Я вже знала, що мене на зв'язок із закордоном перевіряли — чи не керує мною хтось з-за кордону. Я бачила, що їм самим гидко це робити. Вони в очі не дивилися, коли говорили.
Це ще не все. У неділю, 26 квітня, нам влаштували недільник у школі. До мене підходили різні люди — з облвно, школи, дивилися на мене так, ніби... Обклали мене з усіх боків. Я не витримала, пішла до першого секретаря і сказала все, що думаю. "Я розумію,— кажу,— я людина чужа, незнайома. Але я ніколи не зрозумію, за віщо ви мене образили цим недільником. За що? Який недільник?" Виявляється, це по Київській області влаштували недільник, по лінії Міністерства освіти. Щоб утримати наших дітей і батьків від поїздки до Києва..."
Тепер розповім, як "відмінили" у нас другу річницю Чорнобиля. 13 квітня голові Київського міськвиконкому тов. В. А. Згурському було подану заяву:
"Просимо Вас дозволити проведення мітингу громадськості "Пам'яті Чорнобиля" у неділю двадцять четвертого квітня 1988 року в парку Дружби народів. Передбачувана тривалість мітингу з тринадцятої до сімнадцятої години, кількість учасників — близько тисячі чоловік.
Мета мітингу:
1. Вшанувати пам'ять загиблих від аварії і вклонитися мужності героїв.
2. Розвіяти хибні чутки про погіршення радіаційної обстановки.
3. Закликати громадян до активної участі в екологічному русі.
Мітинг проходитиме під гаслами: "Чорнобиль — грізне попередження!", "Вітаємо ліквідацію ракет!", "До без'ядерного миру!", "Нове мислення — надія всього людства!", "Підтримуємо курс партії на демократизацію і гласність!", "Більше гласності в екологічних питаннях!"
На мітингу передбачаються виступи героїв Чорнобиля, вчених, письменників. Ініціативна група також просить міськвиконком сприяти у проведенні мітингу:
1. Дати інформацію про мітинг у міській пресі.
2. Надати для озвучення мітингу радіотрансляційну установку.
3. Організувати роботу виїзного буфету.
4. Виділити наряди міліції для забезпечення громадського порядку.
З метою успішного проведення мітингу ініціативна група пропонує всі питання розв'язувати у взаємодії з радянськими та партійними органами".
Цю заяву підписали вісім членів ініціативної групи: Гудзенко Г. І., геофізик, інженер Інституту геологічних наук АН УРСР; Кириєнко П. Н., інженер тресту "Київгеологія"; Кошматенко В. Д., доктор наук, ведучий науковий співробітник Інституту математики АН УРСР; Ольштинський С. П., кандидат наук, старший науковий співробітник Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР; Поташко А. С, старший науковий співробітник, тимчасовий творчий колектив "Відгук" при Київському університеті; Сотникова Р. В., інженер тресту "Київгеологія", Федоринчик С. М., аспірант "ЦентрНДІзв'язок"; Яковенко Ю. В., кандидат наук, науковий співробітник Інституту кібернетики АН УРСР.
Про те, як розвивалися події далі, розповідають учасники ініціативної групи.
Галина Іванівна Гудзенко:
"Наближалася друга річниця чорнобильської трагедії, що ввійшла в життя мільйонів моїх земляків. У попередні місяці й тижні наше телебачення провело ряд "круглих столів" про атомну енергетику та екологічні проблеми республіки. Місто повниться чутками — одна від одної неймовірнішими. Мітинг! Ось де можна вшанувати пам'ять загиблих героїв аварії, дати можливість громадськості безпосередньо зустрітися з ученими, лікарями, учасниками ліквідації наслідків аварії і, можливо, розвіяти нездорові чутки.
Ініціативна група зібралася коло Маріїнського палацу, де розмістився Український комітет захисту миру, в рамках якого почала діяти екологічна організація "Зелений світ". На жаль, слабкий поки що наш захисник природи і людства — взяти на себе відповідальність за проведення такої акції, як мітинг трудящих, "Зелений світ" не наважився. Тут-таки було вирішено звернутися по допомогу і дозвіл на проведення мітингу в міськвиконком. Погодили текст і відправили гінця до приймальні. Все в рамках Конституції. Оскільки строки підтискали, попросили вирішити наше питання якомога швидше. Коли ми в понеділок, 18 квітня, прийшли по відповідь (а мітинг планувався на 24 квітня), схвильована дівчина в приймальні повідомила, що наша заява тільки зараз потрапила "на доповідь до т. Згурського", що питання дуже серйозне і може бути вирішене тільки на пленумі міськвиконкому і, ясна річ, ніхто не знає, коли буде пленум. Відповідь, мовляв, одержите протягом місяця. Яка вже тут річниця... Нарешті, після довгих умовлянь, милостиво дозволила поцікавитись результатами в середу, 20 квітня".
