«Слідами космічної катастрофи» Микола Руденко

Читати онлайн твір Миколи Руденка «Слідами космічної катастрофи»

A- A+ A A1 A2 A3

Хто ж може припустити, що викинута з надр загиблої планети розплавлена залізна маса могла перебувати в космосі в розплавленому стані мільярди років, що вона не охолонула відразу, майже блискавично? Або друге питання: звідки взявся цей молодий метеорит, якщо планета загинула раніше?..

Незважаючи на ці дані, автори статті в БСЗ, викладаючи теорію походження цирків на Місяці за тим же метеоритним методом, говорять: "На Місяці ж вони (цирки. — М, Р.) зберігаються протягом тривалого часу, і за мільярди років (підкреслено нами. — М. Р.) їх набралося багато".

До якого ж часу тоді відносять вони розрив планети й появу в Сонячній системі її осколків? Чи можна припустити, що планета розірвалася раніше, ніж утворилася на ній міцна кора? Чи вони взагалі не визнають, що ця кора на ній існувала? Тоді як же бути з "алмазними" метеоритами?..

Таке непорозуміння свідчить лише про те, що багато наших вчених все ще намагаються жити в межах тільки своєї науки й зовсім не враховують, що відокремленої, "своєї" науки немає, що є наука загальнолюдська, яка включає в себе всі знання, здобуті людством за всю його історію, незалежно від того, в якій галузі вони з’явилися.

4. ЧОМУ Ж ЗАГИНУЛА ПЛАНЕТА?..

Все, про що в цій роботі говорилося раніше, спиралося на відомі наукові факти. Нехай ці факти були розрізнені, розкидані по різних галузях науки, але їх можна було зібрати, поставити в один ряд і шляхом зіставлень зробити відповідні висновки. Проте розмова про причини загибелі планети вся від початку й до кінця мусить перебувати в межах зіставлення не фактів, а гіпотез. Тут треба віддати належне І. І. Путиліну, який у своїй книзі підсумував основне, що будь-коли говорилося з цього приводу. Правда, слід зауважити, що таких гіпотез небагато.

На те, як стався розрив, є кілька точок зору. Наприкінці минулого століття Юнг прийшов до висновку, що розрив стався не одразу: спершу на великі шматки, а потім на дрібніші. До такої ж думки прийшов і Хіраяма.

Проте В. Г. Фесенков не поділяє цієї точки зору. Він вважає, що розрив виник раптово і з величезною силою — планета розірвалася, "як бомба". На його думку, причина розриву полягає в тому, що планета якимось чином зблизилася з гігантом Юпітером. Але тут же зауважує, що при такому розриві не повинно бути дрібних осколків. А їх, безумовно, значно більше, ніж великих.

І. І. Путилін у своїй книзі дуже переконливо доводить, що такого зближення не було й не могло бути. Але його власна гіпотеза про причини розриву планети здається також непереконливою: І. І. Путилін гадає, що розрив стався внаслідок дуже швидкого обертання планети, — тобто так, як розривається наждачне колесо. При такому розриві не могло утворитися пилової маси більше, ніж шматків. Щоб пояснити, як сталося роздрібнення матерії, він приєднується до думки Юнга й Хіраями: спочатку планета розірвалася на великі шматки, потім кожний із цих шматків розривався самостійно внаслідок власного обертання.

І. І. Путилін пише: "Безперечно, таким чином, що первісна планета швидко оберталася, інакше й самий розрив був би неможливий".

А чому, власне, "безперечно"?.. І коли ж в такому разі планета дістала неприродно швидке обертання? На думку І. І. Путиліна, це була її первісна швидкість обертання.

Якщо повірити цьому, тоді його гіпотеза не відповідає жодній з нинішніх і колишніх гіпотез про походження Сонячної системи. Хіба могла утворитись велика планета з туманності (гіпотеза Лапласа) або з газо-пилової матерії (гіпотеза О. Ю. Шмідта), якщо в результаті надзвичайно швидкого обертання навколо своєї осі сили тиску в них були спрямовані не до ядра, а від ядра, як і належить центробіжним силам? Хіба за таких умов газова або пилова матерія може згуститися в компактне тіло? Хіба можна примусити навіть густіше тіло (наприклад, шматок тіста) обертатися навколо осі з такою ж швидкістю, як обертається наждачне колесо? Яке з них швидше розірветься?..

Коли б це було так, як гадає І. І. Путилін, то нічому було б розриватися, бо ця планета просто ніколи б не існувала. Замість неї утворилися б десятки невеликих тіл типу супутників, — тобто таких, що мають строго окреслену кулясту форму.

До висновків про надзвичайно швидке обертання планети навколо своєї осі І. І. Путилін прийшов тому, що, мовляв, швидко обертаються її осколки. Але чи не природніше припустити, що це швидке обертання вони дістали вже після вибуху? Так само, як обертається в польоті кожен з осколків бомби.

Другим, і останнім, доказом швидкого обертання планети (і слабкого тиску до ядра) І. І. Путилін вважає крихкість залізних метеоритів. Але ми вже зупинялися на цьому. Наявність алмазів в метеоритах рішуче суперечить цьому твердженню.

Коли ж не брати до уваги всі ці запеоечення, то само собою постає запитання: чому ж інші планети не мають такої катастрофічної швидкості обертання? І чому ж вона проіснувала так довго, що вік її кори налічує 7 мільярдів років?..

Якщо припустити, що таке прискорення в обертанні вона дістала уже на час розоиву, —то постає інше запитання: в результаті яких катастрофічних сил?..

Чи можемо ми уявити собі таке: раптом ні сіло ні пало Земля почала так швидко обертатися навколо осі, що дні й ночі замиготіли у своїй зміні; спершу розплескалися у всесвіт океани, а потім почала розвалюватись на шматки й сама планета...

Якщо навіть припустити, що це можливо, то повинні ж бути причини для такого раптового прискорення. Проте спостереження за Землею й іншими планетами такі припущення виключають.

Гіпотеза І. І. Путиліна, на жаль, позбавлена переконливих аргументів.

Якщо ж повернутися до гіпотези В. Г. Фесенкова, яку так переконливо спростував І. І. Пу-тилїн, то ми змушені будемо визнати, що загибла планета з якихось загадкових причин втекла із своєї орбіти до "лиходія" Юпітера. Але якщо вона побігла назустріч загибелі не через легковажність, а її хтось до цього спонукав, то знову виникає неминуче запитання: хто ж, яка надприродна сила?..

А втім, планета нікуди не тікала, і Юпітер її не розривав. Це підтверджується тим, що орбіти її найбільших осколків схрещуються в одній точці, де, за безперечним правилом Тіціуса — Боде, мала знаходитись планета (2,8 астрономічних одиниць).

Коли виключити руйнування її Юпітером і саморозрив внаслідок центробіжних сил, — що ж тоді залишається?..

Цілком природно, що, виключивши дві можливості, мимоволі доводиться шукати третю. Але чи є третя сила у всесвіті, здатна вчинити такі неймовірні руйнування?

І хоча страшно навіть повернути голову в той бік, де міститься ця сила, але не можна ж бути страусом. Не можна шукати заспокоєння в розрадах, які суперечать всім науковим фактам. Не можна діяти так, як діють засліплені релігійними забобонами люди: побачивши перед собою смерть, вони запевняють, що це не смерть, а життя, але десь в іншому, загробному світі. Матеріалісти повинні мислити тільки матеріалістично. У цьому випадку теж нікуди не втечеш від факту: планета була, жила й загинула. І хоч про третю силу, здатну її знищити, не хочеться думати, але якщо відкинути дві попередні можливості (а їх неминуче доводиться відкинути), нам залишається тільки третя.

Третя ж сила нам добре знайома. За своїми можливостями вона безмежна і здатна зруйнувати не лише планету, але й найбільші небесні тіла, які в сотні разів перевершують розміри Сонця. Досить придивитися до обрисів Крабоподібної туманності, щоб переконатися в цьому. Туманність ця з’явилася зовсім недавно — в 1054 році. До того вона була якимсь іншим тілом. В момент вибуху, як свідчать китайські літописи, яскравістю вона поступалася лише Сонцю, і П було добре видно навіть удень.

У руйнівних можливостях третьої сили ніхто не сумнівається. Все залежить від кількісних показників. Воднева бомба, наприклад, може бути будь-якої потужності. За допомогою водню можна знищити місто, материк, земну кулю...

Але як міг потрапити водень у глибинні надра планети?

Це вже питання не астрономічного, а технічного й психологічного характеру. Питання права й моралі. Нарешті, питання конкретних умов на конкретній планеті.

Мозок людини — це також матерія. Матерія ця у своєму розвитку здатна на все-і на безмежну любов до життя, і на ненависть до нього, і на неймовірну за своїми масштабами й наслідками жорстокість. Мозок людини може раптом опинитися під владою інших матеріальних сил, а не тих, які їй надані природою. Або просто — звихнутися. Все може статися з цим мозком. Єдине, чого не може статися, — він не може перестати бути матерією, не може піднятися над нею, перетворившись на безплотний дух. Він може тільки оволодіти законами її розвитку, — і тоді, залишаючись матеріальним, дістане таку силу, яку він колись не міг приписати навіть самому господу богу.

Адже це людський мозок послав на Хіросіму й Нагасакі літаки з атомними бомбами. І людина, довідавшись, що бомби скинуті, що в цей час загинули з її волі сотні тисяч таких же людей, як вона сама, спокійно сіла пити кофе. Вона й зараз жива, ця людина — Трумен. І його не мучать докори сумління.

(Продовження на наступній сторінці)