести систему безпеки до вимог проекту! Отож і довели блок "до ручки"! Якщо давитися глибше, аварія почалася не о 1 год. 23 хвилини 26 квітня 1986 року, а в грудні 1983-го, коли директор АЕС Брюханов поставив свій підпис в акті Державної комісії як її повноправний член. Поставив, не бачачи потреби наполягти на проведенні випробування вибігу турбогенератора для живлення власних потреб блока. А московським товаришам і тим більш цей вибіг був не потрібний: 4-й блок, мовляв, пущено і піде в рапорт за цей рік! Як приємно... Адже ж зовсім інша була б картина, якби вони провели цей злощасний експеримент тоді. Реактор із свіжим паливом, із значною кількістю поглинаючого матеріалу в активній зоні має негативний коефіцієнт потужності, тобто не призводить до розгону на миттєвих нейтронах!
Отак ми й працювали.
Але найголовніше, чому персонал тієї ночі порушив "Регламент" (а це також Закон!),— відсутність чіткого пояснення: чому категорично не можна працювати при оперативному запасі реактивності менше п'ятнадцяти стрижнів. Хлопці й уявлення не мали, що перебувають у ядерно небезпечному режимі!
Ніде ні піврядка про це навіть не згадувалося. А ще з інститутської лави було міцно втовкмачено в голову: реактор вибухнути не може. Це вже після аварії оперативний запас встановлять: 30 (!) стрижнів, і не менше. Це вже e жовтні 1986 року введуть у "Регламент" грізне попередження: "...при запасі менше тридцяти стрижнів реактор переходить у ядерно небезпечний стан!"
Простіше кажучи, при запасі двадцять дев'ять стрижнів ми потрапляємо в ядерно небезпечний режим, а до аварії цей запас був регламентним і вважався нормальним.
Де ж були раніше товариші вчені, проектанти, конструктори?
Як відповіла експертна група на запитання суду в Чорнобилі?
Запитання суду: Чому в (старому) "Регламенті" персонал не попереджено, що під час роботи реактора на потужності менше 700 МВт (теплових) і з запасом менше п'ятнадцяти стрижнів реактор переходить у ядерно небезпечний стан?
Відповідь експертів. Вважали це непотрібним. Гадали, що на станції працюють грамотні фізики (?!). Тепер були змушені це зробити.
Дитячий лепет. Соромно слухати.
Одні вважали непотрібним пояснити (а може, самі не знали природи дуже важливої заборони), а ми, персонал, вважали, що цю заборону можна "обійти". От і допрацювалися.
На суді одні сиділи на лаві підсудних, а другі — за столом експертів і суворо питали за все (в тому числі і за свої гріхи).
Друге. Дуже важливим фактором (хоч як це дивно чути) я вважав і вважаю високий рівень оперативної дисципліни на атомних електростанціях. Проте це характерна риса багатьох режимних підприємств, де робітники мали вищу зарплату, певні привілеї і дорожили своїм місцем. Рівню технічної підготовки, технологічної дисципліни оперативного персоналу приділяли особливу увагу!
Коріння ретельного відбору і підготовки персоналу росте з тих "закритих" об'єктів, де створювалася наша ядерна зброя. Звичайно, з часом відбір став простіший, вимоги до анкетних даних м'якші, але оперативна дисципліна підтримувалася на високому рівні.
І не має права підлеглий працівник не виконати розпорядження свого начальника. Він має можливість аргументовано заперечити проти неправильного розпорядження. Але при повторенні розпорядження — негайно виконати. А потім уже оскаржити... І біда в тому, що аргументовано заперечити було важко в тій ситуації, бо мали місце лазівки. А втім, заперечувати майже ніхто і не намагався, такий великий був авторитет фізика — заступника головного інженера з експлуатації другої черги Дятлова. Зараз ми підступили до третьої важливої причини.
Третє. Ризиковано заперечувати керівникові високого рангу. Непокірні, як правило, не подобається. Не заперечують неграмотним начальникам, мовчать і згідливо кивають грамотним начальникам.
(Продовження на наступній сторінці)