«Слідами космічної катастрофи» Микола Руденко

Читати онлайн твір Миколи Руденка «Слідами космічної катастрофи»

A- A+ A A1 A2 A3

Щоб уявити міру космічного злочину і його кінцеві наслідки, припустимо, що вибух на планеті X був спрямований проти її руху по орбіті. Тоді вибухнула б не якась частина її матерії, а вся планета. На Марс звалилися б уже не більш-менш роздрібнені метеорити, а шматки, які майже дорівнювали б його масі. Від такого зіткнення неминуче вибухнув би і Марс, і, можливо, якийсь із супутників Юпітера. Тоді б створилися такі умови, що й Місяць не зміг би відбутися лише своєю віспою. Переповнення Сонячної системи уламками розірваних планет з величезною масою, безладним рухом і космічними швидкостями могло б призвести до загибелі і нашу Землю, на якій в той час уже Існував різноманітний тваринний світ. Осколочна матерія, збільшуючись за законами прогресії, викликала б нові й нові катастрофи...

Стає зрозумілим, що це зрештою схоже на ланцюгову реакцію космічних масштабів. її послідовність цілком логічна: починається в мізерно малому атомі водню і поширюється на всю Сонячну систему, яка в свою чергу є атомом галактики.

Загибель планет-гігантів, жорстоке бомбардування Сонця їхніми осколками, які своєю масою здатні перевершити масу Землі, повинні призвести до того, що й Сонце також вибухне. А його вибух може викликати вибух найближчої зірки, незважаючи на те, що за нашими уявленнями вона знаходиться на недосяжній відстані. Це спричиниться до початку ланцюгової реакції, яка пошириться на всю галактику з її мільйонами зірок, сузір’їв і планет, де, можливо, існує безліч розумних світів.

Сказане вище може здатися недоречним фантазуванням. Нам все ще важко уявити, що зоряні світи в багатьох проявах руху живуть за тими ж законами, що й крихітні світи атомів. Теорія відносності стала набутком фізиків, але ще недостатньо ввійшла в життя суспільства як світосприймання. А з точки зору цієї теорії матерія являє собою пакети хвиль і тверді тіла є лише їх упаковкою. Космічні ж промені є не чим іншим як звільненими від цієї упаковки хвилями.

В останні роки доведено, що ланцюгові реакції існують не лише в світі атомів, але й у безмежних зоряних світах. Ось що з нього приводу пише член-кореспондент АН СРСР В. П. Гінзбург, який вивчає природу космічних променів: "Уявлення про спокійну, мирну еволюцію галактик треба переглянути. Вибух, бурхлива еволюція галактики в сузір’ї Лебідь переконують нас у цьому.

При такому вибусі утворюється величезна кількість космічних променів, які й надсилають нам потужні радіовипромінювання. Вибух галактик є найбільш гігантським з усіх явищ, які ми спостерігаємо в природі"5.

І хоч вчений не вказує на це, але ясно, що сотні мільйонів зірок не можуть вибухнути одночасно за якимись іншими законами, крім законів ланцюгової реакції. Такий висновок напрошується сам собою із закономірності причинового зв’язку явищ.

Як же тоді ми можемо назвати планету, яка не зуміла зберегти не лише власного життя, але й життя сотень і тисяч інших розумних світів, — чи тих, що вже існують, чи тих, що створюються?.. Звичайно, це найжорстокіший космічний злочинець. А оскільки в нашій Сонячній системі такий злочинець уже був, підемо його слідами, щоб зібрати докази, які важко спростувати. І якщо шлях його окреслений правильно, сліди обов’язково знайдуться.

Перш за все проаналізуємо, як повинна виглядати дорога, коли б злочинець нею не пройшов.

В одній планетній системі не може бути десятків катастрофічних випадковостей. А якщо вони й знайдуться, їх треба пов’язувати з основною, яка була для них першопричиною. Бо інакше ми повинні взяти під сумнів ті закономірності, за якими рухається планета у світовому просторі.

Які ж це закономірності І як виглядала б наша Сонячна система, якби не сталося катастрофічного втручання в природний рух її складових частин?

1. Всі планети рухаються навколо Сонця в один і той же бік.

2. Переважна більшість супутників рухається навколо своїх планет в тому ж напрямі, в якому їх планети рухаються навколо Сонця.

3. Площина орбіт більшості планет є одна й та ж і збігається з площиною екватора Сонця.

4. Більшість планет обертається навколо своєї осі в тому ж напрямі, в якому вони рухаються навколо Сонця.

5. Орбіти планет та їх супутників за своєю формою наближаються до правильного кола.

6. Відстані планет від Сонця не є довільними, а утворюють досить закономірний ряд (правило Тіціуса — Боде).

Ці закономірності підтверджуються спостереженнями за рухом іншої матерії у всесвіті. Далекі галактики, які можна побачити лише в найпотужніші телескопи, мають форму таких же дисків, як і система Земля — Місяць, як і планетна система: в центрі міцне ядро, а навколо нього в спільній для всієї матерії площині рухаються в одному напрямі великі й малі тіла. (І раптом Плутон, порушуючи ці непохитні закони, утворює для свого руху власну площину — під кутом 17 градусів!)