Станіслав Петрович Ольштинський:
"До двадцятого квітня тих, хто підписав листа, піддали перевірці з метою встановлення реальності особи, способу життя, благонадійності та лояльності по лінії райвідділів міліції з відвіданням місця проживання дільничними уповноваженими і наведенням довідок у сусідів та двірників будинку. З нами було проведено бесіди представниками бюро первинних партійних організацій та співробітниками режимних відділів за місцем роботи. Ці бесіди мали характер "промивання мізків" з умовляннями на кшталт: "Чому ви з нами не порадились?", "Чому ви нас не повідомили?" Попри всю позірну ввічливість цих "бесід", вони мали характер бюрократичного натиску.
Двадцятого квітня 1988 року ми були запрошені на прийом до заступника голови Київського міськвиконкому В. М. Кочерги о 18.00, однак прийом він переніс на наступний день. 21 квітня п'ятеро з нас були прийняті В. М. Кочергою. В кабінеті були присутні також директор Інституту комунальної гігієни М. Г. Шандала, заступник голови міського комітету товариства охорони природи А. Т. Лупашко, завприймальнею міськвиконкому І. К. Білевич і ще один чоловік у сірому костюмі, якого нам не представили. Упродовж усього прийому він мовчав.
Кочерга зачитав нашого листа, потім сказав, що виконком провів попередні консультації з зацікавленими відомствами та громадськими організаціями з даного питання. Ніхто з них цієї пропозиції не підтримав. Потім Кочерга казав, що вже проведено ряд заходів, у тому числі в м. Славутичі та в пожежників м. Києва. Питання чорнобильської аварії достатньо висвітлювалися в пресі, на різних зібраннях, і виконком вважає недоцільним використовувати для мітингу вихідний день. Далі він розповів про радіаційну обстановку в Києві та її безпеку, про задоволення міськими властями потреб переселенців і будівельників, які проживають у Києві.
Хоча Кочерга висловився схвально про гасло: "Більше гласності в екологічних питаннях!" — але на наше прохання остаточно сформулювати позицію виконкому в питанні проведення мітингу заявив, що виконком цієї пропозиції не схвалює і не підтримує. Обіцяв видати короткий письмовий висновок.
Ми заявили, що у зв'язку з фактичною відмовою міськвиконкому на дозвіл провести мітинг ми припиняємо роботу по його організації, оповіщаємо людей про те, що мітинг не дозволили, і нікого не збираємо для його проведення.
Просимо різні стихійні спроби виступів з роботою нашої групи не пов'язувати.
Однак, як вияснилось, двадцять четвертого квітня в парку Дружби народів працювали посилені наряди міліції (в тому числі й вертоліт спостереження), а в райкомі КПУ Ватутінського району Києва протягом п'яти годин перебували викликані туди "на всякий випадок" директор Чорнобильської АЕС М. П. Уманець, директор Інституту комунальної гігієни М. Г. Шандала, член-кореспондент АН УРСР В. М. Шестопалов, завлабораторією дозиметрії радіологічного центру АМН І. А. Ліхтарьов та інші керівні працівники партійних, радянських органів і установ. А мітингу не було! Виходить, що Київський міськвиконком намарне проробив величезну роботу, відірвав од відпочинку поважних людей зовсім даремно, без будь-якої користі для доброї громадської справи. Аби чого не сталося — апофеоз бюрократизму.
Отака гласність і демократизація "по-київськи".
Галина Іванівна Гудзенко:
"Двадцять шостого квітня цього року маленький зал Спілки письменників України, де відбувся вечір, присвячений другій річниці аварії, не міг вмістити всіх бажаючих. Люди стояли в проходах, сиділи на підвіконні, томилися в коридорі. А в цей час на Хрещатику наряди міліції та дружинники намагалися припинити демонстрацію з цього ж приводу. І сили знайшлись, і засоби, а от дозволити мітинг — це поки вище можливостей наших міських властей. Чи вдасться дожити до співробітництва з "обранцями народу"?"
28 квітня 1988 року в газеті "Вечірній Київ" з'явилося повідомлення Управління внутрішніх справ міськвиконкому, витримане в грізних, таких знайомих тонах:
"Двадцять шостого квітня 1988 року о 19.00 під час проведення підготовчих і ремонтних робіт до Першотравневої демонстрації на вулиці Хрещатик та площі Жовтневої Революції група екстремістськи настроєних осіб, що складалася в основному з числа членів так званого "українського культурологічного клуби", намагалась провокувати безпорядки, ускладнити проведення цих робіт, заважати рухові транспорту і пішоходів.
Використовуючи як привід другу річницю аварії на Чорнобильській АЕС, учасники збіговиська прагнули провокаційними вигуками і написами на транспарантах підбурювати перехожих до протиправних дій, свідомо спекулюючи на їхніх почуттях.
(Продовження на наступній сторінці)