Та поки що досить про Плутона. Подивимося, чи нема порушення правил "вуличного руху" з боку інших небесних тіл. Включно до Марса все йде нормально. Правда, помічається деяке "хитання" Меркурія, та це пояснюється його надзвичайною близькістю до Сонця і незначною масою.

В усякому разі, аж до самої орбіти, по якій рухалася загибла планета і де тепер міститься точка перетину орбіт її осколків, в нашій планетній системі спостерігається відносний порядок. Але як тільки справа торкається Юпітера, зразу починаємо помічати суцільне порушення правил. Деякі небесні тіла рухаються так хаотично, що кожного регулювальника вуличного руху охопив би жах. Йдеться не про астероїди, для яких правила не писані. Скажімо, супутники Юпітера у своєму русі по таких же плутаних орбітах, як у астероїдів, чинять одне порушення за одним. Таких супутників у Юпітера є 4 з 12. Вони рухаються всупереч законам руху матерії, всупереч її загальному плинові. До цього треба додати, що всі вони надто маленькі, кожний із них у сто разів менший за Місяць. І всі чотири, як це не дивно, розташовані майже на однаково величезній віддалі від Юпітера: від 21 до 24 млн. кілометрів. Інші 8 супутників містяться значно ближче і добре "пам’ятають" правила руху.

Чи хочемо ми це визнавати, чи ні, та від фактів не відмовишся: ми, звичайно, натрапили на перший слід злочинця! Всі планети мають своїх супутників. Усі, крім Плутона...

Мабуть, колись і його оточували супутники. Нехай невеликі, але свої. Майже такі, як Фобос і Деймос у Марса. А коли він утік од них, то що їм залишалося робити? Вони дуже несміливо і невпевнено увійшли в численну сім’ю Юпітера. Ось що з приводу цих чотирьох супутників сказано в "Курсі загальної астрономії" І. Ф. Полака: "Вони, рухаються у зворотному (підкреслення І. Ф. Полака) напрямі зі сходу на захід, назустріч обертанню супутників першої групи і самої планети, вони такі далекі від Юпітера (час обертання біля двох років), що притягання планети надто слабке. Тому їх рух дуже складний, і більш-менш постійної орбіти вони не мають. Можливо навіть, що їхній рух не стійкий — сонячне тяжіння вирве їх із сфери притягання Юпітера і зробить самостійними планетками". З цього видно, що вони такі ж пасинки Юпітера, — чужорідні тіла на його орбіті, — як сам Плутон тепер є пасинком Сонця. Інакше й бути не може, якщо вони прийшли до Юпітера з чужої орбіти...

Коли йдеться про зворотний напрям у русі супутників, треба мати на увазі таке: орбіти їхні так "вивихнуті", що інакше вони рухатися не можуть. Досить "повести" за собою тіло разом з його орбітою більше ніж на 90 градусів, як це вже само собою зумовлює зворотний напрям. Тіло при цьому не зупиняється, щоб змінити свій напрям (воно б вибухнуло). В цьому легко переконатися, якщо звичайний обруч позначити стрілками і відповідним чином його обертати.

Отже, Юпітер збагатився не лише за рахунок величезних осколків, але й за рахунок чотирьох супутників загиблої планети. Інакше не можна пояснити ні їхнього надмірного віддалення від Юпітера, ні зворотного руху навколо гіганта. А такий надзвичайний випадок, як зворотний рух, не може статися без певних причин.

Тепер підемо далі, — до Сатурна. Тут злочинець накоїв ще більшого лиха. Зрозумівши, що він залишається в цілковитій самітності, що всі його супутники "повтікали" до Юпітера, він вирішив повести за собою менших дітей іншого багатосімейного велетня. Та все закінчилося лише тим, що один із десяти синів, вперто чіпляючись за свого могутнього батька, був розірваний на дрібні шматочки, а невелика донька Феба опинилася на "вивихнутій" орбіті і так само почала кружляти в зворотному напрямі.

Залишки розшматованого супутника на деякому віддаленні від екватора Сатурна утворили те славнозвісне кільце, яке давно не дає спокою усім аматорам зоряного неба.

І вже зовсім незбагненного лиха зазнав Уран. Невідомо, як це сталося, але факт залишається фактом. Уран виявився поваленим на бік разом з усіма своїми супутниками. Всі п’ять супутників розмістились перпендикулярно до орбіти планети, хоч цілісність цієї сім’ї й не була помітно порушена. Щось неймовірне: полюси Урана опинились на місці екватора. Тепер вони по черзі повертаються до Сонця, і це створює незвичайну зміну пір року.

В зв’язку з тим, що "вивихнутою" виявилась сама вісь планети (більш ніж на 90 градусів) разом з орбітами супутників, — і сам Уран, і всі п’ять супутників обертаються проти їхнього руху по орбіті. Планета котиться навколо Сонця на боці, а система її супутників, що має в діаметрі майже півтора мільйона кілометрів, стирчить поперек орбіти. Де ще можна надибати подібне чудо?..

Нептунові пощастило більше — тут обійшлось тим, що один із супутників, як і на інших планетах, набрав зворотного руху.

(Продовження на наступній сторінці